Глинне б’є рекорди: щомісяця тут народжується цілий клас

...«Жінки у Глинному споконвіку народжували, народжують і будуть народжувати. Тут ні до чого ані політика, ані економіка чи якісь релігійні особливості, як дехто це любить пояснювати», — каже секретар місцевої сільської ради Зося Дробуш.

Проте ця місцина і справді є особливою не лише на тлі загальних середньостатистичних показників держави, а навіть у традиційно багатодітному Поліссі. Торік у Глинному народилося понад сто дітей, а у селах однойменної сільради — 229. «Погоду», як з’ясувалося, робить ще тамтешнє село Познань. Такі собі демографічні рекордсмени.

— Ми вже й нинішнього року мали радість видати 79 свідоцтв про народження, — каже Зося Дробуш. — Так, щоб якась родина мала одну чи дві дитини, у нас рідко трапляється. У середньому, як кажуть, лелека прилітає на подвір’я сімей 5—8 разів. Але є й родини, де по 10—15 дітей. Загалом багатодітних сімей налічується у нас майже 500. Отож і за віком людей рада дуже юна. Мешкає на її території 5721 чоловік, 2387 із них — діти до 14 років.

Логічно, що і за кількістю матерів-героїнь село Глинне та навколишні населені пункти є особливими. Це звання ще за радянських часів було там присвоєно одинадцятьом жінкам. Відколи практику таких нагороджень відновлено на рівні держави, сільська рада оформила відповідні документи та подала клопотання до органів влади вищого рівня, аби офіційно було названо матерями-героїнями ще 205 місцевих жительок. Право на це, як відомо, мають жінки, котрі народили і виховали п’ятеро і більше дітей.

У гостях у Ковалевичів

Це одна з найбільш дзвінкоголосих глиннівських родин: у подружжя Віктора та Олени Ковалевичів тринадцятеро дітей. Найстаршому Володимиру — 22 роки, і він вже має власну дитину, найменшому з Ковалевичів — два місяці.

— Як даємо раду дітям? — тепло усміхається заклопотана матуся Олена. — Нічого складного: вони одне одного доглядають. Добре, що державну допомогу справно платять, а до того ще — господарство. Маємо дві корови, троє свиней (а, бувало, й по семеро в хліві тримали), кури та іншу живність. Як у всіх. Лише однієї картоплі цього року посадили 70 соток. Чоловік разом зі старшим сином поїхали на заробітки. Тож за господаря у нас менший Іван. Він навчається в 11 класі. Все вміє робити. А в жіночій роботі моєю найпершою помічницею є Наталка...

Про схожий устрій життя, подібні будні, зауважив Глиннівський сільський голова Юрій Карповець, можна почути чи не в кожній місцевій родині. Виживають люди здебільшого за рахунок підсобного господарства, заробітчанства та лісу. Щороку після Великодніх свят усі дужі місцеві чоловіки, піклуючись про родину, дружно вирушають до Києва, Москви, Петербурга та інших далеких країв. Господарством, як і в родині Ковалевичів, тим часом опікуються жінки та діти. — Працюють наші люди важко, що там і казати, — зазначає сільський голова. — Але попри це і дітей у вузах вчать, й пристойні хати зводять, та й сучасні авто у нашому поліському селі — теж уже не рідкість. До речі, будуються люди дуже активно — Глинне розростається буквально на очах.

Аварійна школа

Цей життєствердний світогляд глиннівців, всіяні дітьми вулиці та подвір’я разюче, ба, навіть дико, контрастують із тамтешніми проблемами у соціальній сфері.

— Усі установи — ФАП, будинок культури, бібліотека, школа, — бідкається Юрій Карповець, — розміщені у старих будівлях, що переважно зведені нашвидкуруч господарським методом у 50—60-х роках минулого століття. Така ситуація і в інших населених пунктах ради — селах Хміль, Дубно і Познань. Ми спрямовуємо всі можливі ресурси, щоб підтримувати їх у більш-менш пристойному стані (торік за кошти місцевого бюджету відремонтували фельдшерсько-акушерські пункти у Глинному та Познані), але проблеми потребують кардинального розв’язання.

Найбільший головний біль сільського голови — школа у Глинному. Цей освітній заклад, хоча назва така для нього, напевно, перебільшена, офіційно визнано аварійним. Але ж Глинне — найбагатодітніше село не лише Рівненщини, а й всієї України!

— Спроба звести нову школу в Глинному була 2004 року, однак все обмежилося лише частиною фундаменту, — нарікає сільський голова. — Куди тільки не зверталися по допомогу наші люди! І до Президента, і у Верховну Раду, і Кабінет Міністрів. Звичайно, цією проблемою переймається наше районне й обласне керівництво, та річ у тім, що місцевими ресурсами її розв’язати неможливо. Це під силу лише державному бюджету. Тож наші керівники за найменшої можливості порушують питання будівництва школи в Глинному на найвищих щаблях влади України. Та, на жаль, віз, як кажуть, і нині там. Перед початком цього навчального року батьки вже мали намір не пускати дітей до школи, турбуючись про їхнє життя і здоров’я. «Якщо не зробили цього тоді, то восени точно зробимо», — кажуть тепер.

— Ось тут кілька місяців уже обвалилася стеля, — приєднується до розмови заступник директора школи з виховної роботи Ольга Карповець і демонструє дерев’яні підпори, які зроблено повсюдно у навчальному закладі, аби запобігти біді. — Коли у нас відбуваються якісь масові заходи і, приміром, виводимо дітей гуртом на лінійку, стіни школи «ходором ходять».