19 травня 2007 року Парламентська асамблея Ради Європи прийняла резолюцію «Функціонування демократичних інститутів в Україні». У ній рекомендується Україні провести реформування судової системи на основі Концепції вдосконалення судівництва, затвердженої Президентом України в травні 2006 року.

Нагадаю, що відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Усі ці три гілки влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Узагальнююче оцінюючи діяльність усіх судів України, можна зробити висновок, що вони захищають порушені права громадян та юридичних осіб.

Але, на жаль, все ще допускається безліч порушень в роботі суддів усіх рівнів. Став загальновживаним такий термін, як рейдерство, яке чиниться за допомогою, зокрема, і суддівського корпусу, відбувається незаконний перерозподіл власності, зриваються програми приватизації і т. п. Підтвердженням цьому є безліч скарг, які надходять до Комітету з питань правосуддя, а також до Європейського суду з прав людини.

Усе це свідчить, що рівень судочинства потребує якісного вдосконалення. До цього нас зобов’язують вимоги Загальної декларації прав людини, проголошені Генеральною асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Україною в 1997 році, щодо забезпечення права на судовий захист.

Але останнім часом деякі політичні сили замість справжнього реформування судової системи, прагнучи забезпечити себе можливістю тією чи іншою мірою впливати на суд, готові навіть зруйнувати основи судової системи та послабити її як самостійну складову державної влади. Це підтвердив моніторинг незалежності судової влади, проведений Центром суддівських студій та Всеукраїнською незалежною судовою організацією. Відповідно до результатів моніторингу, одними з найбільш істотних чинників, що негативно впливають на стан незалежності суддів, на думку суддів, прокурорів, адвокатів та представників громадських організацій, є винесення окремими суддями сумнівних рішень, а також втягування суддів у політичну боротьбу. На думку суддів, неправомірне використання посадовими особами законодавчої та виконавчої влади своїх повноважень, пов’язаних з призначенням, обранням, звільненням суддів, притягненням їх до відповідальності, призначенням на адміністративні посади, істотно впливає на стан незалежності суддів. Усе це, крім інших наслідків, негативно впливає на імідж судової влади. Особливо, коли на розгляд судів надходять справи, які є результатом жорсткої політичної боротьби.

У зв’язку із цим хочу привести один із пунктів (п.13) Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи: «Асамблея засуджує той факт, що судова система України систематично використовується неналежним чином іншими гілками влади, а найвищі посадові особи не виконують рішення судів, що свідчить про руйнування цієї ключової демократичної інституції. Незалежне та неупереджене правосуддя є передумовою існування демократичного суспільства, що керується верховенством права. Звідси гостра необхідність проведення комплексної судової реформи».

Тому насамперед необхідно забезпечити створення умов для справді незалежного судочинства в державі, належного забезпечення діяльності судової влади та поліпшення якості суддівського корпусу. В процесі реформування системи правосуддя ми вже пройшли певні етапи і маємо напрацювання, які варто врахувати під час розробки відповідних правових актів.

Існуюча на цей час в Україні система здійснення правосуддя є розбалансованою, не відповідає європейським стандартам і не гарантує право особи на справедливий суд, а отже, не вважається дієвим інститутом захисту прав людини. Рівень довіри до судів з боку суспільства прирівнюється до рівня довіри до політичних інститутів і є вкрай низьким. Численні хаотичні і суперечливі законодавчі ініціативи, спрямовані на зміну системи правосуддя, свідчать про те, що процес реформування є непослідовним, а політики, та й власне і фахівці, не мають узгодженого бачення того, як має виглядати судова система в нашій країні. У цій ситуації провідним вченим в галузі судоустрою і судочинства, судовому корпусу, політикам різних ідеологічних поглядів необхідно, нарешті, визначитися із структурою судової системи. Сьогодні більшість вчених та практиків схиляється до децентралізованої судової системи, яка складатиметься з місцевих та апеляційних судів, чотирьох вищих спеціалізованих судів, серед яких вищий адміністративний, вищий господарський, вищий кримінальний та вищий цивільний суди, а також Верховного Суду України, який здійснюватиме свої судові функції в пленарному режимі. Таку структуру судової системи підтримують Президент України та значна частина парламенту, а також такі авторитетні науковці, як Шишкін В. І., Бойко В. Ф.

