Колір клином не зійшовся

Вибори 26 березня 2006 року чітко структурували Севастопольську міськраду: сорок п’ять місць із сімдесяти п’яти можливих одержали представники місцевого відділення Партії регіонів. Два керівні крісла — голови та його заступника — природно, зайняли вихідці з цієї само політсили. Міць фракції «Регіон Севастополь» примножили, утворивши з більшістю коаліцію, ідеологічно близькі з ПР у деяких питаннях «вітренковці» (дев’ять голосів), комуністи і представники «Російського блоку» (кожний — по п’ять).

Зовнішня одностайність

Характерного для більшості регіонів розподілу представницького органу влади за політичними кольорами практично не було. Чотири депутати з фракції «Наш дім — Севастополь» важко було однозначно записати до якого-небудь табору. А сімох представників від іменної сили тодішнього голови міськдержадміністрації називали «помаранчевими» більше тому, що Сергія Іванова призначив главою держадміністрації Президент Віктор Ющенко. Із «суто «помаранчевих» до влади прийшло лише два депутати в найменшому за населенням Балаклавському районі — від БЮТ.

За такої одностайності депутатського корпусу всі питання, що виносяться на розгляд сесії, приймали безперешкодно і практично з першого разу. Опозиція, очевидно, чудово усвідомлюючи безперспективність «провести» щось своє, альтернативне, особливої активності не виявляла. Але відсутність конкуренції в остаточному підсумку зіграла свою розслаблюючу роль. Мабуть, першим «дзвіночком», який сигналізує, що не все так безхмарно на підвідомчій території, було рішення депутатів оголосити Севастополь «Зоною без НАТО». Проведене з ініціативи комуністів у наметах опитування мешканців щодо вступу України до Північноатлантичного альянсу дало призабутий радянський результат — практично всі до єдиного опитані були категорично проти. Така неправдоподібна цифра, проте, нікого із місцевих політиків не насторожила — ні самих комуністів, ні їхніх союзників з інших фракцій міськради.

Монополія — день учорашній

Наочнішим прикладом того, що колишньої одностайності в лоні більшості міськрад уже немає, став розпочатий у присутності численних журналістів лідером «Народної опозиції» Євгеном Дубовиком демарш. Прогресивні соціалісти «грюкнули дверима» в момент підписання ініційованого регіоналами документа про співробітництво майже всіх політичних формувань міста. Керівник фракції зачитав свою відмову з папірця: мовляв, сідати за один стіл з усілякими політкарликами не збираємося.

Тим часом регіонали з комуністами вели активну боротьбу з міськдержадміністрацією, називаючи її «командою Куніцина». Практикувалися такі форми політичної боротьби, як наметові табори, мітинги, пікети і навіть голодування. Як водиться, не залишилися осторонь «від процесу» і практично всі міські ЗМІ. Деякі з них виникли або відновили свою роботу «з нагоди».

Усе разом це називали не менше й не більше як «Третьою обороною Севастополя». Для наочності в центрі міста на стіні з мішків із піском установили кулемет «Максим».

Організоване на підтримку рішення сесії народне віче із заявлених організаторами восьми тисяч зібрало народу в кілька разів менше. Ще одним доказом того, що одностайної думки севастопольці продемонструвати не готові, стало телефонне опитування, організоване заснованим міськрадою телевізійним «Народним каналом». У ранковому ефірі пропонували городянам сказати, підуть вони 25 травня на референдум чи ні. З’ясувалося, що шестеро із десяти, хто зателефонував, захід проігнорують. Ведучий, коментуючи результати, пояснив усе несправною технікою.

Вибори вже на горизонті?

Першотравневу демонстрацію 2008 року в Севастополі відкрила колона під прапорами партії «Батьківщина» і «білосерцевою» символікою. Прихильники Юлії Тимошенко пройшли центральними міськими вулицями за кілька хвилин до того, як рушили активісти профспілок, прихильники комуністів, «регіоналів», соціалістів і всіх тих, хто вважає Першотравень чи то святом, чи то зручною нагодою заявити про себе як про політичну силу. Марш БЮТу був таким несподіваним — і в часовому, і в політичному сенсі, що йому ніхто не перешкоджав. А згодом — і не коментував. Севастопольські політичні «великоваговики» зробили вигляд, що не помітили появи на споконвічно «своєму» полі нового суперника, який має електоральну підтримку.

Зайвим підтвердженням тому, що «старі» політформування міста не готові до появи іншої думки на місцевому ринку політичних ідей, став коментар представника фракції «Російський блок» Геннадія Басова з приводу пікету, на якому його учасники вимагали від Костянтина Затуліна і Юрія Лужкова не руйнувати дружбу між Україною і Росією. На запитання журналіста, чи підтримує депутат ідею представників севастопольської молоді жити нашим країнам у мирі й дружбі, Г. Басов відповів: «Та які вони севастопольці?! Вони в тапочках, і шкарпетки в них брудні!».

Хоча, по правді кажучи, севастопольського досвідченого виборця цими інтимними подробицями можна насмішити, але не переконати. Тим більше, переконати голосувати. А про те, що час переконувати і час голосувати наближається невблаганно, свідчать не тільки розмови. Кілька місяців одна з міських газет за часом, прізвищами і цифрами напрочуд точно як для незалежного видання попадала «в такт» обвинувачень, що їх депутати висували на адресу «команди Куніцина»: йшлося про «сотні гектарів украденої землі» і «мільярди відібраних у пенсіонерів гривень». А нещодавно черговий номер видання головним «героєм» своїх викривальних публікацій обрав одного із відомих депутатів-регіоналів і «з усією пролетарською ненавистю» розповів про «сотні гектарів» і «рейдерські захоплення документів»...

Така оперативна «зміна вектора» у роботі газети йде урозріз з надіями деяких міських політиків, які дуже хочуть, щоб усе переформатування влади закінчилося перевиборами міського голови Києва. Тільки — «не в нас».