Льотчик-космонавт СРСР Георгій Добровольський, а він — корінний одесит, розповідав, що з космічних висот Одеська область нагадує чайку. Два її крила — Придунав’я та північні райони — немов ширяють над морем. Римському поету Публію Овідію Назону, який відбував у тутешніх місцях заслання, регіон уявлявся перлиною, оправою якої є море і степ. Ну а сучасники склали чи то прислів’я, чи то жарт, де є слова, що Одеський край — не столиця, але й не провінція. Судити, хто виявився точнішим і образнішим у порівняннях, немає рації, бо праві всі.

Територією України проходять 7 міжнародних транспортних коридорів. 5 з них пролягають по Одещині. 1362 кілометри державного кордону країни знаходяться в Одеському регіоні. Морські порти області співпрацюють з більш як 600 портами світу практично всіх країн планети, що мають вихід до океану, а це — 100 держав.

Сьогодні регіон став основною з’єднувальною ланкою між каспійським регіоном, багатим на нафтові родовища, і європейським ринком. І цілком справедливо, що Одещину почали називати південним ключем до європейської інтеграції України. Наскільки перспективним є «південний ключ»?

Народний депутат України, перший заступник голови Комітету Верховної Ради з оборони та національної безпеки протягом семи років був керівником регіону, з його ініціативи була розроблена і працює досі програма «Регіональна ініціатива». Саме при Гриневецькому в науковий, економічний і політичний обіг було запроваджено поняття «південний ключ» до європейської інтеграції України.

— Євросоюз в особі Румунії і Болгарії вийшов на береги Чорного моря, — розповідає Сергій Рафаїлович. — Природно, це внесло зміну в розклад сил в південноєвропейському регіоні. У 2006 році Єврокомісія оголосила про розроблення і реалізацію амбіційної програми дій щодо розвитку в межах ЄС ринку послуг вантажних перевезень по річках Європи. За оцінками фахівців ЄС, приміром, транспортні можливості Дунаю використовуються на 7—10 відсотків. Тобто Україна одержала реальні шанси розвитку транспортної галузі. Але це можливо тільки за умови інтенсивного економічного розвитку Придунав’я. В реальному житті відбувається зворотне.

У 2004 році завдяки наполегливим вимогам одеських керівників було розроблено Комплексну програму розвитку Придунав’я. Вона була прийнята Кабінетом Міністрів і проіснувала рівно один рік. У 2005-му припинилося її фінансування. Чому? Відповісти на це запитання в Кабміні чи не можуть, чи не хочуть.

Цим не проминула скористатися, приміром, наша найближча сусідка — Молдова, яку визнано, до речі, найбіднішою країною Європи. Вона активно почала реалізовувати план створення нових енергетичних потужностей, розвиває транспортну систему, завершила будівництво на подарованій Україною ділянці землі біля міста Джурджулешть річкового порту і нафтового термінала. Багато з проектів сусідів України суперечать інтересам нашої держави, деякі навіть становлять загрозу. Але вони показують, що ці сусіди розуміють, що таке їх національний інтерес. А в чому національний інтерес України в Дунайсько-Чорноморському регіоні, не знає ніхто.

Сьогодні Одеська область, єдиний регіон в Україні, який стрімко увірвався на міжнародну політичну й економічну арену — область активно працює в 9 міжнародних організаціях — від єврорегіону «Нижній Дунай» до Європейської асоціації виробників вина та Асамблеї європейських регіонів. І тому вона наполегливо ініціює створення умов для подальшого співробітництва з європейськими державами. Взяти, приміром, ініціативу Одеської області щодо створення поромної переправи «Ізмаїл—Тулча», або проекту «Придунайський енергетичний міст», ідея якого з’явилася ще в 2005 році.

— Але є ризик відкочування назад, — каже народний депутат України Сергій Гриневецький. — Ми можемо просто повернутися до рівня 1990 року. Уряд нічого не робить для того, щоб міжрегіональні зв’язки і трансграничне співробітництво українських областей вийшли на якісно новий рівень. Як результат, ми втрачаємо темп розвитку цих зв’язків. Спілкування з представниками регіонів інших країн давало нам неоціненний досвід. Але сьогодні один загублений рік може обернутися для нас відставанням, яке можна надолужити лише через кілька років, а то й ніколи. У підсумку ми маємо шанс замкнутися у власному провінційному світі, на своєму хуторі, де «моя хата» завжди буде скраю, а наші власні проблеми перестануть хвилювати сусідів. І формування європейської культури та європейської свідомості для нас залишиться нездійсненною мрією.

Одеська область володіє одним із найперспективніших транзитних потенціалів у Європі. Розвиток транспортного комплексу — пріоритетне в економічній перспективі області. Але без тарифної політики, а це — прерогатива держави — переваги транзитної держави Україні реалізувати буде складно. Вона повинна бути і гнучкою, і перспективною, і не лякати вантажовласників. Будівництво автодороги Київ—Одеса, приміром, привело до величезного стрибка вантажоперевезень.

На жаль, будівництво іншої стратегічної траси Одеса—Рені далі розмов і обіцянок чергових міністрів транспорту і зв’язку України не йде. Із завидною регулярністю економіка України через відсутність цієї автотраси потрапляє в нокаут під час виникнення чергового конфлікту між Придністров’ям і Молдовою. Українські вантажі в таких випадках ідуть залізницею в обхід Придністров’я через північні райони Одеської області. І морський торговий порт Рені, і «Укрзалізниця» зазнають при цьому величезних збитків. Їх могло не бути, якби траса Одеса—Рені була побудована.

Природно, що транспортна перевага Одеської області потребує підживлення коштами із державного бюджету України.

Герой України, начальник Одеського морського торгового порту Микола Павлюк розповів, що всі сім морських портів, розташованих в Одеській області, та що там одеські — всі порти України, сьогодні переробляють удвічі менше вантажів, ніж один румунський порт Констанца.

— Це ганьба, — каже Микола Пантелеймонович. — У світовій економіці відбувається контейнерний бум, а в нас навіть відсутня стратегія розвитку контейнерного бізнесу. Бог дав можливість Україні як транзитній державі просто правильно побудувати стратегію і почати заробляти мільярди, які ми сьогодні втрачаємо.

А ось думка начальника Одеської залізниці, депутата обласної ради Іллі Левицького:

— У радянські часи вузи випускали 7 тисяч інженерів залізничного транспорту. Сьогодні в Україні готується 11 тисяч інженерів-залізничників за щорічної потреби в 1230 осіб. Хіба це не нонсенс!

Протягом 17 років Одеська залізниця перетворилася на «пилосос податків» — тільки за один квартал ми заплатили в бюджети різних рівнів 260 мільйонів гривень. Хіба це нормально при зношенні основних засобів від 85 до 92 відсотків. Ми не отримуємо нові вагони, а лише використовуємо те, що залишилося після розвалу СРСР. Україна одержала «залізничний спадок» у 118 тисяч вагонів, на сьогодні їх залишилося 48 тисяч. Тобто ми проживемо ще десять років, і в нас просто не буде вагонів.

Нині Російську залізницю обслуговують дві основні вантажні компанії, і вони переводять вагони на інші стандарти колії. Ми ризикуємо взагалі залишитися без перевезень. Крім того, планується провести від Кракова до Львова нову колію, після чого ми змушені будемо використовувати польські вагони, але аж ніяк не українські.

Готові приймати інвестиції 24 години на добу

За станом на перше січня 2008 року в економіку області у вигляді прямих іноземних інвестицій було вкладено 892 мільйони доларів. Це — другий, після Києва, результат у країні. Обсяг прямих іноземних інвестицій на одного мешканця області становив 374 долари. Рік тому ця цифра становила 315 доларів, два роки тому — 280 доларів.

Найпривабливішими для інвесторів галузями стали будівництво, транспортні й комунальні послуги, гуртова торгівля. Як жартують в Одесі, тут готові приймати іноземні інвестиції 24 години на добу.

Але як працюють іноземні інвестиції в економіці регіону? Валерій Хмельнюк, міський голова Іллічівська, розповідає, що в місті були побудовані за участю іноземного капіталу сучасні комплекси з переробки олії — тропічної, соняшникової. Інвестори витратили 270 мільйонів євро.

— Їх потрібно відпрацьовувати, це — закон економіки, — каже Валерій Хмельнюк. — Але країна запроваджує квоту на вивезення олії. Люди, які приймають такі рішення, зовсім не розуміють реальності. Їм, мабуть, здається, що вони захищають громадян України. Насправді, зупиняється виробництво, підривається довіра до нашої держави. Що ми маємо? Сотні тисяч тонн олії залишилися в портах, на складах. Не виключено, що до 2009 року ми можемо втратити ринки збуту олії. Тільки місто Іллічівськ у квітні через таку політику втратило 150 мільйонів гривень.

Водоспаду іноземних інвестицій в економіку області, звісно, не спостерігається. Інвестори ретельно прораховують ризики і вкладають гроші тільки в ті галузі, де гарантовані прибутки.

У червні 2008 року передбачається розпочати будівництво в місті Ізмаїлі парогазової електростанції. Загальна вартість проекту — 255 мільйонів доларів. Термін будівництва — 2 роки. Інвестори з Голландії переконані, що зможуть реалізувати проект у визначені терміни. На сьогодні в Ізмаїлі надано в оренду земельну ділянку у 8,2 гектара, укладено контракт із газопостачальною компанією «Одесагаз» на під’єднання майданчика до газових мереж високого тиску. Плановано, що електрична потужність станції становитиме 260 МВт, теплова — 153 МВт.

Будівництво ПГЕС в Ізмаїлі стане ключовою ланкою в реалізації проекту «Придунайський енергетичний міст». Частину виробленої електроенергії планується продавати в сусідні держави, а південь Одеської області перестане відчувати енергоголод і залежати від постачань електроенергії із сусідньої Молдови.

У інвесторів, скажемо так, не насторожений, а швидше райдужний настрій від реалізації проекту в Ізмаїлі. Розчарування на них, можливо, очікуватиме пізніше. Як це сталося, приміром, з інвесторами з Болгарії, котрі вкладали кошти у виробництво автомобільних і технічних мастил у вільній економічній зоні «Порто-Франко», розташованій на території Карантинного молу Одеського морського торгового порту. СЕЗ «Порто-Франко» працювала ефективно, перспективно. Наприклад, згідно з даними Національного інституту стратегічних досліджень рівень залучених інвестицій у СЕЗ «Порто-Франко» становив 24,8 відсотка (по інших СЕЗ України цей показник коливався від 0,2 до 1,2 відсотка). Організація робочих місць в одеській СЕЗ становила 102,4 відсотка, по інших вільних економічних зонах — від 0,3 до 3,2 відсотка.

Планувалося, що СЕЗ «Порто-Франко» буде спеціалізуватися на перевалці й збереженні генеральних вантажів, хімвантажів у тарі, рефрижераторних вантажів, контейнерів. Карантинний мол, де розмістилася СЕЗ, мав стати стартовим майданчиком для розвитку міжнародного економічного співробітництва.

Але в результаті прийнятих у Києві рішень дві спеціальні економічні зони — «Порто-Франко» і «Рені», які функціонують в Одеській області, по суті, позбулися свого статусу.

Хліб на стіл, то і стіл — престол, а хліба — ні шматка, то і стіл — дошка

За прогнозами головного управління агропромислового розвитку обласної державної адміністрації, жнива розпочнуться 15—20 червня. Загальна площа озимих зернових культур у господарствах області становить 784 тисячі гектарів і 200 тисяч — озимого ріпаку. В регіоні завершено роботи з посіву ярових культур. Проводиться їх підгодівля, обробіток проти бур’янів, вживають заходів для захисту від шкідників. Для проведення всього комплексу весняно-польових робіт необхідно 1,6 мільярда гривень, з яких 400 мільйонів буде залучено у вигляді банківських кредитів. Поки що ця сума становить 243 мільйони гривень, тобто 60 відсотків від потреби. Відповідно до програми «Зерно Одещини 2005—2010» цьогоріч на полях регіону має бути зібрано врожай у 2 мільйони 310 тисяч тонн зерна. Торік аграрії зібрали 1,5 мільйона тонн зернових.

Ці цифри — з офіційних зведень обласної держадміністрації.

Одеський регіон — традиційно серед всеукраїнських лідерів АПК. Якщо раніше в області реформи в аграрному секторі зводилися винятково до списання боргів, то тепер сільгосппідприємства напряму працюють з банками. Але в Одеській області в рамках програми «Регіональна ініціатива», розробленої командою Сергія Гриневецького, пішли далі цього кроку. Всі сільгосппідприємства борги свої визнали і зобов’язалися їх повернути. Але аграрії попросили, щоб сесія обласної ради дозволила залишити ці кошти, а по суті борги, в обороті господарств, щоб вони працювали як безвідсоткові кредити. Депутати обласної ради дали «добро» на цю пропозицію.

На жаль, в обласному бюджеті не знайшлося коштів нинішнього року, щоб підтримати програми селекції рослинництва. Законодавцю «аграрної моди» на півдні України — Одеському селекційно-генетичному інституту ці кошти потрібні як повітря. Практично весь південь України використовує сорти, виведені одеськими селекціонерами. В інституту величезний науковий потенціал і він реалізує на рік для господарств країни близько 12 тисяч тонн елітного насіння.

Однак на відміну від рослинництва в інших галузях сільського господарства — тваринництві, цукровій, садівництві, рибній галузі ситуація складається критична. Порівняно з минулим роком у січні нинішнього, приміром, зменшилося виробництва м’яса, яєць, молока, риби, а обсяги продукції сільського господарства в сільгосппідприємствах впали на 25 відсотків.

Керівництво регіону налаштоване на відміну від селян більш оптимістично. Немов манни небесної чиновники обласної держадміністрації очікують завершення будівництва в Болградському районі свиновідгодівельного комплексу на 24 тисячі голів. Але одна ластівка, як відомо, це ще не зграя і погоди, звісно, вона не зробить.

В Одеській області в період реструктуризації колективних господарств зруйновано 80 відсотків цілісних майнових і земельних комплексів. І постраждали передусім тваринницькі комплекси. І якщо в останні роки скорочення поголів’я худоби компенсувалося за рахунок приватного сектору, то сьогодні він просто вичерпав свої можливості.

Чи є вихід із критичної ситуації, що створилася?

— Є, — вважає народний депутат України 3—4 скликань Василь Калинчук. — Насамперед, треба повернутися до комплексного розвитку сільських територій. Ідеться про відновлення інфраструктури сільських районів. По-друге, необхідно розвивати державну підтримку сільського господарства і передусім тваринництва. І, нарешті, треба поліпшувати екологічну ситуацію в сільських районах регіону. Мова йде про ліквідацію наслідків підтоплень територій, відродження зрошувальних систем, обводнювання територій.

А от директор державного підприємства «Національний науковий центр «Інститут виноградарства і виноробства імені Таїрова» В’ячеслав Власов занепокоєний долею виноградарства регіону. В Одеській області вирощується 45 відсотків винограду України.

— Виноград — єдина рослина, що містить близько 600 корисних мікроелементів. В Україні споживають у середньому на рік 1 кілограм винограду на 1 людину за норми, рекомендованої Всесвітньою організацією охорони здоров’я, — 12—14 кілограмів.

Україна — єдина держава у світі, яка не має стратегії розвитку виноградарства. Смішно, але в нашій державі запроваджена така ліцензія на виновиробництво, яку можуть дозволити собі купити тільки близько 30 виробників. Тобто дрібні винороби приречені на вимирання. А от, наприклад, у Німеччині налічується 356 тисяч дрібних виновиробників.

Рибна галузь регіону — і це парадокс — катастрофічно зникає. У 2001 році, приміром, порівняно з 1990 роком обсяги вилову риби впали на 70 відсотків, виробництво рибних консервів — на 69 відсотків. Причина зникнення рибної галузі — зношення основних фондів. І це відбувається, незважаючи на наявність у регіоні Іллічівського морського рибного порту, 11 риборозплідних господарств, 8 племрепродукторів.

Якщо в 1995 році вилов риби в регіоні становив 68 тисяч тонн, то рік тому ця цифра становила трохи більш як 12 тисяч тонн. Зникли з «рибної карти» області Саратський, Болградський, Кодимський райони.

Тут дружба — звичай, а братерство — закон

Колишній міністр закордонних справ України Геннадій Удовенко, побувавши в Одеській області, назвав її «лабораторією національного досвіду». Таки так, Одещина завжди була поліетнічним регіоном. Із 2,5 мільйона жителів понад 63 відсотки — українці, 21 — росіяни, 6,1 — болгари, 5,0 — молдовани. У Болградському районі, приміром, болгари і молдовани становлять 80 відсотків населення. А в сусідньому, Ренійському, немає жодного українського села.

У бюджеті Одеської області окремим рядком передбачено кошти на забезпечення культурно-освітніх потреб національних співтовариств регіону.

— З метою гармонізації міжнаціональних відносин, — розповідає голова Одеської обласної ради Микола Скорик, — і задоволення національно-культурних потреб представниками різних етносів, обласна рада сприяє нормальній роботі інформаційного простору мовами національних утворень. В обласному бюджеті на випуск газети молдавською мовою «Лучаферул» передбачено 300 тисяч гривень, на видання газети болгарською «Роден край» виділяється 246 тисяч гривень.

У бюджеті заплановані значні кошти на роботу обласного центру національних культур у місті Рені, на обласний центр болгарської культури в Болграді, Ізмаїлі, на центр української культури в Одесі.

Молдовською й гагаузькою мовами на обласному державному телебаченні й обласному радіо готуються і виходять телевізійні програми.

В Одеській області працює близько 50 шкіл з переважним болгарським контингентом учнів. Хотілося б відзначити, що за останні 5 років кількість тих, хто вивчає болгарську мову як предмет, зросла в 10 разів. Випускникам цих шкіл надано право складати вступні іспити в Україні для вступу на навчання до вузів Болгарії.

У 1993 році була відроджена Болградська гімназія, яка фінансується з обласного бюджету і є одним із провідних навчальних закладів регіону.

В Одеській області також діють школи, де вивчають ідиш, польські, грецькі мови.

І тут Одеська область, зокрема, школи, де вивчають мови національних меншин, потребує державної підтримки. Що мається на увазі? Необхідні не просто україномовні підручники для дітей, а й підручники національними мовами (болгарською, молдавською, грецькою, польською, гагаузькою) з історії, географії, суспільних наук. Трапляється ще, коли школярі, наприклад, у молдавських школах, навчаються за підручниками, виданими в Румунії, де викладено погляд на історію і суспільно-політичні події з румунської точки зору. Про яке виховання патріотизму в підростаючого покоління тут можна говорити?

Або взяти інший приклад. Під час недавньої робочої поїздки в Одеську область Президент України Віктор Ющенко був поінформований про те, що ряд районів Одеської області через слабкі технічні можливості Держкомітету з телебачення і радіомовлення позбавлені змоги приймати програми УТ-1 і провідних українських телеканалів. Ідеться про прикордонні з сусідньою Румунією райони. Це — не парадокс, а середньовічна дикість — про події в Україні жителі цих районів дізнавалися з телевізійних програм румунського телебачення. Президент дав указівку негайно ліквідувати технічне відставання і забезпечити організацію всеукраїнського телемовлення.

На сьогодні в Одеській області діє 1139 релігійних об’єднань 50 конфесій і напрямів. Напруження, що існує, не треба відхрещуватися від цього факту, між УПЦ Московського і Київського патріархатів часом переходить у фазу загострення. В області співвідношення між кількістю парафій цих церков переважає у бік УПЦ (МП). А Одеська духовна семінарія, якій уже майже двісті років, готує кадри для УПЦ (МП). Одесько-Ізмаїльська єпархія УПЦ (МП) на чолі з депутатом Одеської обласної ради від Партії регіонів владикою Агафангелом (Савін) проводить активну роботу з повернення єпархії храмів, будівництва нових церков. УПЦ (КП) уперше за 16 років незалежності приступила до будівництва першого Храму усіх святих землі української.

Від релігійної ситуації в регіоні не можна очікувати вибухів і напруженості. Поряд із православними парафіями активно працюють синагоги, мечеть, католицькі парафії, церкви євангельських християн-баптистів та інші. Релігійні організації ведуть конструктивний діалог одна з одною.

«Гарячі точки» держави

Так вийшло, що саме Одеська область у останній рік виявилася в епіцентрі виникнення «гарячих точок» України. Це — приватизація Одеського припортового заводу, продаж державної частини акцій у ВАТ «Одесаобленерго», спроба рейдерского захоплення другого за величиною морського торгового порту «Південний», питання острова Зміїний, будівництво глибоководного суднового ходу «Дунай—Чорне море» і багато інших. Проблеми ці не одеські, а державного рівня. «Одеську карту» намагаються розіграти київські політики, втягуючи в протистояння і місцеві політичні та економічні еліти.

Про регіональну політику в класичному розумінні говорити не доводиться. За останні чотири роки в області працює вже третій голова обласної держадміністрації. Призначення на ключову в області посаду відбувалося і відбувається або за горезвісном квотним принципом, або за наближеністю місця народження до села Хоружівка Сумської області.

Темп зростання інфляції в регіоні найвищий в Україні. Не зменшується заборгованість у виплаті заробітної плати. Погіршується екологічна ситуація. Немає зрушень у постачанні сільських районів питною водою. Вочевидь деградація приморських рекреаційних зон та унікальних пляжів, прогресуюче підтоплення територій області. 206 шкіл області не мають централізованого водопостачання і каналізації, опалюються вугіллям і дровами.

Перелік болючих точок регіону можна було б продовжувати. На жаль, їхня кількість не зменшується, а швидше збільшується. Але світло в кінці тунелю є. Принаймні в цьому твердо переконаний народний депутат України Сергій Гриневецький.

— Україна повинна нарешті взяти курс на проведення твердої регіональної політики. У травні 2001 року було прийнято Концепцію державної регіональної політики, затверджену Президентом України. Її, на жаль, забуто. А цей документ міг би стати відправним для формування нової регіональної політики, яка має переслідувати не тільки власне економічні, а й політичні цілі, головна з яких — відновлення і формальної, і реальної єдності країни. В основі нової регіональної політики повинен лежати принцип солідарної відповідальності держави і регіонів. На практиці він має втілюватися через конвертацію регіональних проектів у загальнодержавні та вихід на програми, розроблені спільно урядом, міністерствами та обласними радами. В них необхідно враховувати специфіку регіонів.

Крім очевидних переваг, що надає такий механізм у регіональному розвитку, він змусить серйозніше поставитися до галузевої проблематики, підступитися до вирішення проблеми структурної перебудови промисловості, у тому числі з урахуванням регіонального чинника.

Але нова регіональна політика може залишитися добрим наміром, якщо державні мужі не перестануть поводитися так, немов держава — це територія, обмежена Хрещатиком, вулицями Інститутською, Грушевського і Банковою, — вважає співрозмовник.

І під цими словами готовий підписатися кожен керівник районного, міського й обласного масштабу Одеської області.

Фото Олега ВЛАДИМИРСЬКОГО.