За таких обставин головною метою реформи є створення науково обґрунтованої системи правосуддя в Україні. А завданнями є визначення шляхів удосконалення законодавства у цій сфері, усунення негативних тенденцій, що сталися внаслідок непослідовності у здійсненні попередньої судової реформи, забезпечення доступного та справедливого судочинства, прозорості в діяльності судів, оптимізації системи судів загальної юрисдикції, посилення гарантій незалежності суддів, якісне підвищення фахового рівня суддівського корпусу, підвищення статусу суддів у суспільстві, істотне поліпшення умов їх професійної діяльності, радикальне поліпшення стану виконання судових рішень, створення можливостей для розвитку альтернативних (позасудових) способів розв’язання спорів.

Необхідно розробити систему підготовки кадрів для судів, яка повинна охоплювати всі стадії процесу набуття та підвищення кваліфікації суддів починаючи від запровадження спеціальної програми підготовки майбутніх суддів у вищих навчальних закладах та проходження стажування у різних сферах юридичної діяльності, насамперед пов’язаних з його майбутньою суддівською спеціалізацією.

Окрім того, потребують вдосконалення процесуальні кодекси. Слід запровадити допуск до апеляції та допуск до касації. Це дасть змогу істотно розвантажити суди та підвищити якість правосуддя.

Потребує реформування і Верховний Суд України, який має уособлювати правову мудрість нації і формуватися за рахунок найкращих наукових і практичних кадрів правознавців, що є в Україні. Кожна кандидатура на посаду судді Верховного Суду України має проходити широке громадське обговорення. Нагальною є потреба у кадровому зміцненні експертних підрозділів цього суду та вдосконаленні механізму використання їх потенціалу.

З огляду на передбачений Конституцією України порядок призначення на адміністративні посади суддів Верховного Суду України та Конституційного Суду України фактично зборами суддів цих судів, вважаю, що цей конституційний принцип є правовою підставою для запровадження аналогічного порядку у вищих спеціалізованих судах та інших судах загальної юрисдикції, згідно з яким обрання суддів на адміністративні посади у вищих спеціалізованих судах повинно здійснюватися пленумами цих судів, а в інших судах загальної юрисдикції — органами суддівського самоврядування. Саме такий законопроект внесено мною на розгляд парламенту.

Окрім того, з метою усунення різних рейдерських схем з незаконного заволодіння майном та коштами підприємств усіх форм власності, в тому числі і комерційних банків, забезпечення економічної безпеки держави парламенту вже час розглянути як невідкладні законопроекти про розмежування юрисдикції господарських та адміністративних судів з метою віднесення до підсудності господарських судів спорів, що виникають з господарських відносин, і стороною в яких є суб’єкт господарювання, в тому числі і актів з питань регулювання та контролю господарської діяльності. Проект нового Господарського процесуального кодексу України, який регулюватиме ці відносини, внесено мною на розгляд парламенту.

Верховна Рада України має законодавчо забезпечити незалежність судової гілки влади та усунути можливий вплив на суддів з боку будь-яких органів чи посадових осіб держави.

У цьому напрямі певні кроки парламент минулого скликання зробив. Прийнято у першому читанні проекти змін до законів «Про судоустрій України» та «Про статус суддів», внесені на розгляд парламенту Президентом України, а також проект закону «Про тимчасовий порядок фінансування судів», який я разом з іншими народними депутатами України повторно вніс на розгляд нинішнього парламенту.

Законопроекти внесені з метою удосконалення системи судового устрою та поліпшення якості кадрового та фінансового забезпечення суддівського корпусу.

Як і більшість суддів, я в цілому підтримую законопроект про судоустрій, внесений Президентом України. На відміну від Концепції удосконалення судівництва, він передбачає збереження системи господарських судів України та направлений на подальше розширення спеціалізації судів, утворення Вищого цивільного та Вищого кримінального судів України, що надзвичайно позитивно вплине на стан правосуддя в державі, а також підвищить довіру громадян до суду.

Позитивно сприймаючи положення цього проекту закону щодо структури системи судів, не можу не сказати і щодо його недоліків.

