Президент Торгово-промислової палати України Сергій Скрипченко народився 3 червня 1938 року на Київщині, виростав на Черкащині, трудовий гарт пройшов у Києві. Закінчив столичний політехнічний інститут, працював інженером-технологом, інженером-конструктором на заводі
«Більшовик». Ініціативний, енергійний і відповідальний, не раз очолював громадські організації Києва, обирався депутатом районних рад. Після завершення навчання у московській Академії зовнішньої торгівлі працював у торговому представництві СРСР за кордоном. Останні 30 років — у ТПП України, де пройшов щаблі зростання — від завідувача відділу товарних експертиз до керівника.Нині ім’я президента ТПП, академіка Української академії наук, кавалера ордена
«За заслуги» третього ступеня Сергія Скрипченка добре відоме як серед вітчизняних промисловців і підприємців, так і в зарубіжних бізнесових колах. Його професіоналізм, далекоглядність, толерантність, помножені на відкритість і доброзичливість, завоювали глибоку повагу у колег, щиру симпатію в іноземних партнерів. Напередодні 70-річчя від дня народження С. П. Скрипченка наш кореспондент зустрілася з ювіляром.Мамин образ зберегла дитяча душа
— Сергію Парфеновичу, в переддень
«круглої» дати до «Голосу України» звернулися ваші друзі й колеги з різних областей України. Вони попросили, аби газета розповіла не лише про діяльність Торгово-промислової палати, а й про вас особисто. Вашу позицію — завжди, навіть за найскладніших обставин, сповідувати доброту, людську порядність і виваженість, дуже шанують у колективі ТПП, ставлять за приклад молоді. Розкажіть про себе, про життєві шляхи-дороги.— Усе добре, що є в кожної людини, бере початок від батьків, дідів-прадідів, від усього роду. Яке коріння, таке й насіння, кажуть у народі. Я з’явився на світ у важкі передвоєнні часи. Мій батько, Парфен Миколайович, учителював у сільській школі Переяслав-Хмельницького району. Було йому тоді лише 22 роки, та він уже пережив цілий ківш бід і страждань. У страшному тридцять третьому померли мученицькою смертю його батьки, а мої дід і бабуся, працьовиті, совісні селяни, Микола та Наталка Скрипченки. Голодомор забрав і шестеро татових братів та сестер. Залишилося їх, круглих сиріт, тільки двоє: Парфен та його молодша сестра Гашка. Батько згодом майже ніколи не згадував про те лихоліття. Хоч болем і смутком закарбувалося воно на все його довге життя. Він врятувався лиш тому, що вже навчався у вчительському технікумі і їм, студентам, давали хоч якусь затірку... Почалася війна, батька забрали на фронт, а вдома з трьома дітьми залишилася моя мама Уляна. Меншій сестрі, Ліді, було лише кілька місяців, коли у люті морози, переходячи вбрід річку, застудилася ненька... Помираючи, просила меншу свою сестричку замінити нам матір.
— То ви, мабуть, не пам’ятаєте свою матусю, адже були зовсім маленькими...
— Образ мами зберегла дитяча душа. Але бачу все ніби в тумані, у далекій далечині. Виростила мене та моїх сестер мамина рідна сестра, Парасковія. Паші було тоді 16 років, та вона без роздумів узяла на свої тендітні плечі турботу про нас, напівсиріт. Сама не вчилася, хоч була дуже здібною, а нас намагалася привчати до навчання, до праці. Коли 28-річний батько повернувся з війни, вони з Пашею побралися і в нас з’явилося невдовзі ще дві сестри.
— Навіть на той час це була чимала сім’я.
— Безперечно. Але жили ми у родинній злагоді й дружбі. Разом переборювали післявоєнні нестатки та незгоди. Тоді всі: і колгоспники, і вчителі не розкошували. Ми, діти, були рівними, ніхто ні перед ким не хизувався, не чванився. Навпаки, ми вміли один одному співчувати, допомагати, підтримувати. Ми раділи кожному мирному дню, сонцю, весні, розквітлій яблуні. Із завзяттям бралися до будь-якої роботи. Бо бачили, як трудяться наші батьки, щоб прогодувати, виростити нас. Мій тато, крім учителювання, ще й кравцював. Самотужки навчився розкрою і шив разом з мамою Пашею всяку одежину для односельців. Треба сказати, що батько, крім блискучих знань з фізики та математики, був дуже талановитою і працелюбною людиною. Він умів бондарювати, теслювати, столярувати. Міг намалювати чудову картину, грати на різних музичних інструментах, гарно співати і танцювати. Його вірші відзначив навіть Павло Тичина і рекомендував
«початківцю» продовжувати писати. Та батькові потрібно було ростити нас, п’ятеро дітей, і вірші він писав тільки «для душі».—
Сергію Парфеновичу, про вчителювання вашого батька у Тетерівці, про ваші шкільні роки залишилися у селі найтепліші, щирі спогади.— Я також свято бережу в душі все, що пов’язане зі світлим, чистим світом дитинства та юності. Це мені здається найсокровеннішим, найдорожчим, що є в житті людини. Батько мій прожив 93 роки і всі ці літа до нього писали листи його учні. Ще й досі жива моя мама Паша, рідна батькова сестра тітка Гашка — ми з роду довгожителів.
