Основний бар’єр — низький рівень обізнаності та професійної підготовки українських учасників реалізації механізмів Кіотського протоколу

Але центральним питанням семінару було і залишається створення нормативно-правової основи для ефективної імплементації Кіотського протоколу. Крім того, семінар за своїм потенціалом та за надання відповідних повноважень спроможний виконувати науково-експертні функції та супроводження головних питань реалізації «гнучких механізмів» Кіотського протоколу.

— Хто є його учасниками?

— Як я вже казав, крім фахівців з проблемних питань (і це ми вважаємо основною «фішкою» семінару) є представники Національного агентства екологічних інвестицій, апарату Ради національної безпеки і оборони України, низки міністерств і відомств, Світового банку, Програми розвитку ООН, підприємств, наукових та громадських організацій. Ми вважаємо, що тільки на основі спільного із зацікавленими сторонами пошуку та всебічного аналізу можна знайти оптимальні рішення, адекватні для реальних умов, які на даний час існують в Україні, заповнити прогалини та провести зміни до чинного законодавства, подолати існуючі бар’єри, які стають на заваді ефективного використання можливостей Кіотського протоколу.

— Мабуть, для глибшого розуміння, про які можливості йдеться, слід з’ясувати, яке значення для України має Кіотський протокол?

— Цікаво й важливо, що Кіотський протокол відкрив для України унікальні можливості. За умови реалізації його гнучких механізмів ми могли б модернізувати значну частку вітчизняної економіки і успішно розв’язувати успадковані екологічні, економічні та соціальні проблеми за рахунок зовнішніх та внутрішніх інвестицій, а також коштів інших держав, яким значно дорожче виконувати свої кількісні зобов’язання зі скорочення викидів парникових газів на своїй території. Цьому є серйозні і об’єктивні передумови. Україна за обсягом шкідливих викидів базового 1990 року була на шостому місці у світі після США, Росії, Китаю, Німеччини і Канади.

Рамкова конвенція ООН про зміну клімату, підписана в 1992 році на Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро), стала одним з найважливіших документів, солідарно сприйнятим усім світом. Вона набрала чинності у березні 1994 року. Україна підписала і ратифікувала Конвенцію і відповідно із процедурами ООН стала її стороною з 11 серпня 1997 року. Ця конвенція спрямована на проблеми, вирішення яких забезпечує сталий розвиток будь-якої держави, і тому нею опікуються керівники більшості країн світу.

— Усіх лякають глобальні зміни клімату. А що вони можуть принести для України?

— У 2001 році Український інститут досліджень навколишнього середовища і ресурсів при Раді національної безпеки і оборони України вперше виконав прогноз наслідків зміни клімату для нашої країни. Було використано шість різних моделей, розроблених і апробованих у США, Канаді, Великобританії та Німеччині.

У 2006 році група провідних вчених України проаналізувала взаємовплив змін клімату на біологічне різноманіття, опустелювання та стану виконання Україною Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, конкретизувала сценарії розвитку природної і виробничої сфер.

Так-от, за шістьма різними сценаріями, розробленими на основі загальноприйнятних математичних моделей, температурні діапазони поступово зростатимуть. Проявом таких змін (а деякі з них вже помітні) можуть стати аномально теплі зими, надзвичайна спека в літній період, зміна кількості та інтенсивності опадів за сезонами, перерозподіл сезонного річкового стоку, та ін. Як наслідок цих змін — очікувані негативні впливи на довкілля та здоров’я населення.

— Це дуже серйозні зміни? Що нас чекає?

— Таке глобальне потепління негативно позначиться на зниженні рівня забезпеченості водними ресурсами, особливо південних районів, погіршиться їхня якість. Прогонозується, що зміна клімату призведе до підвищення рівня Чорного і Азовського морів — за різними сценаріями від 22 до 115 см. Це, у свою чергу, посилить процеси розмиву берегів, затоплення, підтоплення і засолення грунтів у Причорномор’ї, а також спричинить серйозні зміни в екосистемах гирлових районів Дунаю, Дніпра та Дністра. Великих змін зазнає лісове господарство: зменшиться продуктивність лісу, підвищиться шкодочинність шкідників і грибних епіфітотій...

Потепління позитивно вплине на продуктивність сільськогосподарського рослинництва, але погіршиться якість зерна, виникне дефіцит білка. Збільшення інтенсивності опадів на сході та півдні підвищить ризики розвитку ерозійних процесів, а також підтоплення.

— Отже, треба щось робити? А чи спроможне наше суспільство, держава, все людство протидіяти цим процесам?

— Саме це є основною метою конвенції. І на її досягнення спрямовані заходи Кіотського протоколу. Очікувані зміни у кліматичній системі потребують зміни стратегії і тактики господарювання, розробки і реалізації низки адаптаційних заходів у кліматично залежних галузях економіки та у сфері охорони здоров’я. Однак Україна досі не розпочала їх розробку. Крім цього, негативні впливи змін клімату не враховано в жодній державній програмі. Це особливо небезпечно, тому що значною мірою знижується ефективність зазначених програм, а в деяких випадках зовсім унеможливлюється їх виконання.

— Як ви пам’ятаєте, традиційними є посилання можновладців на те, що «знов зненацька настала зима з її морозами» або «літо з його спекою» ніколи серйозно не сприймалися, але неврахування змін клімату, внаслідок якого не буде забезпечено необхідної комфортної температури в житлових та робочих приміщеннях або буде втрачено більшу частину врожаю сільськогосподарських культур, становить загрозу національній безпеці України і має сприйматися з повною мірою відповідальності.

— Кіотський протокол привабливий для нас, як ви наголосили на початку нашої розмови, своєю економічною складовою. Ми вже зараз могли б торгувати вільними квотами на викиди парникових газів. Як справи тут?

