Дострокова «битва за Київ» завершилася прогнозованою поразкою. Не тільки «сильного», «красивого», «чесного» чи «сильно-красиво чесного». Програли насамперед кияни: і ті, хто виписував хрестика навпроти прізвища Черновецького, і ті, хто оминав його в бюлетені, наче грипозний вірус, і ті, хто махнув рукою на волевиявлення. Програла столиця, залишки цивілізованого виду котрої ляжуть фундаментом новобудов. Гречка з’їдається, гроші розходяться, а життя залишається... І вдихати запах бетону замість зелених парків доведеться — й доводиться — не лише противникам Леоніда Михайловича. І не лише їм випадає нагода слухати пихаті до непристойності вихваляння Ірени Кільчицької про її особливий спосіб життя. Бо навіть безплатно-пайкові «бички в томаті» все-таки не замінять дорогої ікри, яку кілограмами купує хатня робітниця вельможної пані (мудрої до такої міри, що хвалиться цим з телеекрана перед пенсіонерами, які ледве зводять щомісяця «дебет з кредетом»). І не тільки неприхильникам секти Сандея Аделаджі обрізають життєвий простір у нашій столиці...

Втім, проблема не в конкретному чоловікові з дивакуватою манерою поведінки і мислення. Не в його команді, що за неприхованим апетитом до найласіших куснів «київського торту» асоціюється з терміном, притаманним для світу фауни. Бо і той «мер», за якого соромно, і той, за якого ми мали б не червоніти перед Європою, якби були настільки сліпі, що не розгледіли б за красивим «фантиком» банальний ерзац, і сонм їхніх строкатих суперників насправді поголівно програшний для нас у цій ситуації варіант. Як сказав епатажник Сергій Поярков, люди, які вірять словам політиків, сьогодні в основному сконцентровані на вулиці Фрунзе, 103 (для некиян поясню: це адреса «Павловки» —психлікарні).

Справді, з якого розуму можна вибирати собі «кумира», якщо в країні, по-перше, триває за майже візантійським сюжетом війна верхів, по-друге, відсутність судових реформ компенсується рівнем корупції, по-третє, виборче законодавство не відповідає реаліям, принаймні на рівні «місцевих» виборів. Між собою за наші симпатії змагаються не чіткими ідеологіями, а розмірами «мобілізованого» для такої нагоди «бабла», тому й виграють ті, за кого голосують не головою, не серцем, а шлунком.

Зафіксована Мін’юстом багатопартійність не позбавляє щастя лицезріти в бюлетенях здебільшого не партії, а іменні блоки — з яскравим лідером і «джентльменським» набором кумів, сватів, братів і просто потрібних «пацанів». Тому самоврядування з «єдиним досвідченим» чи «прикольно обійнятим» міським головою зводиться до неминучого: хто з ким вигідніше домовиться «проти кого дружити». У результаті, хоч хто б опинився в опозиції, «дружать» усе одно «передусім» проти нас. Виборців і переможців, і переможених...

Даремно радіють на Банковій, що переграли даму з Грушевського. Даремно «посипає попелом» свою красиву косу головна провісниця перемоги Черновецького Юлія Тимошенко. До наступної «битви за Київ» залишилося не так уже й багато часу. Якщо до 2010 року політичну систему країни не виведуть з лабіринту, якщо не змінять правила гри під назвою «вибори», і все зведеться до перетворення міста на іконостас розвішених ликів та масштабний «товчок» для злиття компроматів, у когось знайдеться більше грошей для подачок електорату, хтось утричі переплюне в обіцянках чинного градоначальника, хтось проти «посольства Божого» виставить «посланника Ісуса Христа»... Одне слово, вулиця Фрунзе, 103 нам забезпечена.

Людмила КОХАНЕЦЬ.