Відгук на статтю «А «мажорів» не гріх і лупцювати?» («Голос України» за 08.02.08).

Чи можна за погану поведінку карати учнів фізично? У чому причина розбещеності учнів і студентів? Лише знайшовши причину аморальної поведінки молоді, можна буде відповісти на поставлене життям запитання й обрати правильний метод виховання.

Він завжди має відповідати епосі, країні, суспільному ладу. У нас змінився суспільний лад. Відбулися докорінні зміни у виробничих відносинах людей, а отже, і в побуті. Змінилися моральні цінності, а це означає, що необхідно відкоригувати й методику виховання.

Якщо ще двадцять років тому педагогові досить було пожурити учня за порушення дисципліни, закликати його до совісті, пригрозити записом у щоденнику, викликати батьків, то тепер це не діє. Чи не тому останнім часом дедалі частіше у педагога виникає бажання покарати винуватця фізично?

Є безліч причин неслухняності дітей, неповаги до вчителів, дорослих. Ось, на мій погляд, основні з них.

Багато батьків самовідсторонюються від виховання своїх чад через завантаженість на роботі (ах). Інші просто не бажають цим займатися, вважаючи виховання святим обов’язком школи. А вчителям, через маленькі зарплати, доводиться брати півтори ставки. Яка вже тут якість навчання й виховання?

Міністерство освіти, успішно проводячи комп’ютеризацію навчальних закладів, не надто дбає про духовність не лише дітей, а й, вважаю, самих педагогів.

Про уряд і місцеві органи влади годі й казати — гральні автомати, клуби, де замість підлітків «качки», зачинені книгарні, бібліотеки свідчать самі за себе. Крім того, уряд фактично узаконив легальне вживання легкого наркотику, рекламу алкоголю й тютюну ніхто не забороняє.

Діти талановито копіюють поведінку дорослих, як губка, всотують їхні негативні риси характеру. Величезну «допомогу» в цьому надають телебачення і преса — на екрані суцільні вбивства й насилля. Не відстають від них і депутати, показуючи в сесійній залі, як вирішувати спірні питання.

Із зазначеного випливає: щоб домогтися слухняності учнів, поваги їх до вчителів, до людей старшого покоління, вони повинні вилікувати себе. Ось таке замкнуте коло виходить.

А тепер висловлю свою думку з приводу інциденту, що стався з викладачкою Світланою П. ( «А «мажорів» не гріх і лупцювати?», «Голос України» за 08.02.08).

Я проти фізичного покарання учнів — як способу вирішення конфліктних ситуацій. Таким ситуаціям треба запобігати. А цей випадок свідчить про те, що викладач ще раніше припустився низки помилок у своїх відносинах зі студентами. Звичайно, є тут і провина керівництва інституту. Я особливо й не звинувачую Світлану. У тій обстановці викладачка перебувала в шоковому стані, і в неї спрацював чисто материнський рефлекс — дала ляпаса одній та іншій дитині. Треба сказати, їй ще пощастило. У неї могли виникнути й більші проблеми у відносинах з учнями, керівництвом інституту, батьками.

Отож як допомогти вчителям у таких ситуаціях? Вважаю, треба негайно вживати суворих заходів покарання за аморальну поведінку. А з огляду на те, що совість нині не в ціні, треба бити порушників по кишені, залежно від доходів батьків. Наприклад:

1) запровадити закон, який дозволяє штрафувати батьків за негідні дії їхніх дітей;

2) в інститути приймати випускників тільки з позитивною характеристикою;

3) штрафувати студентів за грубі порушення дисципліни, аж до виключення з інституту;

4) вживати адміністративні стягнення до учнів за зрив навчального процесу, за некультурну й аморальну поведінку...

Взагалі-то такі закони існують, але вони не діють! Їх застосування змусить учнів та їхніх батьків бути законослухняними.

А карати учнів фізично ми не маємо права. Я нарахував щонайменше 16 серйозних наслідків, якщо порушити законодавчі акти України, Конвенцію про права дитини, відповідні міжнародні угоди тощо.

Чернігів.