Кому підморгує сліпа Феміда?

Пошта редакції і наших власних кореспондентів дедалі більше наповнюється листами зі скаргами людей, які постраждали від «правосуддя», котрим довелося пересвідчитися: негаразди в деяких судах «зашкалюють» і перевищують «усі допустимі норми», множать трагедії доль і душ українців.

Хоча й визнано на конституційному рівні статус України як правової держави, все більше обурення її пересічних громадян викликають дії третьої влади — судової.

Тож нині говоримо вже про відхід від проголошених принципів життя держави. А виправдання судочинців, мовляв, судова система — невід’ємна частина нашого суспільства, тож їй притаманні й чимало його недоліків, — не переконливі, бо надто висока ціна судових помилок.

Ідеться ж бо про головні скрижалі наших свобод: юридичну захищеність особистості, вільне здійснення, охорону і захист основних прав людини, які держава зобов’язана гарантувати кожному. Адже вона задекларувала, що забезпечить особистості будь-якого соціального прошарку право на судовий захист, на отримання кваліфікованої юридичної допомоги безплатно, на доступ до правосуддя й на компенсацію завданого збитку.

Проте невирішеність і на сьогодні цілого комплексу проблем, що стосуються ефективності роботи юридичних гарантій у сфері кримінального судочинства, викликає, на мій погляд, особливу тривогу, оскільки сприяє посиленню такого негативного соціального явища, як правовий нігілізм, який зовсім не сприяє формуванню в Україні правової держави.

Суспільство вимагає ясності, наскільки об’єктивні наші суди, чи захищені судді від тиску, і з’ясування ще цілого стосу гострих питань.

Потреба дискусії очевидна. Нам належить з’ясувати, наскільки сьогодні досконала процедура висування суддів та їх призначення. Хто це здійснює? Наскільки виправдана пожиттєвість призначення суддів? Чи не варто повернутися до виборів суддів, як це було раніше? Який нині рівень корупції в судовій владі? Чи є прецеденти, коли суддів позбавляли посад чи притягали до кримінальної відповідальності? Як перемогти пошесть рейдерства, від якого потерпає країна? Що, на вашу думку, потрібно зробити, щоб побороти це зло? Як домогтися ефективного виконання судових рішень? Чи повинні бути судді безконтрольні з боку держави й незалежні від власного народу?

Редакція запропонувала відкрити дискусію людині, з думкою якої рахуються тисячі підприємців у більшості регіонів нашої країни.

Олександр Дудко (на знімку) уже майже 20 років очолює Союз підприємців і промисловців, а згодом — підприємців і роботодавців. Він разом зі своїми колегами й соратниками зачинав першу в державі громадську організацію, першу незалежну радянську газету «Комерсант», першу біржу, перший на території СНД недержавний банк, перший приватний ВНЗ і чимало інших важливих елементів суспільної інфраструктури. Потім, як і всім, йому довелося пережити складний час правового вакууму й нігілізму, гіперінфляції й розгулу злочинності, економічної й політичної нестабільності, та, як оптиміст, він ніколи не складав рук, ні перед ким не прогинався, завжди вірив у те, що все налагодиться, а труднощі подоланні.

Останніх 10 років у всіх регіонах України його більше знають як правозахисника інтересів малого бізнесу. Має декілька вищих освіт, автор 3 книжок і понад 200 публікацій. Власний бізнес дає йому можливість гідно утримувати родину, трьох синів, допомагати батькам і займатися громадською діяльністю. Все це перелічено лише для того, щоб шановний читач міг уявити собі всю глибину розчарування й потрясіння, які нині доводиться переживати вітчизняним бізнесменам від безвиході ситуацій, в які вони потрапляють за злочинним умислом корумпованої частини суддів. Приклади, що їх він наводить, досить стандартні. Нині сотні тисяч колег Олександра та й громадяни по всій Україні вже просто стогнуть від корупції, безкарності і свавілля, що вкорінилися в судовій системі. Отже, йому слово.

— Конституція України гарантує незалежність і недоторканність суддів. З другого боку, судді — це такі самі громадяни нашої країни, люди, що отримали виховання й освіту поряд із нами й піддані спокусі й усім порокам, властивим суспільству. Водночас є істотна розбіжність між звичайним громадянином і суддею, котра полягає в тому, що останній наділений владою, а рішення приймаються ним ім’ям України й обов’язкові для виконання на всій її території. Саме тому будь-яке необ’єктивне рішення суддів лягає брудною плямою на мундир державного правосуддя, підриває довіру громадян до влади, загрожує національній безпеці держави.

За інформацією моїх колег з усієї України, деякі суди сьогодні приймають потрібні рішення для впливових або багатих людей. Метою рейдерів є вже не приватизувати або придбати чиюсь власність, а просто відібрати її «на законних підставах».

Отже, уявіть, що ви на законних підставах володієте якимсь цільним майновим комплексом «А» (або орендуєте). Ніхто й ніколи не ставив під сумнів ваші права, але моїй фірмі «Б» знадобилася ваша територія. Я зустрічаюся з вами і пропоную добровільно поступитися мені будинком, натомість підсуваю те, що мені самому не потрібно. Ви, природно, відмовляєтеся. Я даю вам тиждень, пообіцявши, що потім нічого як компенсацію вже не пропонуватиму, а просто за допомогою високого заступника заберу все задарма, а вас доведу до банкрутства і закрию.

