«Ми шукаємо надприродні причини аварій у космосі і під землею. А вони виявляються банальними», — вважає директор Донецького вугільного інституту, доктор технічних наук Борис Грядущий.

За два тижні до нинішньої трагедії велика аварія сталася у вугільній компанії «Краснолиманська»: загинули 11 гірників. Там в адмінбудівлі зроблено модний євроремонт, сходи — з мармуру, а зовні споруда нагадує чи то банк, чи то бізнес-центр. Ця шахта теж державна, але прибуткова. Об’єднує два вугільні підприємства не лише факт аварії, а й пласт, на якому сталися обидва раптові викиди вугілля і газу: L3. Цей пласт тягнеться через весь Донбас, тільки в Єнакієвому та сусідніх містах він крутопадаючий, а в інших вуглевидобувних районах — пологий.

Що спільного в останніх резонансних аваріях у вугільній галузі? Чому, незважаючи на посилення контролю за технікою безпеки, надзвичайні ситуації продовжують виникати? Чи можна попередити смерть на виробництві? Нарешті, чи потрібне країні вугілля такою ціною? Ці питання я обговорила з керівником експертної комісії із розслідування причин аварії на шахті імені Карла Маркса, директором Донецького вугільного інституту, доктором технічних наук Борисом Грядущим.

— Борисе Абрамовичу, чим займається в ці дні експертна комісія?

— У експертів завдання — постійно давати рекомендації, щоб убезпечити тих людей, які ведуть рятувальні роботи. Це головне. Ми не можемо допустити в цій ситуації ще якихось трагедій. Розуміємо, будь-яка аварія — це горе для всіх. Але додавати це горе ніхто не має права. Тому наше завдання — щоб люди, які йдуть на ведення аварійно-рятувальних робіт, залишилися живі. Тому іноді ми виявляємо деяку обережність, іноді — йдемо на виправданий ризик. Але виправданий ризик, як ви знаєте, дав результати. Змогли врятувати людей. Це заслуга і урядової комісії, і експертів, і командного пункту, і керівників шахти, і тих людей, які їхали на відновлення скіпового ствола, зуміли пройти горизонти 750, 875, 1000 метрів і практично врятувати, вивести людей. Адже ще кілька днів — і ми не знаємо, що з ними було б.

Тепер завдання — визначитися з тими 12 особами, які, на нашу думку, перебувають у шахті. Прийнято рішення відновлювати подачу електроенергії до шахти, щоб запустити водовідлив на горизонті 500, 875, потім 1000 метрів. Паралельно вести роботи з приведення у робочий стан вантажолюдського ствола. Після того як будуть перевірені робочі горизонти, за цей час прийняти рішення про тимчасову, на десять—дванадцять годин, зупинку, щоб можна було здійснити пропуск скіпів (ковшів-вагонеток. —- Авт.) прямо по стволу. Сьогодні там існує передаточна ланка, між лівим і правим скіпом ходить клітушка. Вона не дозволяє навіть опуститися відділенню гірничорятувальників. А існують свої канони, які ніколи не порушувалися: якщо йде відділення на розвідку, повинне йти друге відділення, яке на випадок чого може і допомогу надати, і виконувати роботи, щоб знайти людей і намагатися їх підняти на поверхню.

— Чи є в експертів уже версія того, що трапилося?

— Те, що це був раптовий викид, у нас сумнівів не виникає. Тому що вугілля в такому стані, як розповідають очевидці: зазвичай від викиду вугілля пливе, як вода. Його неможливо взяти лопатою, жодним інструментом. Це вугільний пил. Ось цукрова пудра — знаєте? Хоча цукрова пудра в лежачому становищі не рухається. А вугілля — воно пливе, його зупинити неможливо. На горизонті 1000 метрів десь 400 метрів завалені такою масою. Те, що стався викид, ми не сумніваємося. Те, що вибух стався саме в вантажолюдському стволі, — теж. Встановлено, що він стався вище горизонту 750 метрів. Але поки що не можемо визначити джерело утворення викиду. Наприклад, на «Краснолиманській» нам зрозуміло: там був вплив на вибій у тій зоні, яка не була оброблена з точки зору попередження раптового викиду (нагнітання води в пласт під великим тиском).

— Чи підтверджується інформація, що начебто на шахті імені Карла Маркса порушували заборону на ведення гірничих робіт?

— По-перше, нам треба відвідати вибій. Так склалося, що під час останніх аварій (на «Краснолиманській» та шахті імені Засядька. —Авт.) експерти не змогли спуститися на місце аварії через те, що виробку чи горизонт закривали з тих чи інших причин. Тут аналогічна ситуація. По-друге, нам треба відвідати на горизонті 750 метрів склад вибухових матеріалів. Ми повинні чітко встановити, що вибухівка не виписувалася, і чим займалися на роботі майстри-підривники. Це нам дозволить виключити одну з імовірних подій впливу на пласт. Сьогодні ніхто не має морального права когось звинуватити в тому, що той виписав вибухові речовини, коли шахта зупинена, чи вжив якихось інших заходів, котрі могли призвести до впливу на пласт. Це вивчається.

— Причинами всіх останніх найбільших аварій у галузі називали раптові викиди вугілля і газу та подальший вибух метаноповітряної суміші. Чи можна попередити такі явища? Після аварії на шахті імені Засядька говорили про те, що процеси на глибині понад 1000 метрів недостатньо вивчені.

