У старовинних корпусах вирує бурхливе студентське життя

Така вже доля у цього навчального закладу. Він ставав родоначальником для інших, а самому довелося починати все спочатку і мало не з нуля. Але, на щастя, у Кременці завжди були ентузіасти-просвітителі, які дбали про майбутнє. Це передусім відомий вчений і громадський діяч Тадеуш Чацький, котрий став ініціатором створення Волинської гімназії. Це про нього писав Тарас Шевченко у повісті «Варнак»: «Мир праху твоему, благородный Чацкий. Ты любил мир и просвещение! Ты любил человека, как нам Христос его любить заповедал!». Саме завдяки Чацькому, а також мислителю епохи Просвітництва, реформатору Краківського університету Гуго Коллонтаю, якого він залучив до реалізації своєї ідеї, у Кременці з’явився навчальний заклад, який збирав талановиту молодь з усієї Правобережної України. Спектр наук, які вивчали гімназисти, а згодом ліцеїсти, був надзвичайно широкий: іноземні мови, література, математика, фізика, хімія, історія, право, географія, логіка, астрономія, механіка, гідравліка, городництво, рільництво, анатомія, фізіологія, хірургія, акушерство, ветеринарія, бібліографія. Тутешня бібліотека налічувала тридцять п’ять тисяч томів. Її основу становила книгозбірня останнього короля Речі Посполитої Станіслава Понятовського. З тих часів залишилися лише старовинні шафи. У ботанічному саду ліцею зростало майже дванадцять тисяч рослин з усього світу. У гімназії та ліцеї викладали відомі на той час особистості: ботанік Віллібальд Бессер, історик Йоахім Лелевель, літературознавець Евзебіуш Словацький (батько Юліуша Словацького), правознавець Олександр Міцкевич (брат Адама Міцкевича), природознавець, письменник і мемуарист Антоній Анджейовський... Недарма заповітною мрією Тадеуша Чацького було створення на основі ліцею Волинського університету. І наукова, і матеріальна бази для цього були.

Але цар Микола І розпорядився інакше. 1833 року ліцей перевели до Києва, де через рік відкрили університет, а в ліцейних корпусах постала духовна семінарія. Вона проіснувала тут до 1902 року, коли її перевели до Житомира. Далі споруди зайняло Волинське єпархіальне жіноче училище, де навчалися дівчата з сімей духовенства. У 20-х роках минулого століття, коли Кременець опинився у складі Польщі, тут відкрили новий навчальний заклад — Кременецький ліцей. З приходом у 1939 році радянської влади його закрили, а натомість відкрили учительський інститут, згодом перейменований у педагогічний. З перервою на війну він проіснував до 1969 року, коли цей навчальний заклад перевели до Тернополя. У Кременці залишилося педагогічне училище: з багатими традиціями, хорошим викладацьким складом. 1991 року його було реорганізовано у коледж — вищий навчальний заклад другого рівня акредитації, який готував бакалаврів із спеціальностей «Дошкільне виховання», «Трудове навчання», «Мова та література» (англійська, німецька), «Біологія», «Фізична культура», «Образотворче мистецтво», «Музика». За більш як двісті років із стін цього унікального навчального закладу вийшли сотні відомих вчених, поетів, письменників, художників, педагогів... У Кременці відточували свої пера відомі українські письменники Улас Самчук, Борис Харчук, Галина Гордасевич...

Завдяки ініціативі та наполегливості почесного академіка Академії наук вищої школи України, кандидата фізико-математичних наук, професора, випускника Кременецького педінституту, а нині ректора Афанасія Ломаковича (на знімку), шість років тому на базі коледжу було утворено обласний гуманітарно-педагогічний інститут імені Тараса Шевченка.

Своя ніша і «родзинки»

Що й казати, «родзинок» у Кременецького гуманітарно-педагогічного інституту чимало. Почнемо з того, що він, не перебігаючи нікому дороги, зайняв свою чітко окреслену нішу. В тому числі географічну. Тут навчаються переважно діти з трьох волинських районів області: Кременецького, Лановецького і Шумського, частково із Збаразького, а також з Рівненщини, Хмельниччини, Волинської і Львівської областей. В основному — вихідці з села, не розбещені, трудолюбиві. Отримавши дипломи, вони не застрягають у містах на роботах, здебільшого далеких від педагогіки, а повертаються у рідні села, віддають набуті знання сільським дітлахам. Що цікаво: якоїсь особливої вступної кампанії інститут не веде: у нього є «жива» реклама — його випускники. Я запитувала студентів: хто порекомендував їм цей вуз? У відповідь чула: мама, вчителька, родичка, подруга...

