Мова про унікальну людину, цілителя Анатолія Яроша із села Ратнів Волинської області. Його очі — то дружина Надія Миронівна, його незримий рентген — то пальці уцілілої руки, його лікувальна метода — то дивовижна вправність сільського самоучки, якій дивуються найіменитіші професори.

Попри похилий вік (79 років) костоправ не перестає приймати хворих, лікуючи їх від сколіозу, остеохондрозу, поліартриту, спинних гриж; складає також переломи, вправляє вивихи, диски...

Анатолій Ярош родом із села Ниви Золочівські, що на Рівненщині. Багато хто в Україні та поза її межами дізнався про це поселення саме за адресою цілителя. Але три роки тому подружжя Ярошів переїхало до доньки Марії у село Ратнів. Однак потік хворих до цілителя не зменшився.

— Я не рахую, скільком людям допоміг, але моїми пацієнтами були і три народні депутати України, — розповідає Анатолій Петрович. — Моє лікування допомагає тим, хто прислухається до моїх порад та настанов. Ще багато залежить від організму та стадії хвороби: комусь вистачає одного сеансу, а комусь потрібно й десять разів приїхати. Це підхопити болячку можна зненацька, а лікувати доводиться довго.

— А як ви навчилися цілительству? — цікавимось у Анатолія Петровича.

— Коли у дитинстві я разом з батьком орав поле, натрапляв на кістки солдатів, що загинули у царську війну. Я їх підбирав і по них вивчав людську будову. У школі вивчав анатомію. Але коли у 1943-му поповзли чутки, що школу збираються спалити німці, я виніс звідти тільки стенд з гіпсовими кістками людей і тварин. А потім цілий рік самотужки і вдома, і пасучи корову, досліджував гіпсові скелети, збирав та складав кістки, і з цієї науки, по суті, сам склався як костоправ, — розповідає Анатолій Петрович Ярош.

...Коли Анатолію Ярошу виповнилось п’ятнадцять, трапилася біда: юнак виганяв корову на випас і наступив на міну. Від вибуху сильно покалічився. Тоді хлопця відвезли до Луцька в лікарню. Там йому відрізали кисть лівої руки. А ось праву руку, також нашпиговану осколками, лікарі врятували, так само, як одне око.

— Незважаючи на інвалідність, доводилося важко працювати, — каже Анатолій Петрович. — Коли напнувся, щоб підняти колоду, лопнув кришталик на оці. Їздив до Луцька, Києва, Одеси — ніде не допомогли. Відтоді я повністю осліп. Так що вже 45 років навпомацки ходжу. Якби така біда, скажімо, трапилася зараз, то зір врятували б.

Утім, Анатолій Ярош швидко навчився орієнтуватися та ходити без поводиря, виконувати практично всю домашню роботу.

— Він і косив, і ремонтував, що потрібно, — долучається до розмови дружина костоправа Надія Миронівна. — А цвяха наосліп ще краще від мене забивав. Ось так оббив дранкою всього хліва, замінив підлогу. Корову навіть доїв. Тепер ось, коли переїхали жити до доньки, в основному займається костоправством. Але й не без того, щоб щось по господарству зробити. Водночас при чоловікові я стала його асистентом, чи то санітаркою. Під час прийому роблю перев’язки, шию стяжки. Гіпсу, правда, не накладаю, бо його і сам Анатолій Петрович не визнає. А ще відповідаю на листи, хоч скажу чесно: мій чоловік не любить листів, де його просять заочно допомогти. Він мусить сам обмацати, обстежити хворого — і лише тоді встановлює діагноз.

Загалом костоправною практикою Анатолій Петрович Ярош почав займатися випадково. Якось на фермі, де працював підвожчиком, завідувач ферми Кузьма Тимощук «вивихнув» пальця. Потерпілий попросив Анатолія допомогти. А вже наступного дня його пацієнт поводився так, ніби й вивиху не було. Відтоді поголос про костоправа-самоучку пішов по селу. І не тільки.

— Якось до моєї хати принесли у простирадлі молодого чоловіка, — каже Анатолій Ярош, — у нього був пошкоджений хребет. Переніс три операції, об’їздив чи не всіх відомих у краї фахівців, але на ноги так і не став. Обстежував його довго, зрозумів, що зарадити біді зможу. Щоправда, якщо привозитимуть до мене хворого не менше десяти разів, бо за один-два рази нічого не вийде. А ще я сказав, що чоловік ходитиме, але не сам, а вдвох. «З ким вдвох? — перепитав він тоді мене. Я відповів: «З палицею». Загалом я завжди кажу пацієнтам правду. Якщо бачу, що зможу допомогти, допомагаю. Якщо (це, як правило, на пізніх стадіях захворювання) безсилий будь-що вдіяти, то так і кажу. Але навіть за найменшої іскрини надії треба допомагати людям. А ще до мене звертаються з проханням, щоб при направленні кісток, хрящів, дисків не боліло. Тут я заспокою людей, бо роблю завжди обстеження та лікування помалесеньку, безболісно. Те, що можна вправити одразу, роблю за два-три рази. Проходжу рукою по кістках, як рентгеном. Отою рукою і бачу все до найменших дрібниць. Чужих діагнозів не приймаю. Коли жив у Нивах Золочівських і ставив діагноз, то вже у Демидівській районній чи Рівненській обласній лікарнях цього діагнозу не перевіряли. Він був остаточним. І, головне, правдивим.

Євген ЦИМБАЛЮК,Олександра ЮРКОВА.

На знімку: костоправ Анатолій Ярош.

Фото Євгена ЦИМБАЛЮКА.