Нещодавно книжковий світ поповнився двома виданнями, що належать перу плідного історика-дослідника, члена-кореспондента Національної академії наук України Валерія Солдатенка: «У пошуках соціальної й національної гармонії (Ескізи до історії українського комунізму)» та «Винниченко і Петлюра: політичні портрети революційної доби».

Вітчизняна наука десятиліттями боязко обминала «незручну» (та й чого гріха таїти — справді небезпечну) проблему націонал-комунізму. А відтак надзвичайно цікаве, унікальне явище залишилося практично не пізнаним, науково не оціненим. З різних причин воліють не зачіпати непросту тему вчені й у наші дні. Тому запропонований синтетичний нарис, доповнений яскравими замальовками про особистостей, яким В. Солдатенко присвятив у минулому чимало дослідницьких зусиль і публікацій — М. Скрипника, Г. П’ятакова, В. Винниченка — по суті перша, і, як видається, достатньо цікава, ефективна, переконлива спроба з’ясувати, відтворити сутність феномена з максимально предметними, унаочненими підтвердженнями оцінок, висновків, узагальнень. В усякому разі читач одержав змогу зрозуміти мотивацію прагнень непересічних, талановитих політичних діячів поєднати революційну доктрину, зумовлену нею стратегію переустрою суспільства з національним інтересом, дією українського чинника, збагнути, що не такому вже й далекому минулому були суспільні альтернативи, реалізація яких могла убезпечити від очевидних на сьогодні хибних рішень, негативних кроків, прорахунків, помилок, зумовити досягнення значно масштабніших, якісніших результатів.

З не меншим інтересом сприймається й монографія про двох чільних діячів Української революції — Володимира Винниченка і Симона Петлюру.

Якщо про першого В. Солдатенко видав уже кілька книг, то про Головного Отамана у такому масштабному форматі це зроблено вперше, та ще й на порівняльному зрізі. Задум — простий і зрозумілий. У суспільствознавстві не вщухає гостра дискусія навколо двох політиків. Не бракує тих, хто виступає з відвертою апологією С. Петлюри й для звеличення будь-якими способами свого кумира вдається до спроб приниження його конкурента — В. Винниченка.

Зважаючи на те, що життєві шляхи В. Винниченка і С. Петлюри багато в чому йшли паралельно, десь перепліталися й перетиналися, об’єктивно є можливість простежити їх у порівнянні. І В. Солдатенко вдало з того скористався. Він дав можливість читачам на підставі зібраних фактів, документів, творчого спадку дійти аргументованих висновків і оцінок. Звісно, він не міг не висловити власного бачення проблеми, однак запропонував перевірити його достовірність, переконливість власним читацьким аналізом.

При цьому проглядає досить стійке прагнення дослідника неухильно керуватися науковими критеріями, чіткою логікою, високими моральними принципами.

Тож анотовані видання стали яскравим втіленням прагнення історика осягнути істину або хоча б максимально наблизитися до неї, подолати наявні упередженості, прояви тенденційності й кон’юнктурництва. В цьому особлива привабливість, цінність його праць.

Автор провів величезну науково-теоретичну й практичну роботу. Досить складний для читання текст викладено вільно, з використанням різних політичних документів, що полегшує сприйняття й вироблення новітніх поглядів на процеси, які відбуваються у житті. Не менш важливо дослухатися й до авторських міркувань та спостережень, його ставлення до процесів суспільно-політичного життя, учасником яких він є, але не залишається байдужим спостерігачем, а, навпаки, прагне активно втручатися в них.

Григорій ВАРТАНОВ, професор, доктор історичних наук.