Це стосується питань підвідомчості справ господарським судам, утворення і ліквідації судів, призначення суддів на адміністративні посади, обмеження повноважень голів судів, повноважень апеляційної і касаційної інстанцій, дисциплінарного провадження, підпорядкування апаратів судів органу виконавчої влади тощо. Тобто низка хибних положень Концепції, на які звертали увагу судді перед її схваленням Президентом України, відтворена у цьому проекті.

На мою думку, необґрунтованими є положення проекту, згідно яких господарські суди мають розглядати лише справи, пов’язані з приватноправовими відносинами у сфері господарювання. Вони мають розглядати усі справи, пов’язані з господарсько-правовими відносинами, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Визначені проектом повноваження міністра юстиції стосовно утворення і ліквідації судів є вкрай небезпечними. Всім пам’ятні події, пов’язані з підготовкою Мін’юстом проектів Указів Президента України про ліквідацію кількох апеляційних господарських судів.

Викликає тривогу намагання розширити повноваження Державної судової адміністрації щодо організаційного, кадрового, фінансового забезпечення судів та судових установ. Фактично йдеться про підпорядкування апаратів судів органу виконавчої влади.

При цьому, повноваження голови суду щодо апарату суду надзвичайно обмежуються. Запропонований проектом перерозподіл повноважень між головою суду і керівником апарату суду вкрай негативно позначиться на оперативному вирішенні організаційних питань, а також на організацію роботи апарату суду.

Вважаю, що в суді повинно бути збережено організаційну єдність, за якої апарат суду підпорядковується голові суду.

Викликають заперечення і положення проекту, які передбачають утворення у складі спеціалізованих апеляційних судів лише спеціалізованих колегій суддів і не передбачають утворення судових палат. На відміну від колегій суддів, які лише розглядають справи окремих категорій, повноваження та завдання судових палат значно ширші, це: вивчення і узагальнення судової практики, аналіз судової статистики, внесення пропозицій стосовно вдосконалення законодавства, вивчення стану організації роботи судів нижчого рівня та надання їм методичної допомоги. Окрім того, об’єднання колегій суддів у судові палати дає змогу оперативно вирішувати питання навантаження на суддів колегій, вносити зміни до їх складу, виробляти єдину судову практику тощо.

Не передбачається проектом наявність президій у вищих спеціалізованих судах та Верховному Суді України, що також вкрай негативно позначиться на оперативному вирішенні питань як внутрішньої діяльності судів, так і питань узагальнення судової практики та надання методичної допомоги судам нижчого рівня.

За змістом ч. 1 ст. 18 запропонованої редакції закону України «Про судоустрій України», Голова Верховного Суду України фактично усунутий від процесу утворення і ліквідації судів загальної юрисдикції, а сам порядок їх утворення і ліквідації ускладнений. Адже ці питання вирішує Президент України за поданням міністра юстиції України. Вказаний міністр може звернутися до Голови Верховного Суду України, голови вищого спеціалізованого суду і голови Державної судової адміністрації України (ДСА) і додати (або не додати) висновки цих осіб із зазначеного питання до свого подання.

Така норма є, на мій погляд, правовою базою для втручання виконавчої влади в діяльність судової влади і проявом некоректного ставлення до судової влади України, яка, відповідно до статті 6 Конституції України, здійснює свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Вважаю, що вказані питання Президент України має вирішувати за поданням саме Голови Верховного Суду України, який має знати стан справ у судовій системі. Зрозуміло, що своє подання на ім’я Президента України він готуватиме із врахуванням думок голови відповідного вищого спеціалізованого суду і Голови ДСА.

Те саме стосується і частини 4 ст. 20 проекту закону щодо визначення кількості суддів у судах без участі Голови Верховного Суду України та голів вищих спеціалізованих судів. Доцільно, щоб це питання Президент України вирішував за поданням саме Голови ДСА, погодженого з головами цих судів.

Викликає сумніви і запропонована структура і повноваження кваліфікаційних комісій та порядок притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.

Думаю, що ці питання можуть бути врегульовані під час підготовки законопроекту до другого читання.

Сподіваюся, що Верховна Рада України найближчим часом розгляне згадані нагальні законопроекти, які стосуються судової влади, та прийме їх.

Народний депутат України, доктор юридичних наук, академік АПНУ Дмитро ПРИТИКА.