Рада національної безпеки та оборони України на засіданні 21 березня висловила стурбованість катастрофічним скороченням присутності державних українських ЗМІ в національному інформаційному просторі. За підсумками обговорення РНБО прийняла рішення, на підставі якого Президент Віктор Ющенко дав низку відповідних доручень. Про стан справ у сфері національної інформаційної безпеки — розмова кореспондентів Укрінформу з першим заступником секретаря РНБО Степаном ГАВРИШЕМ.

— Степане Богдановичу, про інформаційну безпеку України і проблеми в цій сфері сьогодні не говорить тільки лінивий, але по суті зрушень на краще немає. Як сказала на останньому засіданні РНБО Раїса Богатирьова, востаннє це питання слухали сім років тому. Чи не завелика перерва?

— Як каже арабське прислів’я, цикади гомонять, а караван іде. Ми говоримо про інформаційну безпеку, але не розуміємо цієї проблеми, оскільки інформаційна безпека для будь-якої суверенної держави є основою національної безпеки. Хочу сказати, що суспільству в основному байдуже, забезпечує держава безпеку чи не забезпечує. Суспільство є споживачем, і все залежить від культури політичної влади.

Мені видається, що нам треба максимально захищати традиційні, національні, історичні цінності, довготривалу еволюцію української культури, закладену і в самому українському етносі, і в пам’ятках, і будувати сучасну європейську культуру. Плекати їх не лише в Україні, а й нести в Європу. І коли я дивлюся на наші суперечки, хто головний, між Києвом і Москвою, то вважаю, що просто нам не стає цієї самої історично-культурної терпимості, щоб зрозуміти, що головних не буває, що це дві традиційні культури, які мають багато спільного, але мають і різне. А суспільство байдуже спостерігає за цими суперечками і споживає чужу культуру, чужі «закладки» в цій культурі, які несуть далеко не перспективні, не позитивні для українського суспільства виклики.

— Такі дискусії точилися і на засіданні РНБО?

— На засіданні РНБО 21 березня дискусія була досить гострою. Мені здалося, що українська політична еліта захвилювалася. І це непогано. У неї немає єдиної послідовної позиції, але добре вже те, що це питання стало мати дискусійний характер, почали говорити про все, навіть про те, що ми сьогодні перебуваємо фактично «під ковпаком» чужих інформаційних продуктів, інформаційних розробок — політтехнологічних, політичних, розвідсценаріїв у тому числі. Уже ніхто не наважувався відстоювати позицію, щоб ми були реципієнтами трансляції чужої інформаційної політики. Але, з другого боку, на кордонах України, особливо західних і східних, ми маємо дуже потужну, масовану інформаційну інтервенцію. Для того, щоб у нас міг бути рівний діалог, нам потрібно залучити до цієї справи державу. Поки що вона на належному рівні не задіяна.

— Але ж державних ЗМІ нині залишилося три з половиною відсотки, тоді як кількість приватних просто вражає. Хіба в змозі ця мізерна частка державних мас-медіа забезпечити інформаційну безпеку країни?

— Питання, яке ви порушили, — це питання розуміння державної політики. Вона може бути успішна лише тоді, коли держава тримає руку на пульсі інформаційної політики. Той, хто володіє основними інформаційними потоками, сьогодні й домінуватиме в Україні. Для цього держава має чітко встановити, який сектор інформаційного поля вона займає: три, сім чи десять відсотків. Я думаю, що вона має займати не менше десяти—п’ятнадцяти відсотків інформаційного поля для того, щоб мати змогу реально, використовуючи ресурси державного бюджету, проводити у власних, державних ЗМІ необхідну позицію. У тому числі альтернативну приватним ЗМІ, якщо їхня політика не відповідає державній політиці.

Немає жодного сумніву, що сьогодні головне завдання політичних команд, які борються за владу в Україні, — контроль над інформаційними ресурсами. Бо саме ці ресурси є головними, незалежно від того, наскільки програмні позиції і дії політичних команд, партій, блоків об’єктивно віддзеркалюють інтереси українців.

Я гадаю, що держава мусить щонайменше третину всіх медіапрограм замовляти через державні замовлення, тобто фактично конкурувати на ринку замовлень, даючи гарантію національно свідомим журналістам, що вони завжди матимуть підтримку з боку держави. Крім того, держава має встановити певні, чіткіші правила гри.

— Коли йдеться про державні ЗМІ, то питання неминуче впирається у проблему їх фінансування...

— Ми запропонували в нашому проекті рішення, яке було прийнято на РНБО одноголосно, що уряд у формуванні інформаційної безпеки України має посилити саме фінансово-економічну складову. Держава має зрозуміти, що коли вона не оплачуватиме власну інформаційну політику, то її оплатять і наші друзі, і опоненти. Щодо цього держава має різко змінити акценти стосовно фінансування та організації державної інформаційної політики для забезпечення своєї інформаційної безпеки.

— А ви самі яким ЗМІ надаєте перевагу в отриманні інформації?

— Я значною мірою читач Інтернету, звідти отримую 70 відсотків інформації. Решту 20 — з телебачення і лише 10 — з газет. Я читаю практично всі найбільш відомі газети. Мої помічники переглядають, вибирають з них найцікавіші теми і приносять мені із закладками. Також дивлюся майже всі українські телеканали і деякі російські. Зараз купив пакет НТВ з цифровою передачею і звернув увагу, що якість його надзвичайно висока. Отож я був рішучим ініціатором, щоб у рішенні РНБО ми записали необхідність переходу українського телемовлення на цифровий формат.

— Президент України, виступаючи на Форумі інтелігенції, звернув особливу увагу на засилля в нашій державі російськомовних ЗМІ, яких нині більшість. Що треба зробити для виправлення ситуації на користь українськомовних видань?

— Жодними адміністративними і політичними заходами змінити ситуацію не вдасться. Треба діяти винятково економічними пріоритетами. Адміністративні заходи, наприклад, забезпечення сімдесяти п’яти відсотків мовлення в національному телепросторі українською мовою, як ми бачимо, досить серйозно саботуються. Навіть якщо це і вдасться, то ми маємо чітко зрозуміти, що переходимо в інший формат отримання інформації. А саме: сучасні досягнення науки і техніки дадуть можливість кожному громадянину отримати інформацію із супутника будь-якою мовою.

Потрібна економічна інтервенція держави на цей ринок, тобто замовлення якісних фільмів і телепрограм українською мовою. Інша проблема стосується якості україномовної інформаційної продукції, яка, на відміну від російської, часто низького ґатунку й тому мало кого цікавить. Мені здається, що дуже помилковим є намагання суто адміністративними методами примусити перейти на рейки, я б сказав, вторинного забезпечення мовою всіх продуктів, я маю на увазі субтитрування та переклади.

Перейти на цей рівень надзвичайно складно, оскільки це вимагає певної еволюції, і, як мені видається, вихід із цієї ситуації може бути в поєднанні зусиль політичної влади, яка приймає рішення, з одночасною максимально фундаментальною зміною бюджетної, економічної політики і встановленням нових критеріїв якості такого продукту. Звичайно, треба заохочувати різного роду преміями, конкурсами, стимулювати максимально інтерес до національного і до спорідненого з національними традиціями та історією. У такий спосіб ми можемо вийти на нову якість нашого мас-медійного простору, коли українська мова стане не просто способом отримання інформації, а й внутрішньою потребою життя українців. Українська мова особлива, але щоб вона була почута, треба вкласти велику кількість інвестицій.

— Дякуємо вам.

— Вам також дякую.

Розмову вели Леонід НОВОХАТЬКО, Алла ШЕРШЕНЬ.