— Те, що зараз відбуваються раптові викиди, — це не тому, що вони не досліджені чи в нас не розроблено заходи з їх попередження. Все це є. Просто настав період ротації кадрів. Прийшли молоді робітники і керівники, які забули, що таке раптовий викид. А це єдина із багатьох неприємностей у гірничій промисловості, яка детально вивчена. Свого часу була створена спеціальна урядова комісія, до складу якої входили провідні світові фахівці, наші академіки, фізики-ядерники. Котрі розробили теорію раптових викидів. Завдяки цій розробці було створено заходи локального, регіонального характеру з попередження і недопущення викидів. І наявна документація — нормативні акти, методичні вказівки — вони дозволяють нам за повного її використання не допустити таких аварій.

Сьогодні ми думаємо про великі заходи, які необхідно починати на шахтах глибиною 800, 1000 і більше метрів. Це пов’язано з тим, що останні масові роботи з геологічної розвідки проводилися 25—30 років тому. Решта — епізоди. В цілому розвідані запаси до глибини 1500 метрів, але дуже рідка сітка. Ставимо перед урядом питання про те, що необхідно посилити геологорозвідувальні роботи не лише на крутому падінні, а і в інших районах Донбасу, щоб ми могли розробляти заходи, які дозволять безпечно працювати шахтарям.

Ми не можемо сказати, що сьогодні накопичений досвід не дозволяє нам забезпечити безпеку. Він дозволяє. Але потрібна національна програма з навчання людей. Нас учили практичним проблемам, що треба робити, коли приходиш на шахту, від нуля. Сьогодні — більше комп’ютеризація, інші справи. В гірничій справі потрібна практика. Раніше не говорили «гірнича наука» — говорили «гірниче мистецтво». Це мистецтво починається від роботи вибійника, прохідника, керівника будь-якого рангу.

У певний період створені нами теорії, машини, апаратура могли гарантувати безпеку роботи. Сьогодні у зв’язку з тими явищами, які відбуваються на шахтах, — так, виникають у нас сумніви. Але коли детально починаємо розбиратися, з’ясовуємо банальні причини. Ми шукаємо надприродне в космосі, під землею, сейсмоудари, землетруси... А виявляються банальні причини: хтось десь чогось не врахував. На даному етапі ми знаємо: можна було попередити будь-яку аварію. Немає такого, щоб її не можна було попередити! Ось тут і полягає майстерність керівників, змінного нагляду і самих виконавців.

— Яким ви бачите майбутнє шахт Центрального Донбасу (Горлівка, Дзержинськ, Єнакієве)? Існує думка, що шахти, які видобувають вугілля із пластів крутого падіння, потрібно закрити як неперспективні та небезпечні...

— Центральний район Донбасу — це завжди була політика. В усьому світі пласти крутого падіння не розробляються. Ми завжди «тримали» цей район. І свого часу готувалися такі заходи, які дозволяли працювати без великих аварій. Я не прихильник закриття цих шахт. Інша справа, що на них треба навести лад. Наприклад, шахта імені Карла Маркса колись була однією із кращих, вона видобуває особливо цінне коксівне вугілля, її намагалися берегти. Але за цей час багато чого трапилося. Мені не треба вам показувати, самі все бачите. За приблизними підрахунками, щоб ця шахта працювала знову, потрібні 70—80 мільйонів гривень. Якщо її закривати — 100—130 мільйонів. Тут знадобиться політична воля. Чи терпіння, щоб відновити шахту, почати роботу.

А ви знаєте, що сьогодні Туреччина відновлює свою вугільну промисловість, і там значна частина запасів — крутопохиле залягання? І країна виділяє величезні кошти на відновлення. Чому? В них немає своїх газу і нафти. Енергетика забезпечується головним чином за рахунок вугілля. Це паливо все одно буде дешевшим, адже запаси нафти і газу вичерпуються. У квітні мене і директора Макіївського НДІ з проблем безпеки робіт у вугільній промисловості Олександра Брюханова запросили до Туреччини, щоб ми дали їм рекомендації щодо відновлення вугільної промисловості. Там за п’ять років змінилися чотири уряди. І жоден із них не змінив на гірше програму видобутку вугілля.

Я є заступником голови спеціального комітету експертів ООН, ми будуємо перспективу розвитку паливно-енергетичного комплексу світу, не лише України. Просто наших фахівців залучили, тому що в нас більше досвіду, більше знань у підземній розробці вугілля. Нам треба сьогодні вирішити проблему не просто видобутку вугілля, а диверсифікації видобутку, тобто вилучення всього того, що оточує вугілля. Наприклад, Інститут органічної хімії та вуглехімії в Донецьку вже розробив методику отримання з вугілля рідкого палива. В Туреччині нам сказали: якщо ви допрацюєте свою методику, ми завтра починаємо її фінансувати. Нам треба йти на це. У нас понад 100 мільярдів тонн запасів вугілля, 14 трильйонів кубометрів запасів шахтного метану. Тобто програма створення енергетичних ресурсів не повинна переглядатися у бік зменшення. Жодна країна, не вкладаючи гроші у вугілля, не досягне самостійності.

Сторінку підготувала Ліна КУЩ.