Про приватизацію ВАТ «Одеський припортовий завод» забудьте. Уряду наполягати вже нема сенсу.

Перший млинчик від вступу до СОТ розмитнили, як по маслу. Не так ефектно, як ефективно.

Зміна офіційного курсу гривні до долара США, як знахідка і рятівна паличка.

Нестандартно і азартно

Якщо протистояння між секретаріатом Президента та урядом у травні вважати кульмінаційною фазою, то справжнім її перлом стала кадрова тяганина довкола посади глави ФДМУ. Голлівудські сценаристи, мабуть, позаздрили б гостросюжетним колізіям (з маневрами охоронних відомств і зарплатою від шефа, нарахованою під заставу його квартири) з інтригуючим фіналом. Я зараз кажу не про Андрія Портнова, як фігуранта кримінальної справи за фактом замаху на продаж стратегічного підприємства. А саме про заблоковану приватизацію як таку, про що свідчить мізерна виручка у 255,5 мільйона гривень, яка не може стати джерелом ані капітальних вкладень в економіку, ані соціальних трансфертів. Гроші є, але їх міцно тримали на рахунках Держказначейства з двох причин: вони є подразниками інфляції; вони мали піти на фінансування скасованих або зменшених соціальних пільг, якщо Конституційний Суд ухвалить таке рішення. Зрештою, казначейська стриманість тільки прискорила рішення Нацбанку ревальвувати офіційний курс гривні.

Рішення КС не забарилося, а уряд устиг подбати про відповідний ресурс на відновлення бюджетного статус-кво. По-перше, він знову домігся суттєвого перевищення бюджетних доходів над видатками. По-друге, він прийняв знакове розпорядження щодо реалізації своїх прав з управління державними корпоративними правами. Простіше кажучи, Юлія Тимошенко перебрала стопудовий контроль за діяльністю таких стратегічних підприємств, як ВАТ «Припортовий завод» і ВАТ «Укртелеком». По-третє, Мінфін оголосив про намір вийти на ринок зовнішніх запозичень (не піднімати ж податки!). По-четверте, Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко у своєму стилі провела через парламент податкові зміни, які дозволяють збільшити доходну частину держбюджету на десятки мільярдів гривень. Президент країни їх не привітав, бо, усуваючи одні тіньові схеми в земельному законодавстві, вони породжують інші. І хоч відсутність миру між можновладцями ще не означає застою (і економіка, і доходи громадян зростають бурхливо, і дорогоцінне м’ясо розмитнили за сотівськими стандартами та ін.), варто зазначити, що за якийсь місяць приватизаційна виручка втратила свою актуальність. Чи означає це, що той, хто розраховував на пільги з держбюджету, їх не отримає? Ні. Але, звісно, на компенсацію в повному обсязі сподіватися наївно. І вже тільки сліпий не бачить потреби в реформуванні соціальної сфери, яка цупко тримається за найбільш суперечливі стереотипи старої радянської системи. Чи означає це, що ВАТ «Одеський припортовий завод» не продаватимуть цього року? Авжеж. Бо зрозуміло, що подальшу долю приватизації стратегічних об’єктів визначатиме узгоджена між гілками влади і затверджена в парламенті спеціальна програма, а на це потрібна воля і час, які в дефіциті. Чи означає це, що невдовзі постраждають вкладники колишнього Ощадбанку СРСР? А це вже залежить від розпорядливості уряду, перед яким стоїть завдання не тільки вишукати, а й розділити кошти так, щоб усім вистачило. Поки що Юлія Тимошенко запевняла, що відновлення у повному обсязі вимог КС загрожує зривом бюджетних зобов’язань.

Добре там, де нас нема

Україна вступила до СОТ. Це добре. Перші позитиви, як-то скасування імпортних обмежень на поставку в країни ЄС нашої металопродукції, ми одержали одразу. Це тішить, оскільки металургія справляє неабиякий вплив на економічний розвиток, бо на тлі сприятливої кон’юнктури цін для неї це дасть змогу мінімізувати втрати від зміцнення гривні. За оцінками аналітиків інвесткомпанії «Драгон капітал», зміцнення гривні на 3—5 відсотків призведе до зниження рентабельності галузі на 1—2 відсотки. А це, зрозуміло, зменшить надходження і валютної виручки, і податків до держбюджету, таких необхідних для розв’язання поточних соціальних проблем.

Матеріальні резони дуже істотні. Не менш важливий і так званий мобілізуючий чинник: європейські правила і стандарти торгівлі для країни, яка й досі визначається з критеріями вирахування собівартості продукції. Але, схоже, європейці вже призвичаїлись до того, як стрімко ми створюємо собі проблеми і як хвацько їх вирішуємо. Класичний приклад уряд подарував у середині місяця. Парламент відхиляє законопроект щодо розмитнення м’яса за сотівськими ставками, Президент країни призупиняє розпорядження про відкладення розмитнення завезеної вже партії, але митниця «ковтає млинець» за наказом Валерія Хорошковського знизити ставки мита з 16 травня — з дати приєднання країни до СОТ. Цілком імовірно, що той, кому сьогодні невигідні низькі ставки мита, віднайде «справедливість» у суді. Але напрошується й інший висновок: наші своєрідні підходи до розв’язання бізнесових проблем загрожують країні торговельними санкціями вже з перших днів її перебування в СОТ. А це знову ж таки веде до гіпотетичних бюджетних втрат.

Правильним курсом, але куди?

Нарешті про найбільш резонансну подію місяця — ревальвацію офіційного курсу гривні, як порятунок від інфляції. Потреба в зміцненні гривні та її «відв’язуванні» від офіційного курсу була всім очевидна, до цього підштовхували і високі ціни, і профіцити держбюджету та поточного рахунку платіжного балансу. Але спосіб, у який це зроблено, і масштаб одномоментного зміцнення до 4,85 гривні за долар США, шокував навіть багатьох банкірів. Вони побачили в такому кроці природне бажання уряду здешевити обслуговування зовнішнього боргу. Приміром, це дає змогу розраховуватися з «Газпромом» за імпортований газ і так само закуповувати його за помірнішою ціною в перерахунку на гривні. Те саме стосується і корпоративного боргу. Чому, однак, і уряд, і комбанки кинулися на Захід позичати на невигідних для себе умовах? Чи не тому, що, витісняючи гривню протягом тривалого часу через кредитний ринок, Нацбанк фактично сприяв утворенню дефіциту інвестиційного і банківського фінансування економіки? Можна сказати й різкіше, бо вже у травні банківська система майже звела нанівець гривневе кредитування корпоративного та індивідуального бізнесу. Може, тому, що ніхто не вірить у справедливий курс гривні після 8 років його прив’язки до «зеленого»? І чи так вже треба було поспішати з офіційною зміною курсу, знаючи про те, що вже у квітні експортери зазнавали курсових втрат на своїх угодах з контрагентами, а споживча інфляція пішла на спад? За деякими оцінками, вкладники втратили від ревальвації у травні близько 6 мільярдів гривень. Але підбивати баланс зарано. Вже через день на міжбанківському ринку долар відіграв дещицю своєї вартості перед гривнею. І хтось на цьому заробив чималі гроші. Усе вказує на те, що так званим правильним курсом валютний ринок вирушив до спекулятивних операцій, доларової капіталізації банків і опосередкованого кредитування західних економік через споживчі кредити. Зате який нестандартний і азартний травень ми прожили!