Україна має всі шанси вийти на лідируючі позиції у світі за кількістю площ, відведених під ріпак. Адже восени минулого року селяни насіяли більш як півтора мільйона озимого ріпаку. Це на 87,4 відсотка більше, ніж позаторік — тоді за цим показником ми посідали третє в Європі місце після Франції та Німеччини. Площі під цією культурою зростають за рахунок їх скорочення під цукровими буряками, соняшником, ячменем. Вітчизняних аграріїв ріпак приваблює насамперед високими прибутками, на нього — стабільний попит у експортерів, які з України без мита везуть стратегічну сировину переважно до країн ЄС. Там її переробляють на біодизель. Наші селяни охочі до нього, бо хоча б скільки посіяли, є впевненість, що перекупники заберуть увесь врожай і за прийнятною ціною. Адже західні ринки збуту, практично, не обмежені — там триває «мода» на екологічно чисте паливо. Отож ріпак для аграріїв, який збирають з полів першим, вже у середині червня, — справжній рятівник. Виручені за нього гроші дають можливість проводити збирання, приміром, зернових, іноді коштів вистачає навіть на осінній засів. Тож відпадає потреба реалізовувати пшеницю і ячмінь за найнижчими цінами.

Та не все так однозначно. Біда у тім, що на посівах ріпаку накопичується багато шкідників і хвороб. Виходить, за чисте повітря для Європи Україна розплачується збіднілими чорноземами. До того ж у випадку з ріпаком наша держава виступає сировинним придатком. На відміну, приміром, від соняшнику, в нашій країні майже не переробляють його на власних потужностях. В Україні можна на пальцях однієї руки перерахувати підприємства, спроможні це робити. Та й ті потерпають від браку сировини, бо їм важко конкурувати з експортерами, які нерідко пропонують аграріям за зібране одразу готівку. Від того, що ріпак переробляють за кордоном, наша країна втрачає додаткові робочі місця і додаткові надходження до бюджету.

Добре, у столиці наші аграрні чиновники нинішнього сезону не наступили на ті самі граблі, що й торік. Тоді держава невідомо навіщо дотувала посіви ріпаку. За кожен гектар господарствам приплачували по 50 гривень. Причому сільгоспвиробники не перераховують до бюджету податку на додану вартість. А ПДВ експортерам держава повертає. Невже заради того, щоб увесь врожай «поїхав» за кордон? Доречне запитання: «Кого ж ми тоді дотували?».

До речі, встановити обмеження, запровадити, приміром, експортне мито, аби ріпак не «втікав» за кордон, а потрапляв на власні потужності, наша країна більше не може. Зі вступом до Світової організації торгівлі, за правилами СОТ, ми не вільні ухвалювати таке рішення.

Фото автора.