Ви не погоджуєтеся. Я домовляюся з фірмою «С» і в 2000 році укладаю фіктивний договір оренди основної частини вашого об’єкта, а заодно підписую з нею акт прийому-передачі. І абсолютно неважливо, що ця фірма «С» не мала права цього зробити, тому що ніколи не володіла цим об’єктом і ні від кого його не приймала в розпорядження.

Я подаю заяву до Господарського суду, в якій зазначаю, що завжди перебував за вашою адресою, а ви вчора незаконно захопили в мене ваш будинок і перешкоджаєте його орендувати в «С». Це відверта неправда, про що відомо всьому місту, але я прошу суд з метою забезпечення схоронності мого майна прийняти ухвалу, якою суд заборонив би вам користуватися своїм майном. Щоправда, мого майна там немає й ніколи не було, тому що я навіть точно не знаю, де перебувають зазначені у фальшивому договорі площі. Але, із зрозумілих читачам газети причин, у цей само день якийсь суддя, наприклад, навіть не перевіривши і не розглянувши жодних ваших документів, терміново приймає потрібне мені рішення про заборону і призначає дату судового засідання. Прокуратура і міліція на ваші заяви не реагують, пояснюють, що справа розглядається в суді й вони не мають права втручатися. Водночас рекомендують вам, як то кажуть, упокоритися, продовжувати оплачувати всі комунальні платежі, виплачувати неустойки, йти прямою дорогою до банкрутства, але законослухняно захищати свої інтереси лише в суді.

Ви з’ясовуєте, що договір «В» із «С» має фіктивний характер. Більше того, за письмовим поясненням самого «С» у нього ніколи й не було прав на передачу «Б» цього майна. Далі з’ясовується, що ініціатором укладення липового договору був «Б», який і надав «С» акти прийому-передачі й «вашу» фіктивну відмову-додаток до договору між вами та «С», який ніколи в природі не існував, про що ви навіть не підозрювали. З огляду на те, що про наслідки всього цього не підозрювала і фірма «С», ви рішенням третейського суду з цілковитого розуміння і згоди сторін визнаєте недійсними липові документи, що ніколи не здійснювалися. Юридично все правильно.

Але не так сталося, як гадалося.

Тоді ви залучаєте до суду третьою стороною «С» як мого фіктивного «орендодавця». Він є чесний, тож пише у відозві, що ніколи й нічого мені за зазначеною адресою не передавав, що я на зазначених площах ніколи не перебував, що документи є вдаваними, ніколи не виконувалися, визнані недійсними і що взагалі — це будинок не його, а Фонду держмайна. Іншими словами, що ви взагалі не можете бути відповідачем у цій справі, орендуєте свій комплекс у держави, що не має до вас ніяких претензій, і перебуваєте за зазначеною адресою на законних підставах.

Однак усі ці залізні доводи не заважають ухваленню рішення, що повністю суперечить наданим доказам. Більше того, до рішення додається ще й площа допоміжних госпбудов, яких не було навіть у липовому договорі між мною та «С», на який я посилався, звертаючись до суду. Ці площі я, завдяки винесеному рішенню, миттєво захоплюю. З огляду на те, що в мене тепер немає ні орендодавця, ні прав власності на об’єкт, наш так званий суддя приймає не просто, а прямо-таки соломонове рішення:

1) вам, тобто фірмі «А», негайно звільнити зазначені в рішенні законно орендовані вами, але незаконно займані площі;

2) вам, тобто фірмі «А», не перешкоджати «Б» КОРИСТУВАТИСЯ зазначеними в рішенні площами.

Саме ось так, а не інакше: не орендувати, не розпоряджатися, не володіти, а саме КОРИСТУВАТИСЯ не орендованим у власника майном. А вам — НЕ ПЕРЕШКОДЖАТИ йому робити ці протизаконні дії. При цьому не факт, що поставлять під сумнів справжність вашого договору оренди або визнають його несправжність, і взагалі, де гарантія, що не залучать до участі у справі законного власника спірного майна?

Ви подаєте заяву до Апеляційного суду, а я, ну скажімо, наймаю приватну охоронну структуру, котра штурмом бере ваш заклад, при цьому завдає травми декільком вашим працівникам. Далі уявіть, що все спускається на гальмах після того, як я приїжджаю в міліцію, роблю пару дзвінків і показую рятівне, але таке, що ще не набрало законної сили, рішення суду.

Тепер я методично здійснюю свої спроби захоплення з метою порушення нормального процесу роботи й доведення вас до банкрутства, а за невиконання рішення суду вас штрафують.

...Усі перипетії подальшої боротьби не вмістяться й у місячній підшивці газети. Усе. Кінець.

Але ви оптиміст. Ви розумієте, що програли лише віру у справедливість, силу Закону і чесність держави. Вас заспокоює те, що подібне рішення суду нездійсненне в принципі, тому що ви не можете віддати те, чим не володієте, звільнити приміщення, які законно займаєте, і не перешкоджати користуватися тому, хто це не орендує в законного представника власника.

Монолог Олександра ДУДКА, президента Союзу підприємців і роботодавців Криму, голови спостережної ради Кримського інституту економіки і господарського права записав Віктор ХОМЕНКО.

Сімферополь.

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.

(Закінчення в наступному номері.)