Важливо, що більшість спеціальностей інтегруються з іншими з тим, щоб у майбутньому легше знайти роботу чи започаткувати свою справу, щоб у сільських школах вчителі могли підмінити один одного. Скажімо, соціальна педагогіка поєднуватиметься з туристичною галуззю, художньо-прикладною діяльністю. Соціальні педагоги працюватимуть з дітьми з особливими потребами, людьми похилого віку, у службі зайнятості, виховних колоніях. Особливий акцент нині на роботі з соціальними сиротами: через заробітчанство, що масово охопило область, їх кількість невпинно зростає. Друга спеціальність до іноземної філології (тут готують вчителів англійської, німецької мов) — українська мова і література, польська мова, зарубіжна література, українознавство. Для вчителів технічної і обслуговуючої праці «запасна» спеціальність — основи інформатики. Вони також мають право викладати креслення, безпеку життєдіяльності, керувати позашкільними гуртками, пов’язаними з народними ремеслами. Фахівці з образотворчого мистецтва знаються на етиці й естетиці, методиці виховної роботи.

В інститутській виставковій залі є на що подивитися: чудові вироби з дерева, металу, лози, картини, вишивки... Авторів кращих робіт, а це до 30 студентів щороку, нагороджують. Цікавим є і добір студентів на спеціальності «Образотворче мистецтво» і «Музика». У травні серед майбутніх абітурієнтів інститут проводить конкурси: імені художника Івана Хворостецького для тих, хто має художні здібності, та імені композитора Михайла Вериківського — з музики. Їх переможці мають пільги під час вступу. Важливо, що 90 відсотків місць на творчі спеціальності фінансує держава. «Художні школи і студії у селах — рідкість, — каже старший викладач, сам прекрасний художник, автор багатьох персональних виставок Богдан Романюк. — Більшість дітей приходять, так би мовити, ніякі. Технічно можна навчити малювати будь-кого, а якщо ще є божа іскра, то досягаємо доволі пристойного рівня. Головне — наші діти багато й охоче працюють.

Випускники — на всі руки майстри

У Кременці немає спокус великого міста, тож студенти займаються тим, заради чого, власне, вступали до вузу — навчанням, усебічним розвитком. Для цього створено всі умови. Є чудова бібліотека. Хоч майже всі стародруки вивезли при створенні Київського університету, а згодом — Тернопільського педагогічного інституту (нині національного університету), але бібліотечний фонд постійно поповнюється. Чимало цінної літератури, підручників дарують з-за кордону. Рідкісні видання передав бібліотеці відомий краєзнавець Гаврило Чернихівський. Діє своє видавництво, видається газета «Замок», сторінки якої щедро віддають творчій молоді, цікавим дослідженням з історії вузу, волинського краю.

Виступати у камерному залі імені Гуго Коллонтая мали би за честь для себе найвідоміші музиканти, адже за рівнем акустики він посідає одне з перших місць в Україні. З проректором з наукової роботи Валентиною Бенерою йдемо на звуки музики. Тут із своєю студенткою займається випускниця Київської національної музичної академії імені П. Чайковського, а нині викладач інституту Юлія Мельник. Вона впевнена, що дітям, яких навчатиме гри на фортепіано Аліна Ціпан, пощастить. Дівчина здібна, могла б зробити власну музичну кар’єру, але поки що в неї плани навчати музики дітей на рідній Рівненщині.

Чудову матеріальну базу створено для тих, хто хоче стати вчителем технічної та обслуговуючої праці. У навчальному закладі діють п’ятнадцять майстерень, кузня, муфельні печі. Народні ремесла тут завжди були в пошані. Хлопці після закінчення вузу вміють працювати з деревом і металом, лозою, дівчата — шиють, вишивають, знаються на кулінарії. Відроджується килимарство. Поруч із сучасними верстатами невдовзі запрацює старовинний, знайдений в одному з сіл. Набуті в інституті знання якщо не знадобляться у роботі, то у повсякденному житті — обов’язково. Гадаю, його випускникам безробіття не загрожує.

