В експозиції — кераміка і сантехніка

Унікальний і єдиний такий не тільки в Україні, а й, мабуть, на європейському континенті Музей керамічної плитки і сантехніки створено в Харкові при компанії «Техногрес». За п’ять років його відвідали тисячі співгромадян і численні закордонні гості. І мало хто з них ішов із чудового музею, не сфотографувавшись на тлі рідкісних предметів старовини, що й сьогодні дивують нас своєю красою і розкішшю. Напередодні Міжнародного дня музеїв наш харківський кореспондент став одним із численних його відвідувачів.

Кому на зорі становлення компанії спало на думку створити музей кераміки давніх епох і стародавніх сантехнічних виробів, сьогодні вже ніхто не може згадати. Але припала ідея до душі всім. Тільки порівнюючи сучасні досягнення виробників лицювальних матеріалів і сантехнічних виробів з роботами стародавніх майстрів, можна було і повернутися в часі на кілька століть, і пізнати істину того, що все у світі минає, а споконвічний матеріал людської цивілізації — обпалена вогнем глина — не