Зізнаюся, через спартанські умови я не полюбляю відрядження. Тому вже давно уявив собі таке, в яке поїхав би, не роздумуючи. І ось воно! По-перше, типова для українського провінційного міста історія, яку мені повідали підприємці. По-друге, їхати — до Новограда-Волинського, де народилася Леся Українка. По-третє, мого героя Григорія Гуцалюка, схоже, позбавляють законних прав на власність і використання земельної ділянки.

Відрядження

Утім, тут я не оригінальний, так само думає багато хто і в Новограді-Волинському. Адже виконавча влада міста надає йому дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку навесні 2004 року за адресою: вулиця Волі, 13. Однак уже у грудні 2007 року Григорій Гуцалюк вимагає у виконкому міськради через Новоград-Волинський міськрайсуд поновлення дозволу...

Йдеться про десять соток чи не найбільш привабливої місцини в самісінькому центрі міста, по сусідству з православним храмом, за кількасот метрів від річки Случ. Прикметно, що цей запримічений Богом окраєць землі, про який тепло відгукувалася свого часу ще родина Косачів, до мого героя потрапив від колишнього заступника міського голови Миколи Солов’я. Кажуть, він опікувався у місті питаннями капітального будівництва і вочевидь знався на тому, що залишити за собою. За які гроші продав і які гроші виклав Григорій Гуцалюк — неважливо. До цієї угоди не було жодної претензії. Цільове призначення землі — будівництво житлового будинку, господарських будівель — зберігалося, право на землю гарантувалося Конституцією, а господарювати на ній — Цивільно-правовим та Земельним кодексами. Не дивно, що суд став на бік підприємця. Казенною мовою, визнано нечинним рішення виконкому Новоград-Волинської міськради від 14 лютого 2007 року про затвердження плана-схеми перспективного розміщення будівель і споруд по вулиці Волі та на її перетині з вулицями Карла Маркса і Кірова, в частині, що обмежує право Григорія Гуцалюка на освоєння його земельної ділянки. Показово те, що виконавча влада міста не оскаржила цієї постанови в апеляційному порядку, а це могло означати, що вона погодилася з вердиктом. Водночас дозволу на будівництво Григорій Гуцалюк так і не дочекався. І, звісно, міський відділ будівельної політики, містобудування та архітектури, який розташований в одному будинку з виконкомом, не видав йому належної документації.

Суд зобов’язав виконком Новоград-Волинської міськради поновити дозвіл на будівництво житлового будинку по вулиці Волі, 13, але місцеві столоначальники досі на це не зважають. Чому? Всі, кого я про це запитував, казали: «Бо так хотів голова, а в нього своя думка що, де і як будувати». З головою Миколою Петровичем Боровцем я познайомився заочно ще в Києві. Підприємці розповіли про запекле, мало не дворічне протистояння з ним у судах з приводу різного бачення режиму торгівлі й порядків у малому місті. Схоже, про те, що розумів під порядком міський голова, я збагнув на центральній вулиці міста, даруйте на слові, у вбиральні. Перед входом з мене взяли півтори гривні, але, спустившись сходами униз, я раптом наразився на затоплену нечистотами підлогу.

Я таки не люблю відряджень...

За квартал до будинку міськвиконкому симпатичний водій каже, що зупинить за рогом, бо береженого Бог береже («Як побачать, що я привіз з Києва кореспондента, то вже завтра втрачу ліцензію...»). Я не заперечую, відчуваючи раптом, що в місті, в якому мешкає шість десятків тисяч людей, усі все про кожного знають.

