Прочитала статтю про Ганну Пономаренко, ректора Харківського університету внутрішніх справ. Підзаголовок «Вступна кампанія завжди буде чесна і прозора» викликав сльози. Згадалися події дворічної давності.

Я знала, що в Одеський інститут вступають за гроші. Але думала, що дякуючи ось таким публікаціям щось змінилося.

Мій син Богдан не був відмінником, але вчився сумлінно, знаний спортсмен. Сусід Руслан, спортсмен і гарний учень, два роки марно «пробивався» в Одесу, доки батьки певну суму не заплатили, як зізналися.

Потім поступив другий товариш Богдана Юра (його батько — заступник начальника райвідділу). Ну й ми вирішили. Начальник міліції нам направлення не хотів давати. Запитував прямо: «П’ять тисяч доларів в Одесу відвезла?». Я через районного прокурора добилась, щоб він той документ дав. А навіщо було?! Три тижні занять пропустив син, щоб у Вінниці (а це і гроші на дорогу неабиякі) комісію пройти. Як йому це вдалося без батьків — досі чудно. Просто серед членів комісії, певне, половина були людяними. Вони його визнали «годним» до служби в армії, зате обласна «виявила» хвороби очей і хребта. Лікувались, ледве в строки вклались...

Одного хлопчика прийняли одразу, бо, здається, дитина загиблого міліціонера. А для інших — конкурс три особи на місце.

Ми не хвилювалися, бо фізичну підготовку Богдан здав на 11 балів. Я раділа, їх троє було таких на весь інститут. Тести з правознавства написав на «7». Здавалось, ще крок. І він його зробив. У диктанті він зробив три помилки, дві з них синтаксичні. Так він і в школі, до речі, писав. Уночі мені приснився сон, що сину «одиницю» ставлять. Зранку я побігла в інститут, хоч результати обіцяли на 15-ту. Я втопитися в морі хотіла, побачивши таки «одиницю» на роботі Богдана. У комісії, як з’ясувалося, єдиною можливістю «завалити» сина була «одиниця» на диктанті, бо він історію (тест) однозначно здав би! Одне слово, ми вилетіли. На контракті, до речі, після диктанту навіть «медалісти» пам’ять втрачали. «Одиниць» було тьма.

Пішли ми в інший вуз. Там диктант син на «11» написав і, звісно, став студентом-контрактником. Не його це навчальний заклад, але ж десь треба вчитися. Гадала, третього сина за рахунок держави вивчимо. Аякже! Контракт і гуртожиток «з’їдають» шість тисяч у рік. А ще ж треба одягати, годувати. І це при моїй і чоловіковій мізерній зарплаті.

Торік в Одесу поступив товариш мого сина, який у школі диктант писав на «двійки», а на фізкультуру взагалі не ходив. Мама у нього начальник. А були батьки просто розумніші за нас: їхні діти вступили у вузи ще взимку (за результатами олімпіад, де їм дали списати, або слухачі «курсів», які не відвідували). Тож прошу таких, як шанована харківський ректор, не писати, що вступна кампанія чесна.

Якщо донька Кучми купує будинок в Англії за неймовірну суму і ніхто її не питає, де взяла гроші, чому в інститутах розумні люди не можуть і собі додатково підзаробляти?..

Працівники райвідділу, співчуваючи моєму синові, який мріяв бути міліціонером, давали йому можливість ще раз поступати в Ірпінь. Ми кинули навчання на своєму «контракті», знову проходили комісію, знову здавали фізкультуру, тестування — усе блискуче. Але через кабінет начальника вузу не пройшли. Знаєте, чому? Боюсь про це писати...

Ми повернулись на контракт і, не пояснюючи нікому причину відсутності, доганяли однокурсників.

А тим часом районна рада повідомила недавно про направлення кращих дітей в вузи. Щиро бажаю, щоб мети досягли такі сумлінні й розумні, як мій Богданчик.

За школу скажу. Екзамени тут не потрібні. А оцінки хай ставлять кожному за працю, на згадку. А вступ хай буде за тестами. І немає чого їх боятися. Для розумних дітей це те, що треба.

Та, боюсь, наші інститути не витримають, без хліба лишаться. Учителі і директори, які оцінки та медалі продавали, збідніють. А завідуючі районними відділами з голоду завиють, бо ті медалі не треба буде «доковувати», а обласні керманичі...

Нині «плюсують» до результатів тестування середній бал атестата. Навіщо? Мій син один раз «Правознавство» прочитав і на «7» здав. А хто тричі прочитає — на «10» здасть.

Т. М., багатодітна, бідна, але щаслива мати.

Піщанка

Вінницької облсті.