З турботою про старість

— Це наші дівчата з «Надії» розспівуються, — з непідробною гордістю і теплом мовила завідувачка Попівського відділення соціально-побутової реабілітації пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян при територіальному Центрі соціального обслуговування населення Конотопської райдержадміністрації Тетяна Гладун.

«Дівчат» у фольклорному пісенному ансамблі «Надія» разом з музикою Анатолієм Метлинським повна дюжина... Наймолодшій з них, правнучці Героя Радянського Союзу, уродженця Попівки Михайла Гуденка — Валентині Синюченко — 54 роки, найстаршій — Варварі Солошенко — літа ось-ось повернуть на дев’ятий десяток. А душею ансамблю є їхні подруги-пенсіонерки Надія Субара, Катерина Яременко та Марія Омельченко, чиї голоси, за словами Тетяни Гладун, звучать, як у сімнадцятилітніх. Тож і в Попівці, та й в навколишніх селах, куди вони на всі церковні і державні свята, включаючи «дуайєна» ансамблю Варвару Солошенко, вибираються з концертами на власних двоколісних «ягуарах», «Надію» вважають справжньою мега-зіркою районного масштабу. Не лише за дзвінкі голоси, а й за пісні, яких в їхньому репертуарі більше семидесяти. Переважно українські народні: «Усі гори зеленіють, де багаті жито сіють», «Над полями та над нивами», «Їхав козак на війноньку», «У городі верба ясна»... Принагідно зазначити, що близько половини репертуарних пісень, які, здавалося б, давно й безповоротно канули в Лету, відшукали самотужки. У цей зачарований пісенний вінок гармонійно вплетені також твори сучасних українських композиторів, зокрема, «Прилетіла ластівка».

Репетиція «дівочого» ансамблю проходила у «Світлиці», схожої відразу на два музеї — художній та декоративно-прикладного мистецтва. Від сліпучо-синьої білизни більше ніж півсотні вишиванок та рушників, помережаних розмаїттям візерунків, впереміжку з картинами, розвішаних на стінах, аж очі на мить засліпило. Подумалося: серед такої краси навіть безголосий заспіває.

— Наш ансамбль не осоромиться на будь-якому конкурсі народних талантів, — ніби підслухала мої думки газдиня «Світлиці» Раїса Ющенко. — До речі, всі оці вишиванки і картини також справа рук попівських пенсіонерів. Найбільший внесок у цей доробок зробили мої тезки — Раїса Бульба та Раїса Ковалевська.

Колишня вчителька місцевої школи Раїса Ющенко, одна з найвправніших тутешніх рукодільниць, скромно замовчала, що не тільки завідує «Світлицею», а ще очолює гурток художнього вишивання для своїх ровесниць, який працює по середах. Вівторок відданий у розпорядження жіночого клубу «Готуємо смачно», у четвер тут господарюють члени клубу любителів поезії «Сім свічок» на чолі з «капельмейстером» «Надії» Анатолієм Метлинським, а п’ятниця і суботи у цілковитому розпорядженні ансамблю.

Душу і тіло лікують у комплексі

Зрештою, двері тутешнього відділення соціально-побутової реабілітації пенсіонерів та одиноких, до речі, поки що єдиного на всю Україну, зачиняються на замок лише в неділю. Адже не тільки вишиванням, піснями, віршами та іншими духовними стравами тут лікують духовні і тілесні недуги пенсіонерів, інвалідів та одиноких попівчан. До їхніх послуг сучасна душова, міні-пральний комбінат, укомплектований двома пральними машинами, майстерня з ремонту взуття. Господарюють в них Любов Литвин, Ганна Журавель і колишній воїн-інтернаціоналіст Павло Дідик. Тож з ранку до пізнього вечора у місцевому відділенні соціально-побутової реабілітації життя вирує: співають, читають вірші, вишивають, малюють, купаються, перуть, смажать, лагодять взуття... З початку нинішнього року, наприклад, з «легкою парою» звідси пішли більше двохсот чоловік, випрали білизну близько півтисячі, причепурилися в перукарні більше півсотні місцевих красунь-пенсіонерок. Причому за символічну ціну. Так, вартість душової менше як півтори гривні, одного кілограма випраної білизни трохи більше трьох гривен. Це для пенсіонерів. А одинокі непрацездатні мешканці, яких в Попівці проживає близько семидесяти чоловік, взагалі перебувають на повному пансіоні у відділенні.

А ще є тут майстер на всі руки Микола Савін, на якого прямо-таки моляться місцеві одинокі громадяни та пенсіонери. Він і швець, і жнець, і на дуду грець: щодня латає, ремонтує в одиноких непрацездатних і пенсіонерів меблі, сараї, паркани... Словом, Попівське відділення соціально-побутової реабілітації для місцевих ветеранів стало тією ластівкою, яка завжди повертає людям віру, надію і жагу до життя. Досить сказати, що лише у культурно-мистецьких заходах тут щомісяця зайнято близько шестисот попівчан — майже половина з наявних у селі пенсіонерів.

На добру справу ніяких грошей не шкода

Описуване відділення, як вже згадувалося вище, і справді перша ластівка початку справжньої турботи влади про сільських ветеранів не тільки на Сумщині, а й в державі. Путівку в життя заснуванню таких сільських соціальних осередків-віддушин дала загальнообласна програма «Сумщина — територія повноцінного життя». Просто конотопчани у цьому відношенні виявилися найспритнішими. З огляду, що приміщення попівського відділення нагадувало справжнє решето — справа виявилася не з легких. Загальна кошторисна вартість будівельно-монтажних робіт, підведення газо- і водопроводу, обладнання душової і банно-прального відділення обійшлося районному бюджету більш як у 190 тисяч гривень.

— Кошти для бюджету значні, — погоджується заступник голови Конотопської райдержадміністрації Віктор Суятінов. — Та всі затрати компенсують щасливі очі помолоділих від уваги тамтешніх ветеранів. З відкриттям відділення соціально-побутової реабілітації, в якому вони відтаюють душею від житейських проблем і негараздів, у них знову з’явився потяг до життя. Хіба це не прекрасно, радіти щастю ветеранів і відчувати свою причетність до нього?

Утім, Попівка лише початок, ота перша ластівка, яка нерідко робить погоду. Адже до першого вересня нинішнього року в одному із сіл решти 17 районів області з’явиться «своя Попівка» з відділенням соціально-побутової реабілітації пенсіонерів і одиноких непрацездатних громадян.

— Перші реабілітаційні сільські відділення райони зводитимуть за власні бюджетні кошти, але під патронатом Міністерства праці та соціальної політики України, — інформує заступник начальника головного управління праці та соціального захисту населення Сумської облдержадміністрації Валентина Пекіна.

Сьогодні регіон перебуває у лідируючій трійці «найстаріших» областей України. Середньостатистичному сумчанину нині понад 41 рік, і він на п’ять років старший за середньостатистичного українця. Тому області і надали пальму першості в експерименті з соціального захисту населення пенсійного віку. Адже забезпечена державою пристойна старість призупинить подальший відтік робочої сили з України, поліпшить демографічну ситуацію, подовжить робочий вік українців. А, як відомо, працьовитим та енергійним вік у сто років не межа.

...Під час ознайомлення із життям попівських пенсіонерів колектив ансамблю просвітляв мою душу і серце веселими козацькими та ліричними українськими піснями, а проводжав тією самою «ластівкою», яка наповнює серце спокоєм, радістю, надією і вірою...

Попівка Конотопського району

Сумської області.

Фото автора.