Трагедія Юрія Хмельницького, гетьманового сина

Богдан Хмельницький, відчуваючи наближення останніх своїх днів, звелів 6 квітня 1657 року зібратися до Чигирина генеральним старшинам, полковникам, сотникам і всьому славному лицарству. У місті грали музики, салютували гармати. Гетьман виголосив промову, яка зворушила суворі козацькі серця. Як написав згодом літописець, «князь землі руської» звернувся до побратимів з такими словами: «Братове, час і недуга кваплять мене. Не буду повторювати вам те, що добре знаєте, про лихоліття та нещастя, які витерпів наш люд. Лиш дякую вам усім, дорогі братове, за ту честь, котру мені виявили, обравши своїм гетьманом, за вашу вірність і хоробрість. Дякую за вашу мужність у 34 битвах з ляхами, уграми, волохами і татарами. А ще складаю подяку за ту згоду і братерський союз, які підтримували нас у тяжкі дні. Повертаю вам нині булаву, бунчук, знамено... Виберіть собі іншого гетьмана, а мені, братове, вибачте по-християнськи, якщо слабкістю своєї людської натури когось з-поміж вас образив... Шкодую, братове, що не міг завершити всі війни так, як би мені цього хотілося. Тішив себе надією, що назавжди забезпечу волю землі руській. Господь інакше розпорядився. Не знаю, що станеться після моєї смерті, але благаю вас, поки ще живу, вільно виберіть собі гетьмана...».

Богдан назвав кількох полковників, серед них і Виговського. «Ні! Ні! — кричали козаки. — Не хочемо іншого гетьмана, окрім твого сина Юрія. Хочемо мати над собою Хмельницького! Будемо любити його, тебе згадуючи і благословляючи, батечку наш!»

«Кревники» почали Руїну

Народився Юрій 1641 року на хуторі Суботів поблизу Чигирина. Мав добрі здібності, з юності володів українською, польською, грецькою, латинською мовами. Читав і писав старослов’янською, глибоко вивчив Святе Письмо. Навчався в Києво-Могилянському колегіумі. Серед його учителів був видатний український письменник, філософ і теолог Іоанікій Галятовський. Військовому вишколу та дипломатії учив сина сам Богдан. У п’ятнадцять років він призначав Юрія наказним гетьманом, доручав підготовку війська до битви, наприклад, під Ташликом. Юрій добре володів шаблею і мушкетом, очолював козаків у походах до трансільванських кордонів. Тому твердження деяких істориків про слабкодухість молодшого Богданового сина є досить сумнівним. Найбільшою вадою новообраного гетьмана була його молодість. Він ще не міг, як батько, викривати змови, розплутувати інтриги своїх ворогів і навіть родичів.

Микола Аркас так писав про 1657 рік: «Після смерті Богдана гетьманського уряду домагаються його кревники і тим гублять рідну справу свого краю: Сомко — шуряк, брат його першої жінки Ганни; Золотаренко — теж шуряк, брат третьої жінки Богдана; Тетеря — його зять, жонатий на його дочці Степаниді; Іван Нечай — другий зять, жонатий на його дочці Олені, що зосталася удовицею після Данила Виговського, а через нього Іван Виговський стає ріднею».

Саме генеральний писар Війська Запорозького, досвідчений Іван Виговський й вирішує долю юного гетьмана. Він умовляє Юрія покласти булаву і їхати вчитися до Києва. Тим часом переконує козацьку старшину обрати його гетьманом «на три роки», поки досягне повноліття Хмельниченко. 1658 року Виговський мириться з Польщею і підписує Гадяцький трактат, за яким Україна добровільно об’єднувалася з Польщею під назвою «Великого князівства Руського». Дізнавшись про це, Московія використала ім’я Хмельницького: козаки промосковської орієнтації відбирають булаву у Виговського і під наглядом воєводи Трубецького віддають її сімнадцятилітньому Юрію Хмельницькому.

Починаються тяжкі бої козацького війська (за підтримки армії В. Шереметьєва) з поляками. На початку 1659 року неподалік Білої Церкви зійшлися полки Юрія Хмельницького та Івана Виговського. Потрапивши в оточення, Юрій під тиском пропольськи налаштованої старшини вимушений у 1660 році підписати Слободищенський трактат. За цим документом Україна розривала угоду з Московією і знову переходила під владу Польщі. Однак Ніжинський, Чернігівський та Переяславський полки виступили проти намірів 19-річного гетьмана жити «під Польщею». Юрій Хмельницький з допомогою поляків і татар спробував придушити бунтарів, однак зазнав нищівної поразки від козаків полковника Якима Сомка, свого рідного дядька. У міжусобицях тоді загинули понад 20 тисяч козаків, відданих молодому гетьманові.

