Роман Віктюк читав дітям казку. Слухачі стояли щільно. На тісноту не зважали — адже це були «Казки старого Лева», а читав сам Віктюк! Потім знаменитий режисер ставив автографи — на книжках, торбинках і навіть долонях. Казав: «Не мийте руки, доки не прочитаєте своєї першої після форуму книжки!».

І діти, хоч і не всі, бігли читати. Саме цієї мети — збільшення інтересу до книжки — намагалися досягти організатори акції «Форум видавців — дітям», свята дитячої книги у Львові. Там були конкурси, ігри, майстер-класи, виставки малюнків, зустрічі з письменниками та «зірками». А «Книжка від зірки», коли відомі люди України читали дітям казки та вірші, тривала всі три дні. У всьому світі зірки естради, шоу-бізнесу, керівники держав і навіть англійська королева читають дітям книжки. Читають в дитсадках, школах, з телеекранів. І нам час починати. Адже не секрет: ми виховали покоління, що мало шанує книжку...

Є надія, що крига таки скресне. Принаймні у Львові, де для проведення форумів і влада, і підприємці виділяють кошти. Цього року активно долучилася міськрада, хоча таку справу має підтримувати держава. Адже вже сьомий рік десятки тисяч маленьких громадян змагаються за право називатися кращим читачем України. Нині у всеукраїнському конкурсі взяли участь більш як 140 тисяч дітей з усіх областей. Конкурс охопив 4000 шкіл та 4500 сільських, міських, районних та обласних дитячих бібліотек. 90 найактивніших читачів приїхали до Львова на нагородження переможців Всеукраїнського конкурсу «Найкращий читач України-2008». Усі були від них у захваті: «Прекрасні, мислячі, щирі діти!».

Та Олександра Коваль (на знімку), президент «Форуму видавців», ніби холодною водою облила.

— Так, ми влаштовуємо свята, але це триває лише три дні. А ситуація в Україні із читанням жахлива. І так буде, доки ми не усвідомимо ганебної реальності стану дитячого книговидання і дитячого читання в Україні. І не будемо повторювати слідом за Президентом, що ситуація не така погана, як здається. Вона ще гірша! Якщо в Росії видається 660 мільйонів книжок на рік, серед них дитячих — 120 мільйонів, то в нас — 50 мільйонів взагалі, а скільки дитячої літератури — невідомо. Дитячих книжок дуже мало. Деякі ніші майже порожні. Це підліткова, розвиваюча література (особливо від нуля до 3 років — повний вакуум), це й технічна, наукова, науково-популярна література для дітей. Усе це має великий попит у всьому світі...

Масштаби нашого «нечитання» насправді загрозливі. Тому учасники міжнародної науково-практичної конференції «Дитина читає» та учасники Свята дитячої книги у Львові обстоювали необхідність впровадження державної програми підтримки дитячого читання. Ось що каже про це Олександра Коваль.

— Програма повинна бути системною і комплексною. Ми не можемо починати розвивати один напрям і забувати про інші. По-перше, це сфера книговидання і книгорозповсюдження. Книга має бути доступною в будь-якому населеному пункті. Зараз цього немає. Книгарень у всій Україні не більше 500. Лише в 47 райцентрах із 400 є книгарні. Уявляєте, скільки людей відірвані від книжок?!

Друга сфера, через яку книжка стає доступною дітям, є бібліотеки. Та вони нині непопулярні серед школярів, загалом серед молоді. Бібліотеки мають стати модерними, інформаційно-культурними суспільними центрами, до яких люди будуть приходити читати книжкові новинки, спілкуватися, користуватися Інтернетом. Зараз починає діяти велика програма Біла Гейтса — глобальна бібліотека, і я сподіваюся, що за умови мінімальної нашої активності українські бібліотеки будуть підключені до Інтернету й мають шанс стати сучасними.

Третя сфера — інформаційна. Ми розраховуємо на збільшення книжкової тематики в інформаційному просторі. Мені б хотілося, щоб у нас відбулася така само «змова» журналістів, як у багатьох країнах світу, коли програма підтримки читання лише почала розвиватися. Була негласна домовленість між журналістами, що в кожному інтерв’ю вони обов’язково зачіпатимуть книжкову тематику. Запитували політиків, бізнесменів: «Що читаєте?». У нас на таке запитання більшість політиків відповідають: Шевченка та Біблію. Рідко довідаєшся, що вони взагалі знають сучасних авторів. Це неприпустимо. У всьому світі, якщо навіть політик щось і не читав, то референти йому «готують» прізвища наймодніших, найчитабельніших авторів. У цивілізованому світі сучасну літературу прийнято знати.

Сфера, без якої зовсім не обійтися, — родинне виховання. Страшно визнавати, але часто саме у школі дитина бачить свою першу книжку. Не будемо обманювати себе думкою, що всі читають. Десь у віддаленому селі перша книжка, яку бачить дитина, — це буквар. Мало того, це перша книжка, яку вона бачить у руках дорослої людини, свого вчителя. Виросло покоління батьків, які не читають. Виросло покоління людей, в яких у домі немає жодної книжки. Про це не можна забувати, адже роль школи в нашій країні і в наших умовах дуже важлива. Тому в школах має бути запроваджена посада вчителя читання. Він не вчить букви складати у слова, це вчитель, який може розповісти, як сприймати та засвоювати зміст прочитаного.

— За умов дефіциту коштів і близькості наступних виборів програма підтримки дитячого читання може стати реальністю? Депутати Верховної Ради за неї проголосують?

— Є розпорядження Кабміну: міністерства (культури, освіти, сім’ї та молоді) мають тим займатися. Розробка програми не така складна річ: низкою академічних та громадських інституцій напрацьовано фахові матеріали із проблематики дитячого читання. Не можуть не розуміти державні люди, що з культурою читання та безперервною освітою громадян пов’язано підвищення соціального статусу людини, збільшення її можливостей. А від цього залежать конкурентоспроможність української економіки та рівень розвитку громадянського суспільства — надто важливі для нас речі.

Львів.