Про акціонерне товариство «Турбоатом» останнім часом у вітчизняних ЗМІ згадують хіба що у зв’язку з тим, що воно — в першочерговому урядовому списку приватизації. Але жодного слова про те, що це — найуспішніше підприємство країни, що темпи його промислового зростання становлять 150 відсотків на рік, що там вперше в Україні введено погодинну оплату праці, що вивело організацію виробництва на зовсім новий якісний рівень і значно поліпшило фінансове становище працівників заводу. Так у чому ж сенс цієї негайної тотальної приватизації благополучних підприємств — скоріше зарізати і проковтнути курку, яка несе золоті яйця?

«Турбоатом» — найуспішніше підприємство країни

Минулий рік, мабуть, був одним із найважчих у житті нового генерального директора акціонерного товариства В. Суботіна. Не тому, що наприкінці квітня 2007 року він узяв на себе відповідальність за майбутнє унікального підприємства вітчизняного машинобудування. Не через те, що треба було цілодобово працювати над відновленням економічного потенціалу заводу, зміцненням фінансової, виробничої, трудової дисципліни, створювати нормальні умови роботи в цехах, боротися за нові ринки збуту, набирати портфель замовлень на роки вперед, щоб працювати в стійкому режимі. (Щоправда, досвідченому менеджерові до такого ритму не звикати.) Нелегким рік був тому, що, крім розв’язання основних виробничих завдань, виконання багатьох обов’язків керівника багатотисячного колективу, необхідно було ще й місяцями тримати кругову оборону, відбивати усілякі рейдерські атаки, перекривати заводські ворота важкими вантажівками, толерантно реагувати на розмахування депутатськими посвідченнями...

І все-таки «Турбоатом» не пішов з молотка, не припинив своє існування в угоду іноземним конкурентам. Попри все, сьогодні це, мабуть, найуспішніше промислове підприємство країни. Ну який ще машинобудівний завод може похвалитися такими річними темпами економічного зростання: 152 відсотки?! Або тим, що має багатомільйонні замовлення на кілька років уперед, вигравши тендер, обійшовши конкурентів з економічно розвинених країн. «Турбоатом» — це дійсно перлина українського машинобудування, один з останніх його бастіонів. Віддати його на відкуп меркантильним планам уряду, приватизувати нашвидкуруч — справді, все одно, що зарізати курку, яка несе золоті яйця.

Коли десятки заводів закриваються, на «турбінці» вводять третю зміну

— Вікторе Георгійовичу, ВАТ «Турбоатом» останнім часом — цвях багатьох телевізійних програм і газетних публікацій. 12 травня на ІCTV вже вкотре обговорювалася в прямому ефірі ситуація навколо Фонду держмайна, і народний депутат України Сергій Соболєв виступив з негативною оцінкою стану справ на «Турбоатомі», менеджменту підприємства.

— Ви знаєте, я ніколи не реагував на подібні заяви, а колектив підприємства після багаторазових атак на завод уже придбав, якщо хочете, імунітет проти інформаційної «чорнухи». Ми працюємо, працюємо непогано, караван іде, ну а кому нема чого робити... Ну чим ми можемо їм допомогти? Написав от лист і Соболєву, і на телевізійний канал про справжній стан справ на підприємстві, подивлюся, яка буде реакція.

— На жаль, але сьогодні в інформаційному просторі країни ВАТ «Турбоатом» згадується тільки в контексті «треба продавати» або «не треба продавати», а якщо мова і заходить про стан справ на заводі, то обов’язково в тім сенсі, що держава — неефективний власник. І, зрозуміло, висновок один: треба приватизувати!

— Ми за рік роботи довели інше! Але, мені здається, проблема української держави не в тому, що на підприємствах країни «не та» форма власності, а в тому, що величезний економічний потенціал, яким володіла ще недавно українська держава, з кожним роком висихає, використовується вкрай нераціонально, неефективно, що за багато років у країні так і не створено сприятливе економічне середовище, яке стимулювало б розвиток промисловості і підприємництва.

