І вдень і вночі чергують мешканці містечка Бібрки біля прохідної заводу «Полісинтез», пильнуючи, щоб не завезли туди нові хімікати, потрібні для виробництва поролону, і робота не розпочалася знову. Чотири роки триває ця війна, то затухаючи, то розгоряючись із новою силою. До того ж розгоряється в прямому значенні — вогнем горить.

Коли увечері 19 квітня сталася пожежа, люди вирішили, що терпіння їхнє скінчилося і час, нарешті, виробництво закрити остаточно, відтоді й чергують. Вогонь тоді розлютувався не на жарт, сягав угору до 500 метрів — 150 тонн поролону, які розліталися над містечком попелом та смородом, лякали тим, що вогонь міг дістатися складів із хімікатами. А тоді наслідки вибуху, що не забарився б прогриміти, могли бути страшнішими: за сто метрів від заводу стоять житлові будинки, двісті — міський водозабір, недалечко і районна лікарня.

Чи був підпал, чи самозагорання — ніхто не знає, та й зрештою мало хоче знати. Цікаво, що двічі люди перекривали дорогу, яка веде до містечка, — 24 квітня і 9 травня. Так вони хотіли привернути до Бібрки увагу громадськості та представників влади. Але не дуже й привернули. Хоча заблокувати дорогу на 12 годин для життєдіяльності області — справа надзвичайна, і хтось би з представників влади обов’язково мав приїхати, якщо, звісно, брати до уваги цивілізований стан речей...

А тут — що ще можуть зробити прості люди? Ну, надіслали звернення до всіх вищих інстанцій та посадових осіб держави, ну, моляться тут увечері всією громадою — щоб Бог дав розум «тим світлим і не дуже світлим головам. Покеруй ними, Боже, так, щоб діточки їхні за провини батьківські не відповідали...»

Голова Ланівської селищної ради Софія Дяків після пожежі кожного дня біля заводу стоїть: «І не ступлюся, — каже, — підприємство працює без згоди міської ради на розміщення об’єкта на відповідній території. Тобто порушено як Закон про місцеве самоврядування, так і статтю 55 Закону про охорону природного середовища, статті 12—13 Закону про об’єкти підвищеної небезпеки».

Село Лани від заводу — рукою подати. А вітер, як кажуть люди, «щодня доносив туди смороди». І немає навкруги сім’ї, в якій хтось серйозно б не хворів.

Сьогодні ініціативна група тримає на руках рішення сесії районної ради та звернення до Президента України, Прем’єр-міністра — з вимогою припинити хімічне виробництво у Бібрці.

— Можна тільки дивуватись, як наважилися власники «Полісинтезу» розпочати роботу без дозволу міськради, — каже нинішній міський голова Орест Краєвський. — І як вдавалося працювати, маючи такий спротив і людей, і міських депутатів, і деяких регіональних установ. Ось у мене на руках рішення головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Львівської області Степана Столярського від 28 грудня 2007 року: «Виробничо-господарська діяльність ДП «Полісинтез» АТ «Органіка» по виготовленню пінополіуретану (поролону) здійснюється з порушенням вимог чинного природоохоронного законодавства, а саме: відходи виробництва розміщуються на території підприємства, а не на впорядкованій площадці... У зв’язку з тим, що прийняття організаційних заходів та заходів адміністративного реагування (перераховуються попередні акти перевірок. — Авт.) не приводить до усунення зазначених порушень, вищевказана діяльність забороняється законом та підлягає безумовному зупиненню».

Страхова група ТАС, у свою чергу, розірвала з підприємством угоду «у зв’язку з порушенням нормативних актів та норм безпеки експлуатації застрахованого майна, а саме — норм пожежної безпеки експлуатації нежитлових приміщень при використанні легкозаймистих та пожежонебезпечних матеріалів та сировини». І як у воду дивилися люди. До того ж висновки лабораторії промислової токсикології Львівського медичного університету ім. Данила Галицького свідчать, що вміст толуіленднізоціанату в повітрі робочої зони в деяких місцях до 35 разів перевищує норму гігієнічного нормативу.

Міськрада ухвалила рішення зупинити діяльність «Полісинтезу» відразу після пожежі — 21 квітня, та завод продовжував працювати. Адміністрація стверджувала, що «є в Україні люди вищі за міськраду». А вищою за міську раду може бути лише громада міста Бібрка.

До речі, Бібрка, одне з найменших міст України (близько 4,5 тисячі мешканців), за три роки святкуватиме своє 800-ліття. На його гербі — золотий бобер у башті на синьому фоні. Адже саме бобрів знайшли тут перші мешканці й відповідно назвали своє поселення. А бобри, як і люди, в поганій місцевості добровільно не оселяться — текла чистюсінька річка, навкруги були ліси, повні різної звірини та ягід...

Бібрчани люблять своє місто, його акуратний брукований центр, парк з доглянутими клумбами, зразки польської та австрійської архітектури. А особливо горді мальовничою капличкою Пресвятої Покрови, що стоїть на пагорбі, і саме це місце було улюбленим для Івана Франка. Тут він зустрічався з Уляною Кравченко, активісткою тодішнього жіночого руху, письменницею, котра залишила цікаві спогади про Бібрку.

Звичайно, місто час від часу спустошували татарські набіги, козацькі та шведські війни, пожежі. Та воно відроджувалося знову. Трагічні сторінки нової історії міста пов’язуються з фашистським геноцидом єврейського населення, а також із більшовицькими репресіями української інтелігенції.

Щодо бізнес-життя нинішньої Бібрки, то його пов’язували останнім часом із «трьома китами» —підприємствами «Лісгоспзагу», з обслуговування місцевої ділянки газопроводу, а також «Полісинтезом». І тому зупинка підприємства — не така вже проста справа. Ніде більше у Бібрці люди не отримують такої високої зарплатні. І в разі зупинки виробництва близько 100 городян залишаться на вулиці.

Я запитала людей, які пікетують прохідну заводу, а чи не шкода буде їм втрачених робочих місць, адже «Полісинтез» виготовляє 75% промислової продукції району? Вони відповіли однозначно: здоров’я дорожче. Цікаво, однак, що за весь цей час не були широко оприлюднені результати екологічних експертиз, навіть після недавньої комісії облради. Ніби у політиків і чиновників досі немає впевненості, чий же бік краще прийняти — влади чи звичайних людей? Бо чий не приймеш — буде клопіт. Звичайно, жодного клопоту не було б, якби «Полісинтезом» було остаточно погоджено всі документи — до дозволу міськради; а потім старанно дотримувалося воно вимог екологів та санітарних лікарів. Є й ще один нюанс — Орест Краєвський згадує, що ніби виносив колишній міський голова на якусь із сесій міськради питання погодження документів для «Полісинтезу», депутати здійняли галас з цього приводу, і питання тихенько відійшло вбік. А потім тишком-нишком кілька осіб щось там підписали, не поставивши печатки, — на тому все й закінчилося...

Складно собі уявити, що в країнах Євросоюзу, куди ми дедалі ближче підступаємо, відбулося б подібне. Чимало б голів полетіло тоді. Бо існує Закон і повага до нього. Допоки у нас не буде тої поваги, а закон буде як дишло — куди повернеш, туди і вийшло, люди у великих та малих містечках час від часу підніматимуть голоси на захист своїх прав та й тої самої благенької нині законності. Політики ж на цьому грітимуть руки, а держава в цілому потерпатиме.

Фото автора.