Чому міліціонера обеззброює закон?

— Не варто ставити питання так категорично: зараз міліція працює вкрай погано, а завтра — повинна бути ідеальною. Попри всі проблеми і тепер міліція залишається такою інституцією, яка працює чітко і відповідально. До цього підштовхує і «кримінальна індустрія», котра активно нарощує обсяги, не маючи ні перерв, ні вихідних. Якби міліція цьому не протистояла, суспільство просто захлинулося б у злочинах. Погляньте на статистику. З початку року в області зареєстровано понад дві тисячі злочинів, третина з яких тяжкі та особливо тяжкі. Щоденно фіксуємо до півтори сотні повідомлень про злочини та події кримінального характеру, а слідчо-оперативним групам довелось відреагувати більш як на 19 тисяч таких. При цьому майже 80 відсотків злочинів розкрито. Хіба це не ефективність?

— Але нас хвилює не тільки статистика, а реальний порядок і спокій. І ще — рівність перед законом. Натомість часто чуємо, що карають дрібних злодюжок, а от де беруться мільйонні статки окремих осіб, міліція не поспішає відповідати.

— Так і треба запитати і суспільство, і політиків, і законотворців, чи справді вони хочуть знати відповіді на ці запитання. Ми багато говоримо про необхідність побороти корупцію. Будь-яке опитування покаже, що не знайдеться людини, котра не була причетна до такого злочину, як хабарництво. З другого боку, серед злочинів економічного спрямування кожен другий, викритий нами, належить до злочинів у сфері службової діяльності. Відносно держслужбовців, за фактами зловживань службових осіб районних та міських рад, виконавчих служб тільки за три місяці порушено майже шістдесят справ, тридцять — з хабарництва, коли хабарникам мало перепасти понад сто тисяч гривень. Здавалось, за таких темпів за рік-другий ми маємо покінчити з такими злочинами.

Але є інша статистика: за два роки ми порушили понад двісті таких справ. До суду надійшла лише четверта частина. А покарано було лише... п’ять чоловік.

Чому? Та тому, що під час слідства справи розсипаються на очах. Не тому, що погано працюють слідчі. Тому що потерпілі та свідки не мають мужності дійти до кінця — відмовляються від свідчень, змінюють показання, і, врешті-решт, карати нікого. Отже, не міліція, а саме суспільство не готове боротись із такими злочинами.

— А який «шматок» нині найбільш ласий для злочинців?

— Актуальними залишаються економічні злочини. А серед них ті, що пов’язані з землею. Всі давно зрозуміли, що земля — найбільше багатство в буквальному розумінні, тому і точиться навколо неї безліч конфліктів. І дуже часто вони мають економічне підґрунтя.

— Але ж продаж землі заборонено. То як відбувається такий активний рух навколо неї?

— У тім-то і найбільша проблема: немає чіткого законодавства, котре виявляло б кримінал там, де він справді є. Натомість закон дозволяє всілякі обхідні шляхи для злочинців. Інакше як пояснити, що наше національне багатство, яке перебуває під особливою охороною держави, розпродується тисячами гектарів, земельні ділянки оформляються на померлих, підставних осіб. Нерідко власниками хмельницьких земель стають мешканці столиці замість тих селян, котрі живуть на цій землі з діда-прадіда.

— То де рішуче слово міліції: ось цей незаконно землю дав, а цей — взяв. Обох покарано. Причому так, що іншому вже не хочеться ні давати, ні брати.

— Якби ми не стримували ці процеси, гадаю, земля давно «пішла б з-під ніг» наших селян. Ось лише приклад: порушено кримінальну справу стосовно службових осіб однієї з райдержадміністрацій, які разом із службовцями із райвідділу земельних ресурсів внесли неправдиві дані в протокол загальних зборів власників паїв колишнього господарства. Потім цей протокол став основою для проекту землеустрою та технічної документації про розподіл ділянок між пайовиками. В результаті паї скоротились майже на гектар, порівняно з тим, що вказано в держактах на право власності на землю. Такими діями держслужбовці завдали шкоди пайовикам на 5,5 мільйона гривень. А йдеться лише про одне господарство!