Заступники

Вони, заступники, у кадровій ієрархії у разі потреби мають заступати столоначальника і заступатися за нього. Мабуть, тому вони стають незамінні. Валентин Андрійович Костюк — перший заступник міського голови, цим усе сказано. Авжеж, він добре знає історію з цією земельною ділянкою і його нинішнім власником. Чому виконком, з одного боку, не виконує судове рішення за позовом Григорія Гуцалюка, а з другого — не оскаржив в суді постанову райсуду? Просто юристи недогледіли, прогавили передбачені законом терміни оскарження. Але, запевняє він, зваживши на той факт, що будівництво будинку на тій ділянці суперечить генеральному плану міста, рада визнала за доцільне... скасувати акт про передачу її у власність Миколі Солов’ю. Я вдаю, що геть-зовсім не ошелешений і автоматично цікавлюсь, який об’єкт на тому місці відповідатиме генплану? І мене добивають остаточно: прицерковна площа. Мовляв, у тому місці планується спорудити барельєф Божої Матері Оранти...

З півгодини потому на вулиці Волі я обмірковую почуте від першого заступника міського голови. Цілком зрозуміло, що руйнувати справу Гуцалюка місцева влада почала всупереч судовому рішенню, заднім числом і не з того боку. І, якщо мій герой знає про це, а тут усе про всіх відомо, то, напевно, він уже «переписав» земельну ділянку на третю особу, приміром, свого родича. Якщо це так, то влада програватиме йому у будь-якому суді. Це по-перше. Поза сумнівом, Валентин Андрійович прагнув мене «відшити», оскільки продемонстрував генплан зі стіни фойє виконкому, який містить не більше інформації, ніж пам’ятник Лесі Українці. Справжнього генплану з подетальною схемою розвитку міста і експертним висновком ще немає, оскільки його розробляють мало не вісім років і сподіваються затвердити цього місяця. Це по-друге. Усе вказує на те, що на цю місцину має певні види хтось дуже впливовий, під кого і забирає її міська влада. Це по-третє.

У Житомирі я розшукав суддю Володимира Зваполовського, який виносив позитивне рішення на користь Гуцалюка в грудні 2007 року. Він запевнив, що ні про які церковні мотиви на засіданні мова не заходила, відповідачі пояснювали незгоду з рішенням суду потребою міста розширити прилеглу дорогу, яка буцімто мала стати відрізком транспортного коридору. Про те саме мені оповідали й місцеві жителі. Щоправда, в «Укравтодорі» з’ясувалося, що то нісенітниця, оскільки вони не будують доріг на землях комунальної власності.

Зайнятість прокурора міста дала мені шанс перевірити деякі чутки про те, як у місті вирішуються земельні питання в його заступника Сергія Франчука. Ні про які зловживання з боку міської влади він не чув. Про те, що недавно виділили сім гектарів землі для якогось там спільного підприємства без конкурсу і погодження з урядом — також. А по суті справи Гуцалюка — й поготів.

Післямова

Через два дні, коли я все-таки додзвонився до прокурора міста Михайла Семенька, в мене до нього залишилося тільки одне запитання: « Люди кажуть, що сьогодні геть усі заступники міського голови активно будуються. А чи чули ви, Михайле Петровичу, щоб хтось із них придбав земельну ділянку через аукціон?» Не чув, відказує. А вочевидь мав би, оскільки, коли б так, то на вулиці Волі не потурали б правами гуцалюків.

Побачене і почуте в Новограді-Волинському дає підстави стверджувати, що суперечливе законодавство, відсутність земельного кадастру і стрімке зростання ринкової вартості землі створюють у малих містах дуже сприятливий грунт для зловживань службовим становищем і корупції. Показово, що в період мого відрядження містом котилися чутки про перевірку нотаріально засвідчених документів працівниками Служби безпеки. Нібито їх цікавили сім гектарів землі, оформлених на якесь спільне підприємство без погодження з урядом. Уже по приїзді в столицю я довідався через прес-службу СБУ, що цей факт не підтвердився. Але це нічого не могло поміняти. Адже, кажуть, розпорядження міського голови стосовно посвідчення договорів оренди та купівлі-продажу земельних ділянок під конкретних нотаріусів проіснувало рівно стільки, скільки треба було для того, щоб оформити продаж якраз семи гектарів у власність спільного підприємства «Ф».