Сум’яття в головах і душах

На велелюдному мітингу на майдані у Житомирі виступила колишній голова облради Ірина Синявська. Вона зазначила: якби в 2004 році хтось сказав їй, що буде не просто учасником, а членом президії другого всеукраїнського з’їзду рад усіх рівнів, виступатиме на ньому, то подумала б тоді, що для цього Земля має крутитися в протилежний бік. Але пішла на це, щоб довести до всіх свою думку, що політреформа зупинилася перед найважливішим етапом, що стало трагедією для органів місцевого самоврядування, і тепер замість влади народу маємо диктатуру партійних верхів, і в радах різних рівнів депутати не думають про народ, про інтереси територіальних громад, а слухняно голосують так, як скажуть їхні лідери.

Мітингу передувала інша акція протесту — тиждень під стінами будинку облради та ОДА було розбите наметове містечко, над яким майоріли прапори громадської організації «Житомирська ініціатива» та Партії регіонів.

«Житомирська ініціатива» була створена незадовго до цього з ініціативи Ірини Синявської, яка її й очолила. На установчій конференції за столом президії поряд з нею сидів депутат Житомирської міськради Ігор Іваницький. Ще недавно годі було навіть уявити собі таке партнерство. Якщо під час трьох попередніх виборчих кампаній І. Синявська докладала всіх зусиль для перемоги помаранчевих сил, то І. Іваницький був у протилежному таборі. У 2004 році, зокрема, приватна радіостанція, де він працював головним редактором, була в Житомирі фактично найгучнішим рупором В. Януковича під час президентських виборів. Пройшовши до міськради за списком Партії регіонів, очолив фракцію, та дуже скоро сам склав із себе повноваження її голови, а нещодавно його взагалі виключили з партії. Попрощався з колишніми однопартійцями своєрідно: подарував їм іменні продірявлені алюмінієві ложки. А свою позицію з сарказмом виклав на власному сайті в Інтернеті: «Будь-яка партія — то бізнес-структура, а головне у бізнесі — отримання прибутку. Партії, як і будь-які інші кримінально-бізнесові угруповання, очищаються від тих, хто не відповідає, нехай і не прописаній в статутах і програмах, але головній і очевидній їх меті — отримання прибутку, прибутку і ще раз прибутку».

Стабільність хіба що в лавах КПУ, яка стійко продовжує проголошувати одні й ті само лозунги — проти НАТО, проти ОУН-УПА і підвищення тарифів, демонструючи одностайність своїх лав. В інших політичних структурах, які належать до провідних, уже не дивує, коли з лав партії виключають керівників районних організацій з таким коментарем: «За зраду потрібно відповідати».

Критики і самокритики не бракує

Після того, як у Житомирі побував народний депутат України, засновник «Єдиного центру» Ігор Кріль і запевнив, що незабаром голови облдержадміністрацій масово подадуть заяви на вступ до цієї новоствореної організації, журналісти прямо запитали очільника області Юрія Забелу, чи це правда. Відсотків 70—80, що я вступлю туди, — сказав він у відповідь. Станеться це після того, як остаточно оформиться регіональна партійна організація, тобто пройде установча конференція і буде обрано керівництво. І пояснив, що в умовах політичної кризи треба створювати політичні сили, яким люди довірятимуть і які зможуть домовлятися з усіма, долаючи серйозне протистояння. А нинішня більшість не може зробити реальних кроків до подолання кризи. Опозиція тим часом спостерігає, коли буде розвал, якого багато хто чекає. Юрій Володимирович пояснив також, що питання вступу до ЄЦ його хвилює, оскільки на посаду голови ОДА він прийшов як член «Нашої України». Але те ставлення, яке було до нього спочатку, змінилося, і тепер його як керівника області, члена «Нашої України» на жодні засідання не запрошують. «Я сам не розумію, я їхній чи я не їхній», — зізнався відверто.

Утім, дії нинішньої більшості критикує й голова виконавчого комітету обласного осередку партії «Народний Союз «Наша Україна» Руслан Годований. У своєму інтерв’ю під промовистим заголовком «За справедливість варто боротися, але забувати про перспективу ми не маємо права», він заявив, що поважні чоловіки бавляться у велику політику, проголошують пишномовні слова про зближення з Європою, вступ до НАТО, а уряд зосередив основну увагу на роздаванні коштів — і все тому, що робити це легше, ніж наводити елементарний порядок в економіці.

А виборці хто?

Відбулася деіндустріалізація економіки. У Житомирі підприємства, де раніше працювали три—сім тисяч робітників, або взагалі зникли, або ж на їх залишках, як на одному з колись великих приладобудівних заводів, залишилася сотня працюючих. Водночас на заводах, які ще працюють, не можуть знайти токарів, фрезерувальників, електрогазозварників. Натомість відкриваються все нові й нові ринки, проте місць там бракує. У селах дедалі більшає одноосібників. Наслідок цього — збайдужіння людей до того, яка партія що обіцяє, бо добробут цих людей залежить лише від того, як вдасться продати китайський товар або що вродить на власному городі. З другого боку, в області кількість пенсіонерів давно перевищила лави тих, хто поповнює зі своїх доходів Пенсійний фонд. Виходить, що саме від людей старшого віку великою мірою залежатиме, яка політична сила в регіоні здобуде більшість. Парадоксальна ситуація: щоб краще жити — треба відроджувати економіку, але з такими гаслами на виборах не переможеш. Більш популярним буде той, хто пообіцяє роздати більше грошей. Де вони візьмуться — ось у чому заковика...

Житомир.