Хто не ризикує, той не п’є. Води з крана

Чому обрали саме кам’янчан? Тому що, попри все, тут зуміли відшукати правильні рішення. Ще не так давно місцеві водопостачальники та тепловики стояли на межі банкрутства, маючи на балансі зношене устаткування, застарілі мережі й шістдесят мільйонів гривень боргу.

— У такому стані ми забирали підприємство з приватних рук і повертали в комунальну власність, — розповів міський голова Михайло Сімашкевич. — За три роки тут зуміли попрацювати так, що ліквідували всі борги. І якщо за попередніх шість років в оновлення основних засобів вклали півтора мільйона гривень, то за три останні сума становила 75 мільйонів.

Підприємство уже успішно попрацювало зі Світовим банком, отримавши від нього кредит у 42 мільйони гривень на реконструкцію. А нині кам’янчани успішно захистили в Брюсселі новий, значно масштабніший проект на 150 мільйонів гривень. Тепер чекають перші транші. При цьому переконані: якщо не користуватися подібними інвестиціями, самостійно оновити галузь і налагодити її роботу не вдасться жодному вітчизняному водопостачальнику. Тим більше, коли мова заходить про водоканали невеликих населених пунктів, котрі просто фінансово знекровлені.

Але й у великих містах, де водопостачання здійснює близько півтори сотні підприємств — на їх частку припадає до 90 відсотків всього водопостачання, і картина там не набагато ліпша.

Утім, повернімося до Кам’янця-Подільського, котрому все-таки вдалося вирватись не тільки з боргової ями, а й з лещат злиднів та розрухи.

— Якби ми сподівалися тільки на бюджетні гроші, то цього ніколи не сталося б, — розповідає директор підприємства Валерій Гордійчук. — Але уявіть можливості кредиту під піввідсотка річних із терміном погашення у сімнадцять років та ще й з відстрочкою платежу на п’ять років. Це мрія кожного виробничника. І ми ризикнули, щоб вона збулася.

А в результаті підприємство замінило майже півсотні насосів, які за тієї самої потужності споживають значно менше електроенергії, понад шістдесят одиниць запірної арматури, обладнало свої станції системами управління, котрі дозволяють працювати в автоматичному режимі. А ще провели значний обсяг робіт з реконструкції очисних споруд, до яких руки не доходили майже півстоліття. Тепер Кам’янець має такі резервні потужності, що їх вистачило б ще на одне місто.

Причому в «Міськтепловоденергії» не просто латали старі дірки, а думали про перспективу. Для цього відновили 21 артезіанську свердловину. І хоча воду з них нині споживає лише третина міста, проте вони є надійним резервом на майбутнє.

Перелік усіх новацій та придбань значно ширший. Та головне — економічний ефект суттєвий. Тільки за рік роботи на новому енергоощадному обладнанні вдалось зекономити понад 3,5 мільйона гривень. Якщо додати до цього використання своїх когенераційних установок, які дають електрику, що майже вдвічі дешевша, ніж на ринку, то річна економія на виробітку та подачі тепла перевищує 13 мільйонів гривень.

Тож загалом неважко підрахувати, що окупність інвестиційних проектів надзвичайно висока. І гріх відмовлятись від такого шансу.

Та якби все було так просто, ми давно жили б у комунальному раю. Наразі ж комунальне господарство більше нагадує пекло, з якого всім — і виробничникам, і споживачам — хочеться вибратись якомога швидше. Тільки як? Саме про це й вели дискусію комунальники. А насамперед — про тарифоутворення, котре нині суттєво гальмує розвиток галузі. Чи не більше, ніж старі та аварійні комунікації.

Тільки у Кам’янці-Подільському борг за несплачену бюджетом різницю у тарифах сягнув 60 мільйонів гривень. А в області працює 34 комунальні підприємства, котрі надають послуги з централізованого водопостачання та відведення у 46 населених пунктах. І практично в кожного — борги.

Мало того, про таке розкажуть практично в кожному регіоні країни. В результаті водники опиняються на «сухому» фінансовому пайку. А за цим серйозна руйнація усіх виробничих потужностей. Та, врешті-решт, неякісну воду, ще й з перебоями отримують тисячі споживачів.

Гроші колосальні. Очевидно, що їх не знайти в українському бюджеті. Але й розраховувати тільки на іноземні інвестиції в таких масштабах теж неможливо. То де шукати вихід?

— Ми не можемо запропонувати один рецепт для всіх, — відверто зізнався Сергій Дзедзик, начальник управління водоканального господарства при Мінрегіонбуді. — Однак уже відпрацьовано вісім різних моделей, котрі дозволять вийти з кризи підприємствам. Причому кожне обиратиме свій шлях. Однак, безсумнівно, що однією спільною складовою для всіх стануть зміни в тарифоутворенні, коли ми відійдемо від субсидій і перейдемо до адресної допомоги. Але при цьому встановимо реальні розцінки на послуги.

Якими вони будуть? Поки що прогнози не надто втішні для споживача. Як було повідомлено під час зустрічі, нацкомісія, що здійснює держрегулювання у сфері комунальних послуг, уже прийняла відповідні рішення про встановлення нових тарифів, які відповідають фактичним затратам, у восьми областях. Зокрема, на Хмельниччині плата за кубометр доставленої води зросте в середньому із шести до дванадцяти гривень.

Що й говорити, подібного стрибка не спостерігалося давно. Причому ініціативу перегляду розцінок водоканалам пропонують взяти на себе. Однак їхні керівники слушно зауважують: доволі гратись у популізм, коли нові тарифи обов’язково мали проходити через громадські обговорення. Усім зрозуміло, що це було пустою формальністю. Потрібна не тільки чітка формула розрахунку вартості кожного кубометра води, а й гарантія того, що водоканали зможуть автоматично самі вносити зміни, якщо відбуватиметься подорожчання енергоносіїв, підвищення мінімального розміру зарплати чи інших складових цієї формули.

Чи стане при цьому вода дорожчою? Ні, вона коштуватиме, як і раніше. Просто кожен із нас платитиме більше. Рівно стільки, скільки вона насправді коштує.

Рішення важке. Бо, зрозуміло, воно суттєво вдарить по бюджету багатьох родин. Але чи можна без нього обійтись? Не тільки той, хто не ризикує, беручи кредити, але й той, хто не платить сповна, не питиме воду з-під крана. Це реалії, від яких нікуди не подітись.

Щоправда, за таку високу ціну суспільство матиме право вимагати повної прозорості. Причому не тільки води. Але й 

усього того механізму, включаючи й фінансовий, що діє в комунальній системі. До цього також потрібно бути готовим всім.

 

Кам’янець-Подільський.