Днями в приміщенні Київського регіонального центру АПрН України відбулися дев’яті академічні читання на тему «Проблемні питання конституційної реформи в Україні». Зазначені читання протягом останніх трьох років стали традиційним зібранням відомих учених: академіків, членів-кореспондентів АПрН України, докторів юридичних наук, молодих учених-юристів, — для обговорення найважливіших проблем дослідження та розвитку правової науки.

Враховуючи актуальність читань, цього разу в зібранні взяли участь та виступили з промовами голова Центральної виборчої комісії України В. Шаповал, заступник глави секретаріату Президента України — представник Президента у Конституційному Суді М. Ставнійчук, керівник головної служби з питань діяльності правоохоронних органів секретаріату Президента, член-кореспондент АПрН України О. Литвак, народний депутат України Ю. Мірошниченко, представник Верховної Ради в Конституційному Суді, член-кореспондент АПрН України А . Селіванов, представники секретаріату Кабінету Міністрів та Міністерства юстиції України.

Відкриваючи академічні читання, віце-президент Академії правових наук України — керівник Київського регіонального центру академії, член-кореспондент НАН України О. Копиленко наголосив на важливості обговорення проблеми конституційної реформи в Україні на сучасному етапі та ролі вчених-юристів у науковому забезпеченні її розвитку.

Із доповіддю «Проблемні питання конституційної реформи в Україні» виступив академік, член президії АПрН України, голова Конституційного Суду І. Тимченко.

Він зробив короткий ретроспективний екскурс у розвиток конституційного процесу та його основних етапів в умовах незалежності України і до сьогодення. Важливе місце в цьому процесі відводиться Всеукраїнському референдумові 2000 року. Результати волевиявлення громадян України з питань обмеження депутатської недоторканності, формування двопалатного парламенту, обмеження кількості народних депутатів не були реалізовані в ході конституційних змін 2004 року, хоч їх ніхто не відміняв. Народні депутати, нехтуючи волею народу, знайшли десятки причин для ігнорування результатів референдуму, починаючи від характеру референдуму як консультативного, відсутності закону щодо втілення в життя його результатів і т. ін. Разом з тим ніхто не зупиняв дії статей Конституції України щодо народного волевиявлення через референдум як форми безпосередньої демократії. Прогалини в національному законодавстві мають заповнюватися нормами самої Конституції, які згідно з її статтею 8 мають пряму дію.

Врешті-решт, ухвалені народними депутатами та внесені до Конституції зміни 2004 року суперечать волевиявленню народу, хоч вони здійснювалися під гаслами потреби в проведенні політичної реформи в суспільстві і державі.

Суть сьогоднішніх дискусій навколо Конституції полягає в проведенні конституційної реформи і прийнятті нової Конституції як парламентом, так і через всеукраїнський референдум. Однак проведення референдуму неможливе через відсутність порядку його проведення, закріпленого як у Конституції, так і в законах. А тому конституційне право народу на своє волевиявлення в частині прийняття Конституції, внесення до неї змін, затвердження конституційних законів є декларативним. Це обмежує право народу на своє волевиявлення. І. Тимченко наголосив, що сформована главою держави Національна конституційна рада не дасть бажаних результатів ні для ініціаторів її створення, ні для народу в цілому. Сьогодні в суспільстві існує велике розмаїття політичних сил, що перешкоджає досягненню консенсусу навколо розробки проекту нової Конституції України. В цьому випадку слід навчитись сумлінно виконувати норми чинної Конституції. Причина сучасної конституційної кризи в державі полягає в намаганні перерозподілу повноважень між гілками влади за ініціативою політиків. Саме вони намагаються використати конституційну реформу в своїх власних політичних інтересах. В умовах політичної нестабільності прихід нової політичної сили до влади закінчиться ініціюванням внесення змін до Конституції. Необдумане внесення змін до Основного Закону не дасть бажаних результатів. Чинна Конституція не вичерпала свого потенціалу. Для того, щоб вона ефективно діяла, слід привести законодавство України у відповідність з буквою і духом Конституції. Мова насамперед іде про прийняття конституційних законів.

В обговоренні доповіді взяв участь член-кореспондент НАН України В. Сіренко. Він скептично поставився до думки доповідача про прийняття Конституції на всеукраїнському референдумі. В силу об’єктивних та суб’єктивних причин маси не зможуть технічно грамотно та юридично виважено в процесі референдуму прийняти нову Конституцію чи внести зміни до чинного Основного Закону. Намагання певних частин політичної еліти легітимізувати свої плани в частині внесення змін до Конституції через референдум загрожує появою авторитарного режиму. Історичний досвід є підтвердженням цього. Прості люди в силу об’єктивних причин не можуть опанувати тонкощів конституційних нюансів. У цьому процесі важлива роль має належати вченим-юристам, законодавцям. Без конституційного вирішення питання про форми власності в Україні сьогодні не можна розв’язати проблему вдосконалення розмежування повноважень між гілками влади.

У своєму виступі директор Інституту держави і права ім. В. Корецького НАН України, академік Ю. Шемшученко окремі положення доповіді охарактеризував як революційні за своїм характером. Маються на увазі пропозиції доповідача про винесення чинної Конституції на затвердження референдумом та запровадження мораторію на 20—25 років на внесення змін до Основного Закону. Конституційний процес в Україні має об’єктивну основу для свого розвитку. Його не можна зупинити, оскільки чинна Конституція за час її дії виявила свою недосконалість, в тому числі і в частині розмежування повноважень між гілками влади. Сьогодні як ніколи гостро постала проблема захисту парламентаризму. Актуальним питанням сьогодні є оновлення виборчого законодавства, створення закону про референдум, прийняття Виборчого кодексу. Слід прийняти закони про Верховну Раду України, Президента України, закон про закони та ін.

Академік АПрН України О. Бандурка наголосив на виключному прийнятті Конституції Верховною Радою. Але цьому має передувати тривалий процес обговорення із залученням учених, громадськості, державних діячів.

Головна ідея виступу народного депутата України Ю. Мірошниченка стосувалася реального забезпечення верховенства права, захисту прав і свобод людини і громадянина, створення ефективної влади в нашій державі.

Член-кореспондент АПрН України В. Костицький наголосив у виступі на реальності, а не декларативності забезпечення прав і свобод людини і громадянина в Україні. Нова Конституція має позбутися суперечливих моментів, притаманних чинній. Сьогодні немає підстав призупиняти конституційний процес. Разом з тим не існує об’єктивних політичних, економічних, правових передумов прийняття Конституції в 2008 році. Він наголосив на соціальній відповідальності інтелігенції за долю нового Основного Закону України.

Голова Центральної виборчої комісії В. Шаповал наголосив на важливості обговорення конституційних проблем в академічному середовищі. В цьому контексті Академія правових наук України має відіграти провідну роль. Цей процес складний, очевидно, що він триватиме протягом двох—трьох років.

«Сьогоднішнє обговорення змін до Конституції України в черговий раз спростувало думку про те, що юридична наука консервативна», — зазначила М. Ставнійчук. Конституційна реформа має відбуватися за двома напрямками: вдосконалення Основного Закону та напрацювання змін до виборчого законодавства. Через складну суспільно-політичну ситуацію в країні та протистояння політичних сил у парламенті прийняття нової Конституції законодавчим органом стало неможливим. Тому було створено Національну конституційну раду. Сьогодні першочерговим завданням є затвердження концепції проекту Основного Закону. Прийняття нової Конституції України — об’єктивна потреба правового розвитку держави. Україну в цьому плані підтримує Венеціанська комісія, яка закликала негайно приступити до реформування Конституції і рекомендувала провести цей процес в кілька етапів.

У заключному слові доповідач І. Тимченко закликав наукову громадськість до активного обговорення проблем конституційного реформування.