Безоплатне отримання землі у власність — гарантоване Конституцією право кожного громадянина України

Близькість до землі — основа душевної щирості та філософії серця простого, або, як зараз модно казати, «маленького», українця. Найголовніше для нього — мати свій заповітний клаптик землі, ходити по ньому, любити й пестити його, як власну дитину, та обробляти навіть тоді, коли це невигідно і марно з точки зору здорового глузду або отримання якого-небудь прибутку. Спорідненість із землею, можливість «поколупатися» в ній більшості з нас дарує фізичні і моральні сили, відпочинок, радість та стан ні з чим не зрівнянного задоволення.

Не викликає жодного сумніву, що одне з головних завдань нашої держави якраз і полягає в тому, щоб дати можливість кожному українському громадянинові стати гідним власником землі й отримувати від цього і моральне, і матеріальне задоволення. Тому Основний Закон нашої держави гарантує всім українцям без винятку право власності на землю.

В частині другій статті 14 Конституції України зазначено, що це право набувається й реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Основний Закон відповідно до частини першої, другої, четвертої статті 41 надає кожному право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до частини другої статті 13 кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону. До таких об’єктів належать, зокрема, і земельні ділянки.

Це чітко зазначено і в статті 116 Земельного кодексу України. А його 121 стаття дозволяє кожному отримати безоплатно шість ділянок: під будівництво й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (у селах — не більше 0,25 гектара, в селищах — не більше 0,15 гектара, в містах — не більше 0,10 гектара); для ведення особистого селянського господарства (до 2 гектарів); для ведення фермерського господарства (в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території місцевих рад, де знаходиться фермерське господарство); для садівництва (до 0,12 гектара); для індивідуального дачного будівництва (до 0,10 гектара); для будівництва індивідуальних гаражів (не більше 0,01 гектара). Кодекс визначає максимальні норми площі, тобто ділянки можуть бути і меншими. Але якщо людина вже користується такою не один рік, то має повне право її приватизувати.

А пристрасті вирують

Втім, у реальному житті не все так гладко і красиво, як записано в Конституції та Земельному кодексі України. Сьогодні ми маємо з сумом констатувати, що держава задекларувала право, але законодавчо не забезпечила його. І якщо земельна реформа дозволяє колишнім членам сільгосппідприємств ще так чи інакше знати, скільки землі їм виділено на розпаювання і який пай кожен з них отримав, то більшість жителів міст і гадки не має про свої земельні права. Ця обставина пояснюється відсутністю чітких механізмів для реалізації норм ст.121 Земельного кодексу України, які стосуються міських жителів. Адже теоретично городяни можуть отримати свою земельну ділянку через місцеві органи влади на індивідуальній основі. Та всім відомо, що практично вони можуть це зробити тільки за наявності особистих знайомств у місцевій владі або завдяки досить солідному хабару.

Інформація про земельні ресурси, які можна передати у власність громадян, на місцях старанно приховується від очей громадськості. Тому суспільство не знає, скільки вільних земель є в кожному населеному пункті і який їх резерв. А кого сьогодні здивує газетна публікація або телерепортаж про паперову тяганину, ходіння по владних кабінетах, затяжні судові процеси, що підірвали здоров’я вже не одного бажаючого стати законним власником землі? Часто людям відмовляють, аргументуючи тим, що такої землі немає. Втім, хто веде її реєстр? І якщо й веде, то хіба що це інформація для «службового» користування. Інакше як можна пояснити той факт, що владними рішеннями «своїм» людям роздаються десятки гектарів? Це в той час, коли, згідно з останніми повідомленнями Державного агентства земельних ресурсів України, близько 2 мільйонів наших громадян і досі не реалізували свого законного права на отримання земельної ділянки у власність.

Як би це дивно не звучало, але саме українське законодавство містить норми, що сприяють корупції. Окремі положення, через їх двояке трактування, застосовуються на користь не громади, а окремих осіб. І завдяки тому, що одні норми суперечать іншим, таким особам удається в обхід мораторію на продаж сільськогосподарських земель скуповувати величезні їх масиви. Вистачає й інших причин розбазарювання земельних ресурсів країни. Через брак коштів у більшості регіонів не здійснено розмежування земель державної та комунальної власності, не проводиться інвентаризація земель, більшість населених пунктів не має генеральних планів забудови. А громадськість практично усунуто навіть від участі в обговоренні перспектив розвитку територій, не кажучи вже про прийняття таких важливих рішень, як виділення земельних ділянок під будівництво чи для виробничих потреб комерційних фірм.

Сьогодні спритні «нові українці» шалено атакують землі в міських та приміських зонах. І якщо в сільській місцевості землю так-сяк розпаювали, то в містах з причин, про які ми вже говорили, вона цілковито опинилася в руках корупціонерів. Яскравий приклад цього — нинішня діяльність міської ради Києва, де земельні ділянки найдорожчі в Україні (150 тисяч доларів за сотку в центрі столиці і 20 тисяч доларів — на околиці). Тому й не дивно, що тепер майже кожна сесія Київради перенасичена саме питаннями розподілу землі, ніби важливіших проблем у киян немає. Водночас хай спробує пересічний столичний житель отримати землю під гараж або спорудження власного житла (на що, до речі, має право за законом). Навряд чи це йому вдасться без чималого хабара та виснажливого ходіння по кабінетах можновладців.

Подібна картина спостерігається і в інших великих містах. Згідно з останнім звітом Департаменту державної служби з питань боротьби з економічною злочинністю, МВС України з початку цього року в країні виявило понад 300 злочинів у сфері земельних відносин. За виявлені правопорушення до кримінальної відповідальності притягуються 135 посадових осіб, зокрема 57 представників органів влади і 50 керівників підприємств. Найбільшу кількість злочинів у сфері землевідведення зафіксовано в Криму (26), Дніпропетровській, Київській (по 17), Запорізькій (19), Луганській (39), Львівській (29), Одеській (28) областях і в Києві (21). Оперативні працівники МВС встановили, що предметом протиправних посягань у виявлених злочинах є майже 1700 га земель, зокрема 1600 — сільськогосподарського призначення, 18,6 — оздоровчого, рекреаційного, природоохоронного та історико-культурного призначення, 783 га належать до категорії самозахоплень.

Організатори незаконних операцій залучають підставних осіб, зокрема студентів, використовуючи корупційні зв’язки з представниками органів місцевого самоврядування, зокрема з депутатами місцевих рад. Ще однією схемою незаконного розподілу землі є зміна цільового призначення земель.

Що стосується горезвісної теми земельних операцій у Києві та Київській області, то до відома нашої громадськості МВС доведено, що до цих операцій, як правило, залучаються студенти, яких «вербують» на мітингах, у гуртожитках і за символічну винагороду (150—200 грн.) отримують копії їхніх паспортів, ідентифікаційних кодів і на підставі фіктивних заяв оформляють виділення тих чи інших земельних площ. Вже встановлено понад 470 таких осіб у столиці, на яких Київською міськрадою незаконно було виділено десятки гектарів землі. На сьогоднішній день також встановлено, що посередниками в цих операціях є особи, що мають близькі стосунки з депутатами Київради і в окремих випадках — сімейні відносини.

Резонансною «операцією» київської влади було виділення двом приватним структурам у жовтні минулого року земельних ділянок у Корчуватому без відповідних дозволів і експертиз на орієнтовну ринкову суму 2—3 млрд. доларів. В цих операціях задіяно цілу ланку посадових осіб, а не тільки тих, хто ставить безпосередньо свій підпис під остаточним рішенням про виділення землі.

Не менш гостро стоїть сьогодні питання розподілу земельних ділянок і в Криму, де воно накладається на не вирішені владою проблеми розселення та облаштування кримських татар.

Проблему потрібно починати вирішувати вже сьогодні

Відсутність чітко прописаних норм, які б дозволили в найкоротший термін реалізувати законне право власності наших громадян на земельні ділянки, сприяє не тільки вкоріненню в нашому суспільстві «права» сильнішого, нахабнішого і корумпованішого, але й, як вважають фахівці Мінагрополітики України, створює низку чинників, які здатні вже найближчим часом підірвати фундаментальні засади економічного життя країни.

По-перше, заможні покупці, олігархи та фінансові групи, скуповуватимуть ділянки сільгоспугідь, що призведе до утворення «латифундій» латиноамериканського типу з найманими працівниками.

По-друге, банки мають усі умови для заволодіння великими ділянками під час переходу заставленої землі у власність заставодержателя і стануть великими власниками.

По-третє, великі фінансові спекулянти скуповуватимуть землю і швидко перепродуватимуть за великі гроші, що відіб’ється на вартості аграрної продукції і спричинить гіперінфляцію.

По-четверте, селяни необачно стануть продавати права на землю за низькими цінами.

Безумовно, для повного вирішення порушеної нами проблеми потрібен широкий та комплексний підхід до заповнення наявних прогалин у законодавстві та докорінної організаційної перебудови існуючої системи надання земельних ділянок у власність. Перш за все, мову треба вести про законодавче забезпечення реалізації державної політики в галузі роздержавлення земель та утвердження відносин власності на користь громадян України, здійснення трансакцій із земельними ділянками, як із тими, що передані безкоштовно в приватну власність, так і тими, що належать до державної та комунальної власності. В цьому контексті можна говорити і про Національний земельний банк з відповідними регіональними та місцевими підрозділами, як центральний орган виконавчої влади в галузі земельних відносин, і про єдиний державний реєстр земельних ділянок і нерухомого майна та пов’язаними з ними правами власності на них. Вкрай актуальним і нагальним є вдосконалення регіональних підрозділів органів земельних ресурсів, підпорядкування їх виконавчим органам сільських, селищних та міських рад. Для ефективного й науково обгрунтованого розвитку всіх територій в національних інтересах, а також виправлення неузгоджень в процесі проведення аграрної реформи, буде доцільним проведення комплексного землеустрою на національному, регіональних і місцевих рівнях. Гаразд що необхідна для цього законодавча база в наявності. При цьому потрібно визначити міські й сільські території, провести інвентаризацію та сертифікацію земель і наявних природних ресурсів.

Особливу увагу варто приділяти розвиткові приміських зон та ділянок із спеціальним режимом земле- і природокористування та іншим заходам у галузі землевпорядкування. Зрозуміло, що здійснення на практиці всього комплексу зазначених заходів потребує мобілізації зусиль представників різних гілок влади та їх спільної кропіткої роботи. Втім, про першочергове законодавче забезпечення права власності громадян на землю можна говорити вже сьогодні.

Мої пропозиції законодавцеві

Саме з цією метою мною, як суб’єктом законодавчої ініціативи, підготовлено і подається на розгляд у профільний Комітет Верховної Ради проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення права громадян на безоплатну приватизацію земельних ділянок», спрямований на посилення правових гарантій реалізації громадянами конституційного права власності на землю, включаючи відповідно до Земельного кодексу України право на безоплатну приватизацію земельних ділянок для ведення фермерського чи особистого селянського господарства, садівництва, будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів.

Законопроект передбачає механізм забезпечення реалізації всіма громадянами незалежно від місця проживання права на безоплатну приватизацію відповідно до встановлених нормативів земельної ділянки для ведення фермерського господарства, особистого селянського господарства, садівництва, будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів.

Пропонується покласти на Кабінет Міністрів України відповідальність за забезпечення задоволення потреб громадян в одержанні земельних ділянок для зазначених потреб, які можуть бути безоплатно приватизовані відповідно до норм, визначених цим кодексом, розроблення за рахунок коштів державного бюджету територіальних схем розміщення необхідних для цього земель, зокрема за рахунок земель запасу, інших земель, що перебувають у державній та комунальній власності, а також проектів відповідних загальнодержавних програм використання земель для таких потреб, виконання таких програм у встановлені ними терміни.

Передбачається, що, коли відповідний орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування відмовили громадянинові в передачі земельної ділянки у власність, зокрема за відсутності таких земель, або залишили заяву без розгляду, такий громадянин може звернутись до іншого органу виконавчої влади, чи органу місцевого самоврядування, чи до центрального органу виконавчої влади з питань регіональної політики з відповідною заявою про одержання пропозицій щодо іншої земельної ділянки або до суду для вирішення спору в судовому порядку.

Центральний орган виконавчої влади з питань регіональної політики в місячний строк дає громадянинові рекомендації щодо земельних ділянок, які можуть бути надані для задоволення його потреб. Такі рекомендації даються на основі матеріалів землевпорядкування, даних земельного кадастру, відповідних схем планування територій, а також територіальних схем розміщення земельних ділянок, які можуть бути надані громадянам для ведення фермерського господарства, особистого селянського господарства, садівництва, будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів.

Передбачені територіальні схеми затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням відповідно Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій після погодження з центральним органом виконавчої влади з питань регіональної політики.

У Кодексі України про адміністративні правопорушення передбачається встановити відповідальність посадових осіб за незабезпечення надання громадянинові пропозицій щодо земельних ділянок, які відповідно до законодавства підлягають безоплатній приватизації.

Пропонується також передбачити механізм реалізації закону, зокрема встановити, що Кабінет Міністрів України після офіційного опублікування цього Закону має:

— організувати в шестимісячний строк разом з Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, сільськими, селищними, міськими радами облік заяв громадян про їх бажання одержати безоплатно у власність земельні ділянки для потреб, передбачених частиною шостою статті 118 цього кодексу;

— забезпечити протягом 2008—2009 років розробку нових або оновлення раніше розроблених і затверджених територіальних схем розміщення земельних ділянок Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, які можуть бути надані громадянам для ведення фермерського господарства, особистого селянського господарства, садівництва, будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів.

Прийняття та належне виконання закону сприятиме утвердженню соціальної справедливості в суспільстві, реалізації конституційного права власності на землю і не потребує додаткових витрат з державного та місцевих бюджетів у поточному році. Необхідні для виконання закону витрати можуть бути передбачені під час розроблення проекту закону про державний бюджет та проектів місцевих бюджетів на наступні роки. При цьому в подальшому мають зрости бюджетні надходження за рахунок більш ефективного використання.

Також, на мою думку, запропоновані шляхи реалізації права кожного громадянина України на землю значно покращать взаємоповагу і реальні стосунки між органами влади та всіма власниками й користувачами землі, сприятимуть утвердженню в свідомості громадян почуття власної гідності та довіри до власних сил, створять усі умови для отримання кожним українцем своєї законної частки в основному національному багатстві.

Григорій СМІТЮХ, народний депутат України, член Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин.