За таким принципом десять років будує роботу Хмельницький інститут соціальних технологій Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна». Ректора Михайла Чайковського (на знімку) можна назвати справжнім експериментатором. На голому, як то кажуть, місці йому вдалося створити заклад, в якому нині навчається дві з половиною тисячі студентів.

«Щоправда, із цих десяти років три довелось просидіти в приймальнях і кабінетах різних чиновників, переконуючи, агітуючи, прихиляючи на свій бік», —жартує Михайло Євгенович. Але ці старання не даремні. Університет, створений для того, щоб підтримати і дати шанс у житті дітям із бідних родин і тим, у кого проблеми зі здоров’ям, відмінно виконує своє завдання.

— Ми не створювали оазу для людей із особливими потребами, — пригадує ректор. — Навпаки, у нас рівні умови для хворих і здорових. Кожен повинен не тільки опанувати спеціальність, а й навчитись заробляти на життя.

Для цього розробили методики спільного навчання студентів з різним станом здоров’я і фізичного розвитку в інтегрованих групах. Далі — вибір спеціальностей, котрі зробили б випускників затребуваними. Тож соціально-гуманітарний факультет готує соціальних працівників, психологів і фахівців з фізичної реабілітації. А відділення підготовки молодших спеціалістів — правознавців та фахівців у сфері фінансів і кредиту.

При цьому врахували сотні моментів: від фінансування і облаштування побутових зручностей до створення морально-психологічної атмосфери, коли жодні фізичні вади не можуть стати предметом обговорення чи нерозуміння.

Ректор та викладачі так уважно підійшли до справи, що, вивчаючи її, захистили кілька кандидатських дисертацій, а потім втілили у життя чимало ідей. Тепер тексти лекцій демонструються на великому екрані. Для тих, хто не чує чи погано бачить, це чи не єдиний шанс зрівнятися в можливості засвоєння матеріалу. Використання сучасних технічних засобів навчання для студентів з вадами зору та слуху стало можливим завдяки спільному з Українським фондом соціальних інвестицій мікропроекту, котрий обійшовся у півмільйона гривень. Тепер у ресурсному центрі для студентів з особливими потребами є збільшувальні лупи, проектори, слухомовні тренажери, комп’ютери зі спеціальними програмами.

І тести тут — давно не новинка. Не тільки приймання, а й усі заліки та екзамени — на їх основі. Але у кожного залишається вибір: не хочеш тести — відповідай усно, письмово, знання перевірить комісія.

Тести — це інструмент, який ставить студентів у рівні умови, — переконаний М. Чайковський. — Але до них є певні вимоги: зокрема, результати оголошувати одразу. Кожен має бачити свої помилки, за що знижено бали. Тоді можна відстоювати свою думку, доводити правоту. Якщо цього немає, тести втрачають демократизм та об’єктивність. Тому в інституті тести проводяться в інформаційно-комп’ютерному центрі, де одразу на дисплей виводяться результати тестування й помилки.

Не можна не оцінити старання, яких докладають в інституті, щоб запровадити у навчальний процес всі новинки. При цьому намагаються зробити плату за навчання мінімальною, адже навчатися приходять діти із небагатих родин. Ректорат доклав усіх зусиль, щоб студенти з особливими потребами, сироти, діти із малозабезпечених сімей могли навчатися безкоштовно. В цьому допомагає і обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів України, і міська влада. І тут інститут пішов своїм шляхом: не просить гроші на освіту взагалі, а домагається адресної допомоги для кожного, хто її потребує.

Проблема доступності та якості освіти тут така актуальна, що вже втретє інститут проводить Всеукраїнську науково-практичну конференцію «Соціально-педагогічна реабілітація в закладах освіти: проблеми та перспективи». Провідні науковці країни, представники влади, соціальні працівники, психологи, спеціалісти з фізичної реабілітації чи не вперше заговорили про те, що підготовку студентів з особливими потребами, їх супровід потрібно розпочинати з... дитячого садка. Має працювати єдина система, котра простежить і за навчальним, і за лікувальним та оздоровчо-реабілітаційним процесами кожної дитини. «Чому б не створити такий центр на базі управління сім’ї та молоді? — розмірковує Михайло Чайковський. — Інколи на місцях важко знайти навіть статистику про дітей-інвалідів. Кожна інстанція веде свій облік. Тож про соціально-педагогічний супровід на шляху дитячий садок — школа —вуз навіть говорити не доводиться. Комусь треба братись і за цю справу».

Ірина КОЗАК.

Хмельницький.