— Запровадження механізму Кіотського протоколу щодо торгівлі квотами на викиди парникових газів є одним з основних джерел швидкого залучення фінансових ресурсів в економіку України.

Торгівля квотами може здійснюватися країнами, котрі визначені Додатком 1 до Конвенції, сюди належить і Україна, за умови виконання таких вимог.

Перша. Створити — не пізніше ніж за рік — до початку першого періоду дії зобов’язань (2008—2012 роки) національну систему оцінки антропогенних викидів із джерел і абсорбції поглиначами парникових газів. Ця система мала бути створена та сертифікована згідно з затвердженою процедурою до 31 грудня 2006 року.

Друга вимога. Необхідно було створити відповідну національну інфраструктуру, діяльність складових елементів якої відповідала б міжнародним вимогам та регламентована чинним національним законодавством і нормативно-методичною базою.

Однак і понині жодна з цих умов не виконана у повному обсязі. Тобто Україна на даний час до торгівлі квотами не готова. А ціна цього питання надто велика.

Сьогодні маємо близько 300 млн. тонн вільних квот. За міжнародною вимогою 30 відсотків цих квот треба зарезервувати, а 70 можна продати. За мінімальної ціни п’ять доларів за тонну зниження у вуглецевому еквіваленті, за три наступні роки Україна може втратити близько трьох млрд. доларів США. Принаймні 2008 рік вже втрачено.

— А як у нас справи з реалізацією ще одного механізму Кіотського протоколу — проектів спільного впровадження?

— Стаття 6 Кіотського протоколу застерігає, що сторона не отримує жодних одиниць скорочення викидів, якщо вона не дотримується своїх зобов’язань за статтями 5 і 7, якими регламентується створення національної системи оцінки антропогенних викидів із джерел і абсорбції поглиначами всіх парникових газів, а також підготовки інформації і ведення обліку встановлених кількісних величин.

Для правового забезпечення реалізації цього механізму потрібно внести відповідні доповнення до законів України «Про охорону навколишнього природного середовища» та «Про охорону атмосферного повітря», а також ухвалити спеціальний закон про державне регулювання викидів парникових газів в атмосферу та розробити низку узгоджених регулятивних актів Кабінету Міністрів України.

— Тож, мабуть, про це і йшлося на останньому засіданні семінару?

— Так. Учасники семінару констатували: не можна далі нехтувати і затискувати таку величезну і важливу роботу із впровадженням механізмів Кіотського протоколу і покладати її лише на новостворене Національне агентство екологічних інвестицій чи Мінприроди України. Коло їх повноважень і можливостей обмежене з точки зору обсягу та спеціалізації питань.

Наголошувалося на неприпустимості намагань адміністративно регулювати при цьому і ціни на одиниці скорочення викидів, які генеруються при реалізації проектів спільного впровадження. Ціна одиниць скорочення викидів є невід’ємною частиною інвестиційних контрактів, що укладаються між інвестором та підприємством. А за рахунок цих проектів можна було б модернізувати половину економіки України.

Тож звідси висновок: одним з основних бар’єрів, що заважає широкому практичному впровадженню цього механізму на теренах України, є низький рівень обізнаності значної частини потенційних учасників цієї діяльності.

Якщо взяти найвмотивованішу своїми прибутками групу потенційних учасників цієї діяльності — групу вітчизняних підприємців, то саме відсутність інформованості про переваги та зиски, які дає реалізація проектів спільного впровадження, не дозволяє їм залучити значні інвестиційні ресурси на модернізацію та переозброєння виробництва, запровадити нові енерго- та ресурсозберігаючі технології, підвищити якість та конкурентність продукції.

Яскравим прикладом цьому може слугувати і таке загальновідоме містоутворююче підприємство як Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча. Вже близько двох років, попри отримані пропозиції щодо безкоштовної технічної та методичної допомоги від ПРООН та Світового банку, не може визначитись щодо реалізації проектів спільного впровадження на виробництві. І це в умовах нібито концептуальної визначеності заходів з модернізації та переозброєння підприємства.

А це — один з так званих флагманів вітчизняної промисловості, який має великий потенціал зниження обсягів емісії парникових газів. До речі, Євросоюз розпочав цю діяльність із залучення 15 тисяч найбільших підприємств.

— Тож один з бар’єрів — рівень обізнаності. Кого це стосується? І він, мабуть, не один?

— Низький рівень обізнаності спостерігаємо перш за все державних управлінців, керівників підприємств усіх форм власності, фінансових установ тощо. Тому одним з важливих напрямів подальшої діяльності нашого семінару і є подолання цих недоліків шляхом популяризації та підвищення рівня поінформованості усіх суб’єктів господарювання. Ще одна з перешкод — виконавська дисципліна. На семінарі наголошувалося: незадовільно виконується рішення РНБОУ від 15 червня 2007 року «Про стан та проблеми імплементації Україною Рамкової конвенції ООН зі змін клімату», введене в дію відповідним указом Президента. Приміром, із 16 пунктів цього указу, термін реалізації яких закінчився, виконано лише два.

— А нинішній уряд долучається до реалізації Кіотського протоколу?

— На подолання неефективної діяльності органів виконавчої влади на національному та міжнародному рівнях спрямовано доручення Прем’єр-міністра України від 15 січня 2008 року. Будемо сподіватися, що це доручення, напрацювання і рекомендації семінару прискорять підготовку до реалізації Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН зі змін клімату.

— Дякую вам, Василю Яковичу, за інтерв’ю на таку надзвичайно важливу тему.

Інтерв’ю провів Яків ГАЛЬЧЕНКО.