На міждержавному пункті пропуску «Прикладники», що у Зарічненському районі Рівненщини, ми пробули майже годину. За цей час не побачили жодного охочого перетнути кордон Україна—Білорусь.

— Чому тут затишшя, тоді як на інших пунктах пропуску із сусідньою Білоруссю чимало людей? — запитали у начальника МПП «Прикладники» Дмитра Муляра.

— Лише у середу і суботу є трохи бажаючих зі сторони Білорусі перетнути кордон, — почули у відповідь. — Бо саме у ці дні базар у Зарічному та Сарнах. Решта днів, незважаючи на те, що з Пінська до України найближчий шлях через Прикладники, ніхто ні з туристів, ні з підприємців не перетинає кордон. Бо кому ж хочеться бити транспорт бруківкою? А її цілих тринадцять кілометрів. Таких доріг біля кордонів, мабуть, уже й в Африці не знайти.

Це й справді так. Бо по той бік кордону, у білорусів, рівненька асфальтівка — аж завидки беруть.

Коли настав час повертатись до Зарічного, їхали тією злощасною бруківкою, кілометри по якій надто довгі. Власне, ця дорога має свою назву: «Зарічне — КПП «Прикладники» — кордон Республіки Білорусь». По обидва боки дороги — кущі, болота. Людей немає. Нарешті зустріли жінку, яка представилась вчителькою і назвалась Наталією Василівною. Вона пішки міряла свої звичні п’ять кілометрів із Прикладників до Дубчиць. Розповіла, що кожного дня дітей до школи і з неї довозить шкільний автобус. Але тепер Наталія Василівна мала «вікно» у розкладі уроків і тому пішла додому раніше.

— Чи їздить якийсь транспорт, щоб можна було добратись до райцентру? — цікавимось, як вибратись із цієї глушини цивілізованим способом.

— О п’ятій ранку їде «бусик» на Рівне. А ввечері назад. У базарні дні можемо до когось підсісти. Якщо, звичайно, захоче зупинитись, — відповіла Наталія Василівна.

Ось вам і Європа. А вона могла б бути, ця Європа, якби прокласти тут нормальну дорогу. Не раз це питання порушувалось на високому рівні, але за останні роки побудовано лише 2,7 кілометра асфальтівки. Якби була дорога, то й інвестор обов’язково пішов би сюди. Адже тут такі місця для відпочинку, для розвитку м’ясного скотарства! І місцеві мешканці мали б роботу...

Поки що очевидне лише запустіння. Тут пригадують, як кілька років тому з білоруської сторони через кордон рвонуло стадо корів, близько півтисячі голів. Не знали, що робити з ним прикордонники. А худоба просто відчула свіжу невикошену траву на сотнях гектарів.

Та хто тут триматиме худобу, якщо середній вік у мешканців прикордонного села Ніговиці — 71 рік? Сюди навіть соціального чи медичного працівника ні за які гроші не відправиш на роботу. Діти цих літніх людей переселились у сусідню Білорусь, залишивши батьків, які не хочуть покидати рідну землю. Раніше через кордон їхні нащадки ходили запросто. Тепер він на замку. Від Омита (центральної садиби сільради) всього якихось півтора кілометра до сябрів. І мешканці Омита, Ніговиць, Гориничів не раз порушували питання, щоб зробити перехідний пункт через лінію розрізу між двома державами, аби сини й дочки могли передати батькам хоч пігулки та свіжий буханець хліба. Торік на рівні голів райдержадміністрацій з обох держав та начальників прикордонних КПП проводилась нарада, де була підписана заява про наміри відкрити другий пішохідний пункт пропуску жителів Омитської сільради через кордон. Однак наміри так і залишились намірами.

Трясемось із Прикладників через Сенчиці, Морочне, Мутвицю бруківкою, що переривається асфальтом лише на мостах, які встигли зробити ще за Союзу...

У голови Зарічненської райради Віталія Сарича поцікавились, чи є якась перспектива заасфальтувати оті тринадцять кілометрів.

— Неодноразово цю проблему ми порушували і перед народними депутатами, і перед обласною владою, — почули у відповідь. — На жаль, влада так швидко змінюється, що не встигають підлеглі виконувати її вказівки. У цьому році передбачено 250 тисяч гривень в обласному бюджеті на виготовлення проектно-кошторисної документації. На капітальний ремонт коштів не передбачено. Сподіваємось, що такі гроші будуть виділені у 2009-му.

Що ж, поліська глибинка терпляча — живе надіями, що влада згадає і про її проблеми, що нарешті покриють асфальтом ті тринадцять «негостинних» кілометрів до Прикладників. Можливо, у рамках підготовки до Євро-2012 віднайдуться на це кошти. Адже нова дорога дала б змогу розширити інфраструктуру в поліській глибинці, бізнесові можливості, та й, врешті, не дала б остаточно спустошитись цим віддаленим поліським селам.

Андрій БАБІНЕЦЬ, Олександра ЮРКОВА.

Рівненська область.

Фото Андрія БАБІНЦЯ.