Кровопролиття пропольських та промосковських козацьких загонів тривало упродовж 1661—1662 років. Урешті, Юрій Хмельницький відмовляється від гетьманування і каже, що решту життя проведе не в походах, а в молитвах. Київський митрополит Діонісій стриже 22-річного Юрія в ченці під іменем Гедеона. Монах живе в монастирях Києва, Корсуня, Сміли, Чигирина, Городища. Він зустрічається з матір’ю, Ганною Сомківною, котра після смерті Богдана також постриглася в черниці. Однак навіть за монастирськими мурами Юрій не почувається в безпеці. Не забувають про нього ні колишні побратими, ні вороги.

Під протекторатом султана

Наприкінці 1662 року в Чигирині гетьманом обрали Павла Тетерю, родича Хмельницьких. Новий гетьман бачив у Богдановому синові суперника. Навесні 1664 року він пише на Юрія донос полякам, звинувачує Хмельницького в підготовці бунту. Юрія заарештовують і ув’язнюють майже на 7 років у фортеці Мальборк у Прусії.

Згодом король Ян Казимир за підказкою гетьмана Петра Дорошенка вирішив використати славне ім’я Хмельницького і звільняє Юрія з-під варти. Реєстрові козаки під командуванням Юрія розпочали війну з татарами. Ті взяли Хмельницького у полон. Юрію вдалося втекти до Уманського монастиря, де він жив до 1673 року. Коли Поділля й Південь України опинилися в руках турків, Юрій-Гедеон намагається пробратися до Києво-Печерської лаври. Дорогою його впізнали татари й відвезли до Константинополя. Там колишнього гетьмана посадили до Едичкульської в’язниці майже на 10 років. Пізніше султан призначив свого в’язня архімандритом одного з православних монастирів Святої Софії в Константинополі.

Коли Дорошенко через козацькі усобиці зрікся булави, турецький султан надумав підкорити всю Україну. Для цього вирішив використати святе поміж козаків ім’я Хмельницького і проголосив Юрія гетьманом і Сарматським князем. Полки Хмельницького і турків билися з україно-російськими військами і зруйнували Чигирин, що назавжди перестав бути козацькою столицею. Те, що створила рука великого гетьмана, зруйнував його син...

Підтримувала владу Юрія Хмельницького на Київщині й Поділлі незначна частина козаків. По-справжньому йому закріпитися на Правобережжі було важко ще й тому, що землі за 30 літ безперервної війни спустошились, а поселення ніби вимерли. Утім, спроба гетьмана залюднити середню та південну Україну вдалася. Чар імені Хмельницького, навіть під протекторатом султана, приваблював людей. Упродовж 1677—1678 років придніпровські та подільські села і містечка знову наповнилися людським гамором. Однак тут «задавила жаба» лівобережного гетьмана Івана Самойловича. Він наказав своїм військам зруйнувати Ржищів, Корсунь, Черкаси, а всіх людей переганяти на Лівобережжя. То був «великий згін», після якого середня смуга України стала пустелею. Розлючений і ображений Хмельницький переніс свою резиденцію до Немирова. Роки неволі, приниження і зради зробили 36-річного гетьмана жорстоким і підозрілим. У стані тяжкої депресії він наказує стратити найближчих соратників — свого наказного гетьмана Астаматія, полковників Варяницю та Коваленка. Це не допомогло навести лад у війську. Брак грошей та провіанту відчувався дедалі гостріше, і турецька адміністрація позбавила Юрія гетьманства. Проте 1685 року султан знову віддає Хмельницькому булаву. У тому ж році, знову за доносом, на цей раз єврейського купця Оруна, Юрія заарештували і після короткого розслідування винесли вирок: шибениця.

Всі пропали, самі себе звоювали

Вислухавши присуд, пише літописець, Юрій став «білий, як хустка і не сказав ні слова». За одними джерелами, нещасливого 44-річного Богданового сина стратили на Турецькому мосту в Кам’янці-Подільському. За іншими — його заслали в грецький монастир на острові в Егейському морі. Нині на острові Мальта туристам показують могилу «козацького генерала» Юрія Хмельницького. Так це чи ні, важко довести. Достеменно лише те, що молодший син нашого видатного державотворця став жертвою жорстокого часу, національного розбрату і власної недосвідченості. У книжці «Історія Леопольдо Цезаре» (Рим, 1670 р.) є портрет 40-річного «Георгія Хмельницького, генерала козаків». Там зображено молодого чоловіка з вродливим, мужнім обличчям, чорними вусами і розумними очима. На голові у нього козацька шапка з двома пір’їнами, прикріпленими коштовною брошкою. Це гетьманська ознака: гетьман обох берегів Дніпра.

...Ті, хто погубив його, також пропадуть. Через підступи Тетері поляки розстріляють Богуна і Виговського, підкуплені прибічники Брюховецького вб’ють Сомка і Золотаренка. Згодом козаки розірвуть і Брюховецького. «Через незгоду, — напише літописець, — козаки всі пропали, самі себе звоювали».