Ну хто мені може пояснити з теоретиків і практиків роздержавлення, навіщо приватизувати підприємство, передавати його в інші, не відомо, які, руки і з якою метою, якщо воно і так працює успішно?! Обсяг реалізації продукції «Турбоатома» за період з травня 2007 року по травень 2008 року становив 462 мільйони гривень при затвердженому фінансовому плані на цей період 359 мільйонів. Виконання плану становило 130 %. На 2008 рік ми запланували збільшення обсягів реалізації продукції до 510 мільйонів гривень з темпом зростання до минулого року 152 %. Ну які ще потрібні вагоміші аргументи?

Якщо дозволите, ще кілька цифр, які найкраще характеризують стан справ у економіці. Питома вага експорту нашої продукції становить 75 відсотків. Рентабельність реалізованої продукції — близько 40 відсотків. За рік роботи підприємство цілком виготовило і відвантажило 8 парових турбін, 9 гідравлічних турбін, 12 робочих коліс для гідротурбін, 7 гідрозатворів. Ми — одне з таких підприємств, що мають повне завантаження в дві зміни, постійно нарощуємо обсяги виробництва. Ціла низка наших цехів і підрозділів працює в три зміни.

Сума майбутніх контрактів уже перевищує мільярд гривень

— Кілька десятиріч тому вашому підприємству й загалом державі коштувало чималих зусиль завоювати ринок світового турбобудування. Як його сьогодні утримувати, та ще й самотужки?

— Треба віддати належне нашому заводському маркетингові, що проводить колосальну роботу з пошуку і укладання нових контрактів. Ми повинні завантажити підприємство на багато років уперед, оскільки наша продукція має тривалий період виготовлення. І для того, щоб забезпечити безперервність виробництва, щоб не було простою, замовлення мають, образно кажучи, «йти» одне за одним.

За минулий рік підприємство уклало реальних контрактів на загальну суму 630 мільйонів гривень. Це подвійний план 2006 року. До того ж йдеться про співробітництво з найбільшими енергетичними компаніями: з російською Новочеркаською ГРЕС № 9 на суму майже 152 мільйони гривень, на постачання двох гідротурбін у Мексику для ГЕС Ла-Йеска на загальну суму 169 мільйонів, для китайської ГЕС Інь-Пань на 57,4 мільйона, для української Зуєвської ТЕС на 72,8 мільйона гривень. Як бачите, не тільки освоюємо успішно закордонний ринок, а й намагаємося на взаємовигідних умовах працювати з українськими замовниками. Крім того, маємо контракт на дві турбіни із Зеленчукською ГЕС (Росія) на 42,6 мільйона гривень, на два дискові затвори для Толмачовської ГЕС вартістю в 3,2 млн. грн. І це далеко не увесь список! Ми активно розширюємо ринки збуту. Сьогодні ще маємо на стадії підписання контракти на суму 1 мільярд 100 мільйонів гривень. Думаю, що до кінця цього року будуть по них і договори. Останнім часом дуже активно проводимо роботу і з укладання контрактів на запчастини для станцій, для енергетичних підприємств. Укладено контрактів на 84,8 мільйона гривень. За багатьма контрактами отримано аванс на 150 мільйонів гривень. Ці замовлення вже в цехах підприємства.

— Головний показник, що характеризує діяльність будь-якого промислового або комерційного підприємства, це — отриманий прибуток.

— Чистий прибуток за період з квітня 2007 року по березень 2008 року, за той час, коли на заводі працює наша команда, становить 56 мільйонів гривень. Якщо це порівняти з аналогічним періодом, що передує часу нашої діяльності, то видно, що він зріс на 32 мільйони, або на 230 відсотків. ВАТ «Турбоатом» сьогодні фактично є найбільшим платником податків країни, і я з гордістю хочу сказати, що підприємство перерахувало в державний і місцевий бюджети податків на суму 126 мільйонів гривень.

Перше, що ми зробили, — докорінно змінили систему оплати праці

— Навряд чи досягнення високих показників можливо без створення відповідних умов праці на підприємстві...