Жодне свято у Кременці не відбувається без художньої самодіяльності гуманітарно-педагогічного інституту. Ще б пак! Більшість творчих колективів тут носять звання народних: капела бандуристів, народний хор, вокальний ансамбль «Калина», аматорський духовий оркестр, ансамбль танцю «Горлиця», камерний хор тощо. У День Перемоги мешканці міста з нетерпінням очікували виступ барабанщиць. І вони не підвели: новостворений гурт блискуче відкрив свято. Особлива гордість ректора — студентський експериментальний театр «Пілігрим». Організував його режисер масових заходів, талановитий читець, щедрої душі людина Василь Скоропляс. Серед його вихованців є заслужені артисти України, лауреати Шевченківської премії. А вчитель знову починає все спочатку. Великий резонанс не лише у студентської молоді, а й у мешканців міста викликала вистава «Ромео і Джульєтта». Грали її у внутрішньому дворику інституту. Фоном служила неповторна архітектура старовинного корпусу. Дія відбувалася при свічках та ще англійською. Мабуть, сам Шекспір порадів би такому чудовому втіленню свого драматичного твору. Згодом була прем’єра «Енеїди», яка також пройшла на «ура». Тепер, незважаючи на гарячий іспитовий період, студенти репетирують виставу-феєрію «У неділю рано зілля копала». «Всі постановки цієї вистави, які довелося бачити, — каже Василь Володимирович, — зведені до драми, а в Ольги Кобилянської сильна містика. Ми хочемо зіграти її на природі, де фоном буде озеро, ліс. Репетируємо, як кажуть, до упаду, пізно ввечері сам прошу студентів розійтися. Паралельно йде робота над «Легендами Кременця». Їх студенти гратимуть на Замковій горі. Туристів, котрі влітку відвідують наше місто, яке здавна називають волинськими Афінами, очікує справжній сюрприз.

За словами Афанасія Миколайовича, студентську трупу до Німеччини запросив один з тамтешніх режисерів, який зацікавився нетрадиційними формами постановки класики. У цьому випадку модернізм не відірваний від основи, а органічно поєднаний з нею. Це завжди цікаво, особливо для молоді. Ректор запросив на прем’єру «У неділю рано...» і мене, тож матиму змогу розповісти про свої враження докладніше.

Вперед, до університету!

Як колись у засновника Волинського ліцею Тадеуша Чацького була мрія перетворити його в університет, так і нинішній ректор Афанасій Ломакович виношує ідею утворення на базі інституту професійного регіонального університету. Для цього робляться реальні кроки, прийнято спеціальну програму реформування вузу. Вона спрямована на зміцнення наукового потенціалу, модернізацію процесу підготовки фахівців через ефективне запровадження конкурентоспроможних спеціальностей та інноваційних методик навчально-виховної і науково-дослідної роботи. Назустріч вузу йде Міністерство освіти і науки, яке дало згоду на ліцензійну експертизу з підготовки магістрів за спеціальністю «Педагогіка та методика середньої школи. Біологія» та бакалаврів з напряму «Соціальна педагогіка». Є перспективи для підвищення статусу випускників інших спеціальностей. Взагалі, вуз має добру основу для зростання. Чотири навчальні корпуси, вже згадувана бібліотека, центр Інтернет-ресурсів, хореографічні, концертні, виставкові зали, музей історії освіти, 15 гектарів землі для проведення досліджень, польових видів практики, два гуртожитки. Навіть церква є на території інституту.

Нині в інституті справжній науковий бум: п’ятнадцять аспірантів заочної форми навчання, троє — стаціонару, 98 здобувачів... При прийомі на роботу в умовах контракту обов’язковий пункт — зобов’язання займатися науковою роботою». Активно залучається професура з інших міст. Кременець полюбився докторам наук, професорам з Києва, Луцька, Одеси, які нині читають лекції в інституті. І не просто наїздом, а з передачею трудових книжок. Повертаються до рідного вузу ті, хто свого часу переїхав працювати до обласного центру. Водночас ректор активно формує власну наукову базу, всіляко заохочує до творчості. Значна частина молодих викладачів завершують дисертації, стажуються у провідних вузах України і за кордоном. Створюються науково-дослідні лабораторії, формуються свої наукові школи. До досліджень активно залучається студентство. Є намір обладнати лабораторію педагогічної практики на базі спеціалізованої ЗОШ №2. Налагоджується тісна співпраця Кременецького інституту з провідними вузами Польщі, укладено угоду про співпрацю з Могильовським держуніверситетом (Білорусь), тісні зв’язки з українською діаспорою Лондона. Зокрема, відомий бандурист, митець Володимир Луців з Великої Британії, котрий закоханий у Кременець, планує передати в дар інституту картини відомого у світі художника, вихідця з цього краю Ростислава Глувка з умовою відкрити у цих стінах його галерею. У вересні спільно з науковцями Варшавського та Краківського університетів планується провести на базі Кременецького інституту Міжнародну конференцію «Становлення, розвиток освіти, науки та культури на Волині у першій третині ХХ століття».