— Це і підтверджує: якби такі перевірки і розслідування пройшли в кожному господарстві, із земельними махінаціями вдалося б покінчити.

— Так, але нагадаю, що я розповів лише про матеріали справи. Далі їх передадуть до прокуратури, потім до суду. Затим у законі знайдеться стільки зачіпок, різних формальностей, і невідомо, що дійде до суду.

— То чи не виходить, що міліція є надто безправна, щоб побороти злочин?

— Казати про безправність — перебільшення. Але те, що серйозних змін потребує і законодавча база, і міліцейська структура, безсумнівно. Свого часу мені доводилось очолювати один із департаментів МВСУ, і я мав можливість подивитись на проблеми не з крісла начальника управління, а в загальнодержавному масштабі. Тоді разом із колегами ми підготували шість законопроектів, які стосувались проблем торгівлі людьми, дотримання суспільної моралі, працевлаштування за кордоном. У них були закладені європейські норми та принципи. Але, на жаль, Верховна Рада так і не знайшла можливості розглянути та прийняти їх.

Ці закони торкались досить вузької сфери життя. Але зміни, нововведення, принципово нові погляди потрібні в багатьох інших. Якби міліція мала в руках такий потужний інструмент, то і віддача від її роботи була б значно більшою.

Всім нам не раз доводилось чути про певну кампанійщину в діях правоохоронців. Мовляв, скаже хтось із державних лідерів боротись із корупцією, ми активно боремось. Звернуть увагу на земельні проблеми — всі сили туди. Трагедії на дорогах — особливі завдання даішникам.

Будемо відвертими, і це є. Але хотілося б, щоб наша робота не нагадувала тимчасові акції, а була справді ефективною. Адже коли ставиться певний акцент, робиться це не випадково, значить, там справді є болючі проблеми.

Три роки тому почалась робота над реформуванням правоохоронних органів. Але політичні перипетії постійно відсувають цю справу на задній план. Нещодавно знову прийнято розпорядження Президента про створення комісії, яка впритул займеться реформою. Якщо вона почне працювати, думається, насамперед їй потрібно визначитись із стратегією розвитку міліції.

Мені не раз доводилось бувати у відрядженнях за кордоном, вивчати роботу багатьох країн. Знаю, є чудові моделі, які одночасно і забезпечують правопорядок у країні, і дають високі соціальні гарантії самим правоохоронцям. Було б не зайвим не тільки вивчити, а й перейняти такий досвід. А то нерідко буває так, що ми починаємо самі придумувати велосипед. І міліцейський також. Не варто це робити.

Днями до мене надійшли документи одного міліціонера про звільнення на пенсію. Я глянув, а йому — 35 років. Уявляєте такого пенсіонера? Людина тільки змужніла в міліції, набралась досвіду, їй працювати і працювати, а вона — на пенсію. Я навіть не запитую, чому. Знаю, багато моїх колег, маючи необхідний стаж, одразу поспішають це зробити. Адже пенсія дає певні соціальні гарантії. А вік, знання і досвід дадуть можливість знайти іншу роботу. До того ж значно краще оплачувану, ніж у міліції.

Але хіба так має бути? Переконаний, суть реформи має полягати в тому, що держава, витрачаючи на міліцію кошти, повинна отримати таку службу, котра стовідсотково виконає всі завдання. Водночас і кожен міліціонер, віддаючи життя службі, повинен отримати адекватну платню.

Все це здається прописними істинами, але поки вони не стануть нашими життєвими правилами, навряд чи досягнемо тих високих стандартів, яких так прагнемо.

Розмову вела Ірина КОЗАК.

Хмельницький.

Фото автора.