— Безперечно. Ми розуміли, що перше, головне, завдання нашої команди — це об’єднати увесь колектив навколо єдиної мети розвитку підприємства, створити нормальний економічний, психологічний клімат на заводі, щоб кожний відчував, що причетний до загальної справи і результату праці. І перше, що ми зробили, — докорінно змінили систему оплати праці.

За часів Радянського Союзу було запроваджено відрядну оплату. Фактично такою вона залишається на більшості підприємств країни і сьогодні. Ми принципово змінили цей підхід. Оцінювати потрібно не виріб, а людину, рівень її кваліфікації, ставлення її до праці. Фактично це європейська система оплати праці, яку ми, мабуть, перші в країні застосували на великому виробництві. Що, безперечно, вимагає від нас як від керівників дуже серйозної, кропіткої підготовчої роботи. Адже ми зобов’язалися платити людині за її кваліфікацію, професійні навички незалежно від того, в який спосіб організовано її конкретний робочий день. Висококваліфікований верстатник зобов’язаний вчасно вийти на роботу, а адміністрація мусить забезпечити нормальний робочий стан його верстата, вчасно подати заготівлю, забезпечити інструментом, спецодягом, усім необхідним. І людина повинна вісім годин працювати біля верстата і мати бажання максимально якісно виконати завдання. От що таке погодинна оплата праці. І тут, звичайно, як я вже казав, великі управлінські ризики. Людина може прийти на роботу, а верстат може бути зламаний, або не вчасно подана заготівля, або немає необхідного інструмента, але ми зобов’язалися платити йому зарплату в повному обсязі. Ми пішли на це, розуміючи, що тільки таким шляхом зуміємо організувати на вищому рівні виробничий процес на підприємстві.

Від кожного — за здібностями, кожному — за працю

— Від кожного — за здібностями, кожному — за працю? Чи немає ризику, що робітники почнуть сачкувати, як то кажуть, — гнати брак?

— Безперечно, минулі десятиліття неефективної економіки не могли не позначитися на свідомості людей. Але помилково думати, що наші люди позбавлені ініціативи, творчості. Треба тільки створити сприятливі умови — і талант кожного робітника, кожного майстра, інженера розкривається на повну силу.

У результаті цих реформ проведено індивідуальне оцінювання кожного працівника підприємства. До того ж у такий спосіб, щоб якнайменше залишилося незадоволених, щоб і сам працівник погодився з цією оцінкою і не почувався обійденим або в чомусь ущемленим. У результаті не на словах, а на ділі працює колективна відповідальність, міжцехова кооперація. Ми ввели в практику не тільки наради, що організовують роботу, а й балансові комісії, що оцінюють роботу за відповідний період. Сьогодні бригада, реально розуміючи, що результат праці залежить, в остаточному підсумку, від обсягу зданої продукції, звичайно, організовує свою роботу якнайліпше. Водночас ми ввели в систему оплату праці не тільки за тарифну годину на конкретного працівника, а й до 50 відсотків матеріального заохочення з преміального фонду. Рішення про це приймається на місцях — у бригадах, на ділянках, у цехах. Ми туди передали можливість ставити оцінку конкретним людям, виконавцям, працівникам. Директор заводу не може знати, як трудиться той або інший робітник чи бригадир. Люди на місцях справедливіше за все оцінять внесок кожного в загальну справу. У результаті ми одержали ефект підвищення продуктивності праці, стали більше випускати продукції, а люди одержують велику заробітну плату. Середня зарплата по підприємству в травні 2008 року становила 2200 гривень, у виробничників — 3400 гривень. Зрозуміло, у висококваліфікованих фахівців вона ще вища. Середня зарплата в Україні в машинобудуванні — 1792 гривні.

На «Турбоатом» потягнулася молодь, що працювала раніше на ринках

— За багато років ми, на жаль, втратили і повагу до робочої професії: слова «майстер», «інженер» стали синонімами слова «невдаха»...

— На превеликий жаль, це справді так. Адже якщо всі ці роки ще якось намагалися матеріально підтримати робітників, то на лінійний персонал узагалі ніхто не звертав ніякої уваги. Сьогодні знайти висококваліфікованого робітника, а особливо майстра, начальника цеху — велика проблема. Наше завдання — повернути професії інженера її престижність і гідну оплату за високоінтелектуальну працю. Саме такий підхід, упевнений, забезпечить нам приплив необхідних молодих рук. Ми запрошуємо усіх, даємо шанс кожному. Забезпечуємо гідні умови праці. За цей рік на «Турбоатом» потягнулася молодь, сотні молодих людей, що працювали раніше на ринках, приходять до нас. Для них створені програми з навчання, укладені договірні відносини з вузами, технікумами, училищами, що здатні підготувати потрібних нам працівників. Сьогодні на підприємстві працюють 4969 осіб. За цей рік цифра збільшилася більш як на 100 працівників, до того ж, ми постійно проводимо роботу з оптимізації кількості працюючих: на пенсію по досягненню пенсійного віку пішло близько 100 осіб, а от на основні робочі спеціальності прийнято не менше 250.

Ми навели порядок у своїх гуртожитках, відремонтували дахи, ввели в експлуатацію ліфти, що багато років стояли. Встановили дитячі майданчики біля нашого житлового фонду і з радістю спостерігаємо, як не тільки діти наших співробітників, а й дітлахи з усієї округи приходить туди гратися. Відновлюємо базу відпочинку, стадіон, закуповуємо устаткування, спортивний інвентар, відкриваємо нові спортивні секції.

До минулого опалювального сезону постаралися максимально підключити підприємство до системи опалення. Відремонтували усі без винятку кімнати обігріву (а це більше ста приміщень), обладнали їх необхідними побутовими приладами. Відкрили безпосередньо в цехах, на виробничих майданчиках буфети, щоб люди могли, не відходячи від верстата, перекусити, зігрітися філіжанкою чаю чи кави, до речі, безкоштовно і без обмеження.

Відновили роботу заводської поліклініки, закупили нове обладнання і тепер маємо, за оцінками фахівців, один із кращих виробничих поліклінічних комплексів. Працівники заводу проходять повне обстеження, кому необхідно — надають медичну допомогу, в тому числі й пенсіонерам, ветеранам підприємства. Уже витратили на соціальні цілі не менше 7 мільйонів гривень, але робота ця триватиме й надалі.

Уже краще не заважайте, якщо допомогти нічим не можете

— Вікторе Георгійовичу, чи можемо ми вже говорити про те, що важкі часи підприємства, всі ці рейдерські атаки — уже тільки прикра історія?

— Ви знаєте, авторитет «Турбоатома», як підприємства, що виробляє продукцію високих технологій, такий високий, що ні нас, ні наших партнерів, ні наших замовників не лякають жодні незаконні спроби заволодіння заводом. Ми загальними зусиллями відбили цей кавалерійський наскок. Нас, напевно, намагалися залякати, використавши правову недосконалість українського законодавства, неоперативність в органах державного керування. От на це й був розрахунок. Можна сміливо сказати, що такі сподівання провалилися. Це вже зрозуміло усім.

Щодо планів приватизації... Ми розуміємо, що «Турбоатом» завжди був яскравим символом машинобудівної галузі. Це — перлина України, надбання всього народу, яке було створено зусиллями не одного покоління. І от такими швидкими темпами приймати рішення про його подальшу долю, напевно, не зовсім розумно. Ми висловили відкрито свою позицію. Фактично прийняте рішення про можливу приватизацію найбільших українських підприємств, у тому числі і «Турбоатома», можна ухвалювати тільки після прийняття Програми приватизації. Але ми — успішне підприємство, приносимо державі чималий прибуток. То, може, урядові правильніше опікуватися іншими галузями, що розвалюються, а нам дати спокій? Уже краще не заважайте, якщо допомогти нічим не можете.

Харків.

На знімку: В. Суботін.

Фото автора.