Позавчора Держдума звернулася до президента й уряду РФ з пропозицією розглянути питання про вихід Росії з так званого Великого договору, якщо офіційний Київ реалізує свої євроатлантичні прагнення:
«У разі приєднання України до ПДЧ або інших форсованих кроків до вступу України в НАТО вважати ці кроки фактичним однобічним виходом України з Договору... і розглянути питання про вихід з нього Російської Федерації...»Держдумці переконані, що саме українська влада винна в тому, що вони готові розірвати
«дружбу, співробітництво і партнерство», оскільки «вжила заходів військово-політичного, культурного, інформаційно-пропагандистського характеру, спрямованих на відхід від традиційно-дружніх відносин між країнами». Внаслідок цих владних заходів, обурюються за «братів-слов’ян» депутати, фактично змінюється нейтральний статус України, масово порушуються права і свободи російського і російськомовного населення, прискорюється, аж страшно подумати, його асиміляція. Особливо непокоїть Держдуму рішення української сторони не пролонгувати перебування їхнього ЧФ у Криму, бо, за «правовим» висновком російських парламентаріїв, це суперечить міжнародним договорам, що є пріоритетними над внутрішнім законодавством...Одне слово, претензій багато. Втім, вони не заважають думцям вірити в позитив — усвідомлення українською владою, що вона
«чинить негоже». Тому рекомендують керівництву Росії посилити інтеграційну роботу — аж до реалізації плану зі створення ЄЕП, зрозуміло, з припнутою на цьому просторі Україною.За ухвалення цього звернення проголосувало 408 депутатів, фактично його підтримали всі думські фракції. Тих, кому все-таки не сподобалася грізна тональність колективного папера, бо
«Ющенко і Тимошенко будуть дуже вдячні за такий текст заяви», основний доповідач Костянтин Затулін так само грізно поставив на місце: «Текст документа вивірений, його жорсткість виправдана... Прокиньтеся, отямтеся, припиніть шукати в темних завулках дружбу і співробітництво з керівництвом України — її і сліду не стало...»Можна було б не звертати увагу на чергову
«жорсткість» «українознавців» на кшталт Затуліна. Хай би собі «великовозрастные дитятки» бавилися в що завгодно, аби один одного в ефірі водою не поливали. Але коли майже поголівно в парламенті начебто дружньої, принаймні до українського народу, країни починають «в завулках» махати кулаками, постає запитання: чи справді була ця «традиційна» взаємоповага між народами? Точніше, чи була повага у ставленні до нас? І чи є вона зараз? До речі, за результатами опитування громадської думки, більшість українців вважають росіян доброзичливим до себе народом. За таким само дослідженням, більшість співвітчизників Костянтина Затуліна переконані, що їхні найкращі друзі... китайці (мабуть, тому, що тільки по Урал потихеньку освоюють російські простори), а ось українці належать до «ворожої зони» — разом з американцями і грузинами. То хто проти кого дружить у цій ситуації?Відкиньмо поки що питання асиміляції росіян в Україні. Такого смішного анекдоту не тільки у Львові — в Донецьку не почуєте. Навіть якби секретар тутешньої міськради Микола Левченко вуха перегрів від напруги, прислухаючись до потужних кроків насильницької українізації, їх не почує. Та й самого його ніхто не б’є
«Кобзарем» у твердій палітурці, щоб конвертував «могучий» на «солов’їну».Російські депутати, схоже, й самі усвідомлюють, що
«придушення прав і свобод» — це як «шапка» офіційного бланка: не напишеш — папір наче голий. Тому звернімо увагу на дві наймулькіші для них проблеми — НАТО і флот. Якщо, за логікою Держдуми, членство в Альянсі чи навіть ПДЧ позбавить нас нейтрального статусу, котрий їх наче влаштовує, то який тоді статус має країна, що продовжує перебування чужоземних військових формувань на своїй території? І чому Конституція України, люб’язно названа «внутрішнім законодавством» має «лягти» під «міжнародне» бажання Москви і далі «військово-політично, культурно й інформаційно-пропагандистськи» впливати на не залежну від неї географічну сусідку?Керівництву Росії тепер доведеться або дипломатично ухилитися від прогулянок у темних завулках, або
«отямитися і проснутися». Наш Президент, збираючись на рандеву з Медведєвим, вірить у перший варіант. Тим часом нинішній керівник уряду РФ Володимир Путін в інтерв’ю французьким журналістам продовжує доводити незламність російських принципів: наприклад, дружня їм країна Іран має право на освоєння ядерних технологій, а якщо виготовить ядерну бомбу, «тоді будемо думати, що з цим робити». Питання, «що з цим робити», якщо поки що дружня Україна вступить у НАТО, екс-президент взагалі відкидає. Тут треба думати превентивно......Сподіваюся, керівництво країни таки висловить
«найбільшу вдячність» творцям колективного звернення за їхню жорстку тональність. Шкода лише, що й цього разу справжній підтекст заяви не викличе в усіх українців такого ж «теплого почуття». Полон примарних традицій» триваліший за термін перебування чужого флоту на нашій землі...
