Так можна назвати тенденцію, коли українські підприємці відкривають свої заводи в Росії і навпаки — росіяни виявляють цікавість до українських виробників. Чи впливає напруженість у зовнішньополітичних стосунках двох країн на бізнес? Підприємці здебільшого заперечують пряму залежність. Але придбання активів у сусідній державі — це часто спроба обійти бар’єри, які заважають торгівлі.
Нещодавно до Донецька приїздив підприємець і депутат Державної думи Росії Вадим Варшавський, новий власник міні-металургійного заводу
«Істіл (Україна)». За світовими мірками — це невелике підприємство, яке виробляє мільйон тонн сталі на рік. Свого часу воно було першим приватизованим металургійним заводом в Україні. В 1996 році компанія ІSTІL Group (до 1996 р. — Metalsrussіa Corp. Ltd) виграла конкурс із продажу 40-відсоткового державного пакету акцій Донецького металургійного заводу. Після реструктуризації ВАТ «Донецький металургійний завод» на базі трьох цехів було створене ЗАТ «Міні-металургійний завод «Істіл (Україна)». За роки роботи власники підприємства інвестували 150 мільйонів доларів.Тепер підприємство працюватиме у складі великої промислової групи, в яку входять металургійні і трубні заводи в Новосибірську, Волгограді, Енгельсі та інших містах, а також фірма із заготівлі брухту. Тепер цей брухт переплавлятимуть в електросталеплавильній печі
«Істіла». В. Варшавський каже, що його привабив гарний рівень виробництва і близький менталітет українців: «Це як обід із трьох страв. Якщо приїздиш до Японії і замовляєш суп, гадаєш, що тобі його принесуть насамперед. А приносять наприкінці. А приїздиш до України, замовляєш борщ — завжди принесуть на перше. Борщ що в Україні, що в Росії однаковий. Ментальність та сама, освіта та сама, люди ті самі».Членство України в Світовій організації торгівлі було не вирішальним, але приємним фактором:
«Наприклад, Росія не є членом СОТ, у нас дуже серйозне квотування металургійної продукції. Звичайно, вільний доступ на європейські ринки — це дуже важливо для будь-якої компанії і будь-якої країни. Це дає додаткові плюси, і ми на них сподіваємося», — каже підприємець. А на запитання, чи не боїться він, що підприємство у нього заберуть, відповідає так: «Україна — член СОТ, прагне до Євросоюзу, до НАТО. А там є певні інвестиційні зобов’язання, в тому числі охорона прав власності інвесторів. Тому в цьому плані у мене менше побоювань». До речі, із Донеччиною бізнесмена пов’язує той факт, що його батько народився у Єнакієвому, а дід працював там шахтарем.А тим часом українські капітали рухаються у протилежний бік. Донецька кондитерська група
«КОНТІ» збудувала фабрику у російському Курську. Свого часу до такого кроку спонукало підвищення мита на українську карамель. Тепер компанія планує продавати до п’яти відсотків загальноросійського обсягу цукерок і печива. Губернатор Курської області Олександр Михайлов, який побував у Донецьку, не приховував, що мріє ще про десяток аналогічних інвесторів з України. Адже «КОНТІ» створила дві тисячі робочих місць і збирається найближчим часом вкласти в розвиток п’ять мільярдів російських рублів — це близько 200 мільйонів американських доларів.Аналогічним шляхом іде донецька
«Група Норд», відома своїми холодильниками. Керівник компанії, народний депутат України Валентин Ландик, нещодавно заявив, що «Норд» будуватиме завод у Росії. Нове підприємство, яке розташується в Ростовській області, вироблятиме промислові холодильники для пива, води та інших продуктів. Очікується, що новобудову буде завершено до кінця року. Промислові холодильники реалізовуватимуться виключно в Росії: адже через високе мито техніку українського виробництва везти в сусідню державу не вигідно.Донецька влада вітає появу російських інвесторів на Донеччині, однак висуває низку вимог. Йдеться про соціальні гарантії для колективу та екологічну чистоту виробництва.
«Найголовніше — те, що відбувається цивілізована передача підприємства від одного власника до іншого, — так прокоментував продаж «Істіл (Україна)» міський голова Олександр Лук’янченко. — Ми не спостерігаємо, коли люди в формі захоплюють підприємство, викидають за ворота робітників, і вони не знають, яка їхня подальша доля. А те, що власник російський — гадаю, це добрий знак. Ми з Вадимом Євгеновичем (Варшавським — Авт.) обговорювали співробітництво, домовилися про спадковість планів».У свою чергу, говорячи про перспективи розвитку співробітництва із Курською областю, голова Донецької обласної державної адміністрації Володимир Логвиненко відзначив:
«Нас цікавить усе, що сьогодні є в галузі машинобудування, гірничорудної промисловості, гірничо-збагачувального комплексу, в питаннях, пов’язаних із точними технологіями. Дуже важливий напрям, пов’язаний із науковим потенціалом».Сьогодні в Донецькій області спостерігається те, що років вісім-десять тому уявити було важко: прихід
«чужих» власників. Не таємниця, що навіть купівлю «Істіла» іноземцями дехто вважав «помилкою історії» і в певний період намагався виправити її. Тепер інвестиційний клімат, кажуть підприємці, пом’якшав, а влада намагається бути неупередженою і відстоювати інтереси мешканців перед новими власниками.