З Олексієм Коноваловим ми бачилися 16 березня на блокпосту поблизу села Киселівки. Він зі своїми побратимами організував тут чергування на випадок появи російських військ чи диверсійних загонів. Офіцер розповів, що за короткий час були вириті окопи, укриття, а також виставлені бетонні блоки.
— Ми проводимо навчання молодих хлопців, — повідомив капітан. — Вони вчаться, як кидати гранати.
Удень і вночі хлопці-добровольці забезпечували охорону Чернігова від північних недоброзичливців. Протягом місяця тут Олексій чергував разом із сином Олександром. Учасник Майдану (був заступником сотника Чернігівської сотні) не міг займатися власним бізнесом, поки на кордоні бряжчала зброєю військова армада. Росіянин за національністю(!) так зріднився з Україною, що готовий був не тільки стати на її захист, оборону, а й віддати за неї життя.
Через деякий час загроза наступу з Брянщини ніби минула і більшість охоронців блокпоста вступила до першого Чернігівського територіального батальйону.
Хоча О. Коновалову — 44 роки, тож військкомат не хотів брати його на службу, а все ж він наполіг, аби бути серед добровольців-чернігівців. Невдовзі його призначили командиром взводу. Він став справжнім батьком-наставником для своїх підлеглих.
Після короткого навчання батальйон відправили на Луганщину. Олексій керував військовим підрозділом на блокпосту біля
села Велика Чернігівка Станично-Луганського району. На жаль, його життя днями трагічно обірвалося під час виконання військового обов’язку.
...Відспівали Героя в козацькому храмі Святої Катерини секретар Чернігівської єпархії отець Роман Кіник, настоятель кафедрального собору отець Євген Орда. Попрощатися із загиблим прийшли голова обласної ради Микола Звєрєв, голова обласної державної адміністрації Володимир Івашко. На похорон Олексія Коновалова зібралося багато побратимів. Рідні, друзі пригадували все добре про цю незабутню людину. Після переїзду в 1983 році до Чернігова з Тольятті він, хоча був звільнений від вивчення української мови, відвідував заняття і здав випускний екзамен на «4». Закінчив навчання у військовому училищі. Дослужився до капітана. Був на заробітках за кордоном. Вивчив французьку, англійську, польську мови. Свій особисто придбаний бронежилет віддав бійцю. Під час військової сутички на Луганщині був поранений у ногу: скривившись, сам голкою зашив поріз. Взяв у полон двох диверсантів, яких передав місцевим правоохоронцям, котрі згодом їх випустили... Називав себе жартівливо «російський бандерівець». У його домашній бібліотеці було багато книг про історію України.
...Син загиблого Олександр став до лав Нацгвардії...
За кілька годин до загибелі Олексій Коновалов розмістив у «Фейсбуці» свій вірш:
Пока ты, Рассея, не начала нам «помогать»,
мы не знали многих вещей.
Мы не знали, как расстреливают снайперы мирных людей.
Мы не знали, что такое диверсионные операции.
Мы не знали, как выглядит терроризм.
Мы не знали, что наш самый страшный враг — на востоке...
Мы не знали, что мы — бандеровцы.
Мы не знали, что русскоязычных украинцев
многие годы притесняли в Украине.
Мы не знали, сколько в нашей крови патриотизма.
Мы не знали, что россияне, живущие в Украине,
могут быть настолько украинцами и патриотами...
На знімку: Олексій Коновалов.
Фото автора.
