Передовсім хочу подякувати тим читачам, котрі відгукнулися на запитання анкети («Голос України», №27, №50). Відповіді, а всього їх близько півтисячі, надійшли з усіх областей України, українською та російською мовами, наймолодшому опитуваному 22 роки, найстаршому — 94. Більшість читачів передплачують «Голос України» з дня його виходу, декотрі вперше відкрили для себе наше видання. Але всі переконані: «Голос України» саме та газета, яка відповідає запитам читачів, незалежно від віку та соціального стану.

«У вересні 1990 року, дізнавшись з каталогу про нову майбутню газету Верховної Ради Української СРСР, — пише Микола Таранич з Іршави Закарпатської області, — вирішив зробити пробну передплату на 1-й квартал, а вже через півтора місяця продовжив її до кінця року». З того часу Микола Кирилович, історик за фахом, не розлучається зі своєю улюбленицею і навіть пропонує до друку цікаві матеріали з рідного краю. Для нього, як і для багатьох інших шанувальників, котрі не уявляють себе без «Голосу України», газета стала внутрішньою потребою.

Читач Данило Сабина з Макіївки Донецької області пише: «Вважаю газету Верховної Ради України головною газетою держави. Вона повинна висвітлювати не тільки сьогодення, а й трагічні сторінки минулого. Показати новому поколінню, що було в нашій історії, як український народ боровся зі своїми ворогами, а ще — бути навчальною...»

Про те, що «Голос України» головна газета нашої держави, свідчить і її реєстраційний номер — 1. Але журналісти, творці газети, найбільше прагнуть до того, щоб вона стала головною в родинах наших читачів. Так, це дається непросто, і перш ніж черговий номер побачить світ, над ним працюють люди, які люблять свою роботу, а на редакційних плануваннях прискіпливо обговорюють кожний матеріал, знімок, сторінку. Всі зауваження, які надходять у листах до редакції, завжди беруться до уваги. Та й анкета задумувалася з тим, щоб урахувати побажання читачів, щоб газета стала ще кращою, читабельнішою.

Та не все, на жаль, ми можемо змінити. Приміром, друкування деяких оголошень у «Голосі України» передбачено відповідним законом. А закони, які набирають чинності з дня їх опублікування, друкуються тією мовою, якою надійшли до редакції. Перекладають їх фахівці, адже мова українська має багато слів-синонімів і вживання різних слів може мати інше смислове навантаження.

А щодо інших побажань, то... Ось ще декілька листів. «Пишіть про життя наших сусідів: Молдови, Росії, Білорусії, — пропонує Аркадій Коваленко з Комісарівки Березанського району Миколаївської області. — Газета дуже дорога, варто б добитися такої ціни, щоб вона була доступна всім виборцям. Складається враження, що народні обранці і не здогадуються про потреби своєї газети, хоч вона відводить дуже багато місця їх виступам. Варто відкрити рубрику «Що я ще не зробив для своїх виборців».

Петро Акімов з Миколаєва «Голос України» передплатив уперше. «Дуже хотів читати центральну пресу, тож і передплатив газету Верховної Ради України, — пише він. — Зазначу, що як працює Верховна Рада, так і освітлюється її робота. Скажу відверто, боляче за те, що не скоро ми побачимо світло в кінці тунелю, щоб жити так, як живе Європа, нам ще дуже і дуже далеко. Бажаю журналістам працювати так, щоб голос України було чути далеко за її межами».

Щоб не повторюватися, наведу витяги з листа Анатолія Тимошейка з Радивилова Рівненської області. Його думки співзвучні з усіма іншими, що простежується у відповідях. Отже, думка читача зі стажем: «Читаю і передплачую газету з 1 січня 1991 року, — пише він. — Із становленням держави змінювалося і обличчя газети. Кожному періоду історії відповідали і матеріали газети. Незважаючи на перенасиченість нормативними документами, «Голос України» все ж таки знаходить і місце для різноманітних публікацій. Нашу сім’ю цікавлять усі матеріали, читаємо від «Політики» до «Спорту». Радує, що тут можна знайти матеріали для сім’ї, жінок, дітей тощо. І все-таки, на мою думку, слід надавати більше місця виступам місцевих рад, зав’язувати живу дискусію з читачами через різні проблеми життя, конкурси. Похвально, що видано книжку «Еволюція влади». Адже «Голос України» всі роки незалежності був основним літописцем історії країни»...

Дехто із читачів хоче бачити газету у кольорі, інші — читати стенограми всіх виступів депутатів, а хтось — готовий заради історичних матеріалів поступитися місцем «Сім’ї», хоч у неї своя багаторічна аудиторія шанувальників. Н. Демшевський із кримського селища Красногвардійський пропонує друкувати більше матеріалів, які об’єднували б людей України, слов’янські держави і взагалі всі народи світу. І підтримує принцип, щоб автори матеріалів не дозволяли собі принизливо висловлюватися на адресу інших особистостей чи народів. Словом, усіх, хто відгукнувся, анкета зачепила, і свої відповіді, зауваження та побажання вони написали від душі.

Ми ще раз переконалися, що у «Голосу України» щирі шанувальники, які щодня з нетерпінням чекають зустрічі з газетою. Як зазначив 22-річний харків’янин Сергій Бекетов: «У неділю та в понеділок з’являється таке відчуття, що чогось не вистачає». Це, до речі, саме ті два дні у тижні, коли газета не виходить.

Насамкінець скажу, що крапку на цьому не ставимо. Пишіть нам, жоден ваш лист не залишається без розгляду. На редакційних летючках та нарадах ми продовжимо огляд та обговорення анкет. Сподіваємося, що завдяки спільним зусиллям наша газета стане ще кращою.

Марія ДАВИДЕНКО,завідувач відділу соціальних питань та листів.