Доля, взявши за руку, повела у світ
— Готуючись до інтерв’ю, я розмовляла з кількома вашими однокласниками, котрі в один голос сказали, що ви, Сергію Парфеновичу, були, мабуть, найбільшим мрійником.
— Це вони, очевидно, мають на увазі, що мене, після закінчення школи, покликала романтика Криворіжжя? (Посміхається). Було таке. Не тільки я, багато хлопців мріяло тоді про шахти, домни, мартени. Поїхав і я у Кривий Ріг вступати до гірничорудного інституту. На
«відмінно» склав усі іспити. А ось із твором щось у мене не те вийшло. Чи неправильно ідейний зміст передав, чи крапку не там поставив. Одне слово, не судилося мені стати гірником. Доля, взявши за руку, привела мене до Києва.— Ви вірите у долю?
— Як бачите. І я дякую їй, що перші кроки у самостійному житті зробив у трудовому колективі заводу
«Більшовик». Тепер переконаний: аби не гарт у робітничому середовищі, серед таких, як сам, молодих, «зелених» хлопців, котрих наставляли старші, як правильно і чесно у світі жити, — хто зна, як склалася моя біографія... Працюючи, я навчався у Київському політехнічному інституті. Заводська молодь обрала мене своїм комсомольським ватажком. Хоч би що зараз говорили про комсомол, але тоді ми горіли, у нас було сотні справ і саме тоді ми набували вміння працювати з людьми, бути «генераторами ідей», організаторами і виконавцями.— Недарма більшість сучасної української бізнес-еліти
«родом з комсомолу».—
І це закономірно. Адже ази підприємництва комсомольські лідери проходили ще в студентських будівельних загонах, у перших госпрозрахункових бригадах. Молодь і тоді й нині завжди швидко реагує на все нове і прогресивне.— Тому і ви почали студіювати закони ринкової економіки?
— Саме так. Навчання у Москві, в Академії зовнішньої торгівлі, а згодом робота у торговому представництві Міністерства зовнішньої торгівлі СРСР у Швейцарії стали доброю школою, котра знадобилася при становленні спочатку Торгово-промислової палати УРСР, а згодом розвитку ТПП України.
— Цього року вітчизняній палаті виповнилося 35 років. Чи можна порівняти ту,
«новонароджену» у 70-х роках минулого століття ТПП, в яку ви прийшли працювати, із сучасною «європейською леді»?—
Ви самі відповіли на запитання. Сьогодні організація, покликана представляти і захищати інтереси ділових кіл країни, впевнено вийшла на рівень кращих європейських палат і посіла своє місце у бізнесовому світі. Я назву лише кілька цифр. Членами ТПП України нині є понад 8,5 тисячі підприємств і фірм різної форми власності, банків, організацій підприємців. Торік у системі палати виконано понад 1 мільйон різних замовлень бізнес-партнерів, як вітчизняних, так і зарубіжних. Українська палата нині — член Міжнародної торгової палати і Всесвітньої федерації палат, Асоціації торгово-промислових палат Європи, Ділової ради Чорноморського економічного співробітництва, Асоціації ТПП Центральної європейської ініціативи. Невдовзі у Страсбурзі вперше збереться Європейський парламент підприємців, до якого за рекомендацією палати увійде й представник українського бізнесу. Наприкінці минулого року у Парижі першого віце-президента, генерального секретаря ТПП України обрано до складу ради директорів Європалати.— Справді, це є свідченням високого міжнародного визнання ТПП України.
— І авторитету. Пошлюсь, зокрема, на практику роботи одного з підрозділів палати, Міжнародного комерційного арбітражного суду, якому, до слова, щойно виповнилося 15 років. За кількістю, якістю та оперативністю розгляду справ він зайняв лідируючу позицію у світі, випередивши знамениті арбітражні інститути у Парижі, Стокгольмі, Женеві та інші не менш відомі. Завдяки великій довірі міжнародного бізнесу торік українська судова інстанція розглянула понад 320 справ за участю сторін із 55 країн, серед яких 44 — з далекого зарубіжжя.
Більше ініціативи, енергії, наполегливості
— Сергію Парфеновичу, попри беззаперечні успіхи повпреда українського бізнесу, у нашій державі
«море» економічних проблем. Одна з них — сьогодні Україна більше ввозить товарів, ніж експортує.— Негативне сальдо держави у зовнішній торгівлі нас особливо турбує. Причин цього становища кілька. По-перше, держава повинна приділити цьому сектору економіки максимум уваги. По-друге, необхідно підтримати тих промисловців і підприємців, котрі здатні випускати конкурентоспроможну продукцію. Скажу, як експерт, таких підприємств і фірм у нас чимало. Щодня до головного
«штабу» палати у Києві звертається багато потенційних зарубіжних партнерів з конкретними пропозиціями щодо закупівлі товарів, налагодження тісної співпраці, про що ми повідомляємо членам палати. На жаль, далеко не всі бізнесмени виявляються готовими працювати з іноземними колегами. У цьому негативну роль відіграють інертність, безініціативність, а то й відверте побоювання «виходити на Європу».—
У зв’язку з цим палата не запровадила для нерішучих та «сором’язливих» психологічні тренінги?— Наші фахівці допомагають підприємцям з будь-якого питання, яке виникає у процесі налагодження контактів із закордонними партнерами. Кожен ринок має свої особливості та правила гри. Завдання палати підказати, посприяти, прокласти
«місток» між вітчизняним виробником та зацікавленим зарубіжним бізнесменом. Нині ТПП України має угоди про співробітництво з торгово-промисловими палатами та іншими партнерськими організаціями у 80 країнах світу. В 15 державах діють представництва палати. Завдяки цьому нам до снаги задовольнити більшість запитів підприємців.— Щоб налагодити міжнародні зв’язки бізнесмену, найперше, треба зустрітися віч-на-віч зі своїм майбутнім партнером.
— Спочатку необхідно визначитися, в якому напрямі здійснюватиметься зовнішньоекономічне співробітництво. Наша палата володіє величезним масивом інформаційних ресурсів, який постійно поповнюється. В ньому дані про десятки тисяч фірм і компаній з усього світу, тисячі пропозицій зарубіжних партнерів тощо. І, звичайно, важливим кроком у налагодженні зв’язків є прямі контакти між підприємцями. Палата систематично проводить велику кількість бізнес-форумів, ділових зустрічей, виставок. Щороку ми організовуємо близько 280 виставкових заходів в Україні та за кордоном. Серед них і такі важливі за тематикою як енергозбереження, переробка відходів виробництва, стандарти і якість.
— Ці питання стали особливо актуальними після вступу України до СОТ.
— Безперечно. ТПП України та регіональні палати уповноважені державою підтверджувати походження українських товарів, видавати відповідні сертифікати, котрі є oбов’язковими документами при експорті продукції. Наші фахівці оформляють і видають також свідоцтва на тимчасове безмитне вивезення товарів — так званих карнетів АТА. За домовленістю з митними органами декларують зовнішньоторговельні вантажі тощо. Недержавний, самоврядний статус української палати дозволяє виконувати й низку інших функцій, задекларованих світовими палатівськими традиціями та міжнародними конвенціями. Скажімо, засвідчувати обставини форс-мажору, а також торгові й портові звичаї, прийняті в країні. У разі виникнення спорів, пов’язаних з недопоставкою товарів, їх якістю, псуванням, у закордонних судових інстанціях приймаються і визнаються акти, складені експертами палати. Торік наші фахівці виконали понад 120 тисяч експертиз. Завдяки цій кропіткій роботі багатьом учасникам міжнародної торгівлі вдалося уникнути втрат і збитків.
— Весь цей обшир обов’язків, покладених на ТПП, вимагає висококваліфікованих кадрів, а їх, як відомо, не вистачає.
— Так, життя вимагає масштабного мислення, новітніх підходів до кадрової проблеми. Зараз, як повітря, потрібні фахівці сучасної формації. Створена при нашій палаті Міжнародна академія фінансів та інвестицій успішно відгукується на виклики часу. Тут уже пройшли підготовку та перепідготовку декілька тисяч фахівців. Крім того, ми завжди відкриті для діяльної, перспективно мислячої, талановитої молоді. Гармонійне поєднання досвіду з молодечим завзяттям та ініціативою — то завжди ключ до успіху.
Перемога завжди буде з нами, бо у нас є Вікторія
— Сергію Парфеновичу, ми починали з вами нашу бесіду з особистого, з коріння вашого родоводу, цим і завершимо. Яким виросло нині родове дерево Скрипченків?
— Разом з дружиною Любов’ю Григорівною ми виховали сина Олега, доньку Таню. У них багато двоюрідних сестер та братів, адже мені Доля послала четверо сестер. Маємо й четверо онуків. Що приємно, старші, Марія та Олег, йдуть моєю стежиною, обрали фах у царині зовнішньоекономічної діяльності та юриспруденції, працюють у системі ТПП України. Недавно Марія подарувала нам з дружиною правнучку...
— Як її назвали?
— Вікторією. Правда, гарне ім’я? Тепер перемога завжди буде з нами...
— Тільки так. Хай виростає Вікторія здоровою та щасливою. А вам, шановний Сергію Парфеновичу, від усього колективу
«Голосу України» бажаємо процвітання Торгово-промислової палати України, гетьманського здоров’я та многії літа!Інтерв’ю взяла Лідія ТИТАРЕНКО.
На знімку: президент Торгово-промислової палати України С. П. Скрипченко.
Фото надане прес-службою ТПП України.
