Голова Спілки підприємців і роботодавців Криму Олександр Дудко продовжує дискусію про потребу зміни й удосконалення судової системи країни, яка, на його думку, надто часто не здатна захистити своїх пересічних громадян від сваволі зловмисників, злочинців, рейдерів, бандитів і самих судочинців. Серед багатьох інших він висунув на розгляд наших читачів, отже, широкої громадськості, питання: «Чи повинні судді бути безконтрольними з боку держави й незалежні від власного народу?».

— А тепер розглянемо приклад № 2, який може зачепити кожного з нас. Уявіть, що ви вирішили в 1992 році подбати про житло для своїх підростаючих дітей. Знайшли всім відомий і надійний кооператив, котрий, об’єднавши кошти пайовиків із кредитами свого банку, уклав договір з міськвиконкомом про участь на паях на 20 квартир у будівництві 130-квартирного житлового будинку.

Кооператив сумлінно виконував свої зобов’язання, оплативши 90 відсотків вартості належних йому квартир, але при цьому було зведено лише коробку, а саме будівництво заморожено на стадії 54-відсоткової готовності. Було здійснено звірку й отримано гарантійний лист виконкому, що 18 профінансованих квартир будуть виділені вам після введення будинку в експлуатацію.

Через десять років знайшлася якась фірма «А», яка взялася добудувати будинок і якій міськвиконком своїм рішенням передав функції замовника, зобов’язавши після введення будинку в експлуатацію передати квартири, належні інвесторам першої черги будівництва.

Але новий підрядник-замовник, зважаючи на все, вирішив привласнити собі весь будинок.

Ви ж нічого цього не знаєте й радієте, що нарешті будівництво вашого будинку підходить до довгоочікуваному фіналу, якого ви чекаєте вже чотирнадцять літ. У 2006 році будинок приймається в експлуатацію. Ви звертаєтеся в міськвиконком, і той, визнаючи ваше право на 18 квартир, відповідає, що будинок уже не його, а приватної компанії, а тому відправляє по квартири до останнього.

Той відправляє вас ще далі, і ваш кооператив звертається в господарський суд із позовом про визнання права власності на 18 квартир у зазначеному будинку і просить шановний суд зобов’язати виконком виділити ці квартири.

Але тут знову як третя особа з’являється та само фірма, представник якої відзначає, що позов не підлягає задоволенню через те, що будинок не здано в експлуатацію, а тому просити у своєму позові ви могли не квартири, а гроші або будматеріали. Ви знаєте, що це неправда, називаєте номер і дату держкомісії, привласнену будинку поштову адресу, але представник фірми все заперечує. У вас на руках копії держакта немає, а юрист міськвиконкому стверджує, що не пам’ятає, приймали вони цей будинок чи ні.

Зрештою, суд вам у позові відмовляє із зрозумілих для всіх причин. Ви ж за своїми каналами все-таки отримуєте необхідну копію держакта, подаєте апеляційну скаргу і, надавши суду договір, докази оплати й участі на паях, протоколи нарад пайовиків, перебігу будівництва будинку, акти звірки з відповідачем, його гарантійний лист і лист виконкому, що підтверджує й визнає ваше право на вашу власність, у травні 2007 року домагаєтеся справедливості в апеляційній інстанції й наказу господарського суду про виділення вам 18 довгоочікуваних квартир.

Сподіваюся, читач здогадується, але я цього не стверджую, що всі ці півторарічні ходіння за правдою коштували вам великих грошей, і ще не отримані вами квартири значно всохли із трикімнатних до дво- і однокімнатних, а також надто поріділи в кількості. Тому довелося влізти в непосильні борги.

Єдине, що вас за цей час потішило, то це те, що ще один пограбований пайовик — одне виробниче підприємство — в жовтні 2007 року домігся скасування рішення районного суду і скасував право власності вашого головного рейдера на пайову участь, яке набрало законної сили в листопаді 2007 року, в такий спосіб, виключивши вашого кривдника зі списків третіх осіб у вашій, здавалося б, уже давно й остаточно виграній справі. Але не так сталося, як гадалося. Живий курилка! Через півроку ви одержуєте копію скарги ТОВ на адресу знову-таки апеляційного господарського суду із проханням ще раз переглянути справу з обставин, що знову відкрилися. Стосовно таких останній зазначає: йому стало відомо, що ваш виробничий кооператив фінансував ще один будинок, копія договору є (!) у справі, і що, можливо, ваші квартири розташовано у ньому! Ви негайно відправляєте на адресу суду відозву, де вказуєте, що, по-перше, це не обставини, які знову відкрилися, по-друге, зазначений будинок фінансувався на два роки пізніше із зовсім іншими пайовиками, зовсім за іншою адресою, у нього зовсім інший замовник, є зовсім інший акт звірки й визнання за зовсім іншими пайовиками і громадянами не 18, а п’яти квартир, а його будівництво на момент розгляду справи на початку року навіть не було завершено, і, додавши всі необхідні докази місцезнаходження квартир, протоколи й акти звірок щодо обох договорів, у жовтні просите суд у позові відмовити.

Ви чекаєте рішення суду з вище зазначених мотивів про відмову заявникові або про призначення дати розгляду, але замість цього раптом одержуєте постанову «Ім’ям України...» від 15 листопада 2007 року. У ній Апеляційний господарський суд у тому само складі, що й 31 травня, задовольнив заяву ТОВ про перегляд своєї власної постанови з обставин, що знову відкрилися, скасував своє власне рішення і... залишив без зміни торішнє рішення Господарського суду від 14.12.2006 року (!), тим самим, позбавивши вас права власності на вже ваші квартири.

Ось тепер крапка. Ви розумієте, що ви повинні будете подавати касаційну скаргу до Вищого господарського суду, але знову-таки, відповідно до встановленої процедури, через той само суд, який відкрито й пішов на порушення всіх ваших прав і процесуальних норм. Ось тепер — жодних шансів.

...І все-таки припустимо, що сталося диво і за місяць вам удалося відновити свої права. Що далі? Квартири вже продано й перепродано, до того ж, хоч як дивно, як і передбачалося, передусім 30 квартир було оформлено не на сумлінних інвесторів першої черги будівництва, а саме на фізичних осіб того-таки ТОВ. А вам залишається претендувати лише на грошову компенсацію в цінах 90-х років, у кращому разі. Ви розорені й усе життя будете як раб XXІ століття розраховуватися з боргами. Ось тепер, справді, урок закінчено.

Підіб’ємо підсумок і спробуємо, шановний читачу, разом відповісти на декілька запитань:

1. Чому на всі ваші кількаразові заяви у правоохоронні органи й прокуратуру, численні публікації в газетах і обговорення прикладів рейдерства в телепередачах і на радіо ніхто не тільки не реагував, але ЗА ЗАКОНОМ мав право цього не робити й лише радити вам вирішувати свої питання в суді?

2. Чи буде реакція на цю публікацію з боку ВІДПОВІДАЛЬНИХ працівників держави?

Цим ми пропонуємо відкрити на сторінках газети наступну дискусію на порушену тут проблему й інші актуальні теми державного будівництва України. Що спільного у всіх відомих вам випадках рейдерства, включаючи два наведені приклади, і без чого вони були б навіть теоретично неможливі? Відповівши на це запитання, ми знайдемо часткову відповідь на попередні, тому що зрозуміємо головне: ЩО РОБИТИ?

Монолог Олександра ДУДКА, президента Союзу підприємців і роботодавців Криму, голови спостережної ради Кримського інституту економіки і господарського права записав Віктор ХОМЕНКО.

Сімферополь.