«Фільтруй базар!» — сказав слідчий прокуратури представнику потерпілого

«1.08.2006. Прийнятий на роботу верстатником.

17.08.2006. Роботу припинено у зв’язку зі смертю».

...Того серпневого дня він пішов на приватне підприємство «Фірма «Мізан» і додому не повернувся. Даремно чекав його батько, якому 23-річний Андрій ніколи не давав приводу хвилюватися. У передчутті біди провела ніч бабуся, яка жила з донькою і зятем Миколою Хрипченком, що фактично замінили хлопцеві передчасно померлу маму. Тільки зранку 16 серпня батько поїхав на фірму і дізнався про смерть сина, онука, племінника. Що ж трапилось напередодні у меблевому цеху ПП на Храпочанській, 70, у Білій Церкві?

Слідство на момент мого приїзду йшло через пень колоду, тому відповіді на запитання у прокуратурі ховали під грифом «таємно», тяганину в розслідуванні коментувати не захотіли, але слідча, яка щойно прийняла справу від колеги, гарантувала, що доведе її до суду.

Спроби зустрітися з представниками комісії Територіального управління Держпромгірнагляду в Київській області були марні. Знав, їхній акт є в матеріалах кримінальної справи, але ж вона «під замком». Залишалась вельми неприємна місія поспілкуватися з директором підприємства. Неприємна, бо Василь Либа на контакт ні з ким, крім слідчого, не йшов. Тому, не попереджаючи, поїхав з Миколою Хрипченком, на той час представником батька загиблого, на Храпочанську.

Підприємство виявилось некондиційним: десь гули верстати, але повсюди йшли ремонтні роботи. Підлеглі спілкуватись з журналістом відмовились, місцезнаходження керівника не знали, мобільного зв’язку з ним не мали. Лукавство їхнє ми розуміли і краю йому не було б кінця, не з’явись на сходах Либа.

У кабінеті ми говорили стоячи. На нейтральні запитання директор відповів: «Про все сказав слідчому». А на прохання пояснити, чому Андрій тривалий час працював неоформлений, зарплату отримував «у конверті», а верстатником став без навчання, висновків медкомісії та інструктажів Василь Володимирович різко кинув: «Розмова закінчена. Я ні в чому не винен».

— Так він і з нами поводиться, — каже Хрипченко. — Ігнорує, наче ми йому зробили боляче. Всюди поширюються чутки, що племінник на момент потрапляння під рухому частину фрезерувального верстата говорив по «мобілці», а до того випив пляшку пива. Не міг Андрій цього робити — був дисциплінований, усю юність присвятив футболу, не палив навіть. Це підтвердять вам будь-де — у школі, аграрному університеті, мікрорайоні.

Люди підтвердили істинну повагу до хлопця: попрощатися з ним прийшли однокласники, сусіди, вчителі, однокурсники, спортсмени.

МІЖ ІНШИМ. До університету я пішов не співчуття вислуховувати. Чому дипломований зооінженер після вузу залишився без роботи? Навіщо готувати непотрібних господарствам спеціалістів? Чи хтось дбає про працевлаштування випускників?

У вузі погодились, що це проблема з проблем, але там прагнуть допомогти кожному дипломнику. У Андрія, зокрема, була перспектива влаштуватися на підприємстві під Білою Церквою. Там знали його, підтверджували готовність запропонувати посаду. А потім, як це нині часто трапляється, господарство враз сіло на міль і все пішло шкереберть. Андрію довелося з дипломом працювати на ринку, згодом за рекомендацією сина Либи (оце доля!) прийшов на фірму «Мізан».

Про його «невинність» свідчать висновки згаданої комісії. Ось тільки деякі з них: «допустив до робіт підвищеної небезпеки працівників не за спеціальністю; без попереднього навчання і перевірки знань; без вступного і первинного на робочому місці інструктажів з питань охорони праці; без первинного медогляду...».

Крім того, на фірмі не було відповідального за техніку безпеки. Крім того, підприємство працювало «в режимі незакінчених будівництвом виробничих цехів без пред’явлення їх приймальній комісії та прийняття і введення в експлуатацію актом».

А бачені мною переоснащення, реконструкція проводилися, як з’ясувалося, без проектної документації та експертизи. Купив товариш 20-річні несертифіковані в Україні японські верстати по Інтернету, встановив самотужки у щойно придбаному приміщенні й запустив на всю потужність. «Друкуйте» грошики, рідненькі. Начхати на дозвіл органів Держпромгірнагляду, профілактичні заходи (потребують же видатків) тощо.

МІЖ ІНШИМ. Єдиним свідком біди був Олександр Центило, якого я знайшов у селі сусіднього району.

— 15 серпня мене перевели з посади збиральника меблів стажувальником верстатника. Вчити спеціальності мав Андрій, який працював на фрезерувальному лише два тижні. Навчання, інструктажі зі мною не проводили, в жодних документах я не розписувався.

Десь о 7.20 вечора я допоміг Андрію розкласти деталі на верстаті, повернувся за іншими і раптом почув його крик. Побачивши хлопця придавленим рухомим столом, я миттєво вимкнув агрегат і побіг до директора.

«Швидка» привезла потерпілого в лікарню № 2 (ще при свідомості він просив зателефонувати батькові) о 21.15.

Де стільки часу їздила бригада — питання. Хірурги билися за життя понад три години. Помер Андрій від крововтрати, зокрема...

...Розслідування, напевне, тягнулося б невідомо скільки, якби не втручання «Голосу України». Слідчий міської прокуратури Руслан Сімех одразу після трагедії довгих десять діб думав, що робити, з’ясовуючи, хто винен. Нарешті постановив у порушенні кримінальної справи відмовити. Людина загинула на виробництві, але «в матеріалах перевірки не містяться достатні дані, які вказують на наявність у діях директора ПП Либи В. В. ознак злочину, передбаченого ч. 2 ст. 271 КК України, тобто порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці службовими особами підприємства, що спричинило загибель людей ...».

Про своє «історичне» відкриття слідчий навіть не повідомив рідних. Коли Хрипченко дізнався і обурився «професіоналізмом» погононосія, той щиро і ніжно попросив: «Фільтруй базар!».

Прокурор Білої Церкви Григорій Мельник скасував постанову підлеглого як винесену «передчасно, без проведення всебічного та об’єктивного дослідження обставин».

І справді, як можна було знайти «достатні дані», якщо Сімех навіть пояснень службових осіб, очевидців не взяв; не мав висновків інспекції охорони праці.

«Попрацюйте!» — сказали слідчому. Не знаю, як він попрацював, але через місяць Мельник, за черговою скаргою Хрипченка, сам порушив кримінальну справу... за ч. 2 ст. 271 КК. І знову розслідування доручив Сімеху.

Коли я приїхав до міста, справу прийняла Ольга Кукса, яка і довела її до міськрайсуду. А він фактично повністю погодився з обвинуваченням і своїм вироком засудив Василя Либу до чотирьох років позбавлення волі з відстрочкою виконання на два роки, стягнув з власниці фірми, доньки Либи, моральний збиток.

Апеляційний суд Київської області змінив вердикт, задовольнивши апеляцію представника Хрипченка частково: на користь Валентина Мазнова, батька стягнено й матеріальні збитки.

Як оцінено «дії» слідчого Сімеха, мені невідомо...

МІЖ ІНШИМ. Президент України вважає, що держава повинна застосовувати найжорсткіші заходи — кримінальне покарання і економічні санкції до тих власників і керівників підприємств, які нехтують нормами безпеки праці і допускають виробничий травматизм і смертельні випадки.

«Нам потрібно розробити конкретний план дій з питання безпеки праці — що може зробити уряд, що зроблять профспілки та роботодавці», — сказав Президент. Він додав, що рівень безпеки на виробництві в європейських країнах принаймні вдвічі вищий, ніж у нашій державі. Натомість голова Федерації профспілок України Олександр Юркін звернув увагу Президента на факти приховування травматизму. За його словами, торік активісти профспілок виявили понад 500 таких випадків. Профспілки за свої кошти ввели в кожній області посади інспекторів з безпеки праці. Юркін звернувся до Ющенка з проханням посприяти внесенню змін до законодавства і повернути профспілкам повноваження щодо контролю за безпекою праці на виробництві.

Торік на підприємствах країни загинуло 1176 осіб, а рівень загального травматизму становив 18,2 тисячі чоловік (у 2006-му відповідно близько тисячі та 19 тисяч).

За даними Генпрокуратури, торік у сфері охорони праці порушено 555 кримінальних справ, 463 з яких направлено до суду. До відповідальності притягнуто десять тисяч недбалих і ледацюг, які у гонитві за надприбутками грубо порушують вимоги трудового законодавства.

Верховною Радою досі не затверджено загальнодержавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища. Сімдесят відсотків чинних нормативно-правових актів з охорони праці ухвалено ще до 1990 року.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань не забезпечує повного виконання профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих чинників. Досі не створено спеціалізованої медичної та патронажної служби, констатує Генпрокуратура.

— Основні проблеми в системі охорони праці на виробництві — недостатня перевірка інспекторами підприємств, застаріле технічне оснащення, неналежна нормативно-правова база, низька якість висновків експертизи, а також неналежна фахова підготовка самих працівників, що травмуються, — зазначає голова Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду Сергій Сторчак. — Україна нині належить до країн з допустимим рівнем травматизму (один смертельний випадок припадає на 10 тисяч працюючих), а тим часом у розвинених державах травматизм відповідає рівню задовільного (один випадок на 20 і більше тисяч працюючих).

Статистичні дані свідчать: більше половини всіх випадків травматизму трапляються на підприємствах недержавної форми власності. Як зазначив начальник Територіального управління по Київській області та м. Києву Степан Дунас, «зараз дуже багато створюється невеликих приватних фірм та підприємств, на яких не дотримуються належної безпеки праці, а також набирають працівників за цивільними договорами і дуже часто без належної фахової підготовки».

— Потрібно заборонити прийняття осіб на роботу за цивільними договорами, стимулювати роботодавців до поліпшення якості та умов праці шляхом підвищення суми штрафів за порушення, внести зміни до законодавства про працю, прийняти на державному рівні програму підготовки та перепідготовки працівників інспекції, — вважає начальник Київської державної інспекції промислової безпеки та охорони праці в будівництві Олег Назаренко.

Усі знають, ЩО і ЯК робити. Чому так повільно рухається віз перемін? — риторичне запитання. А тим часом тисячі тисяч співгромадян ідуть ранком на будмайданчики і підприємства, піднімаються в небо і спускаються в шахти, ходять на кораблях та їздять автошляхами, а вдома із завмиранням чекають і молять Бога про повернення їх живими і здоровими...

Біла Церква

Київської області.

На знімку: Андрій Мазнов отримує диплом (2005 рік).

Фото із сімейного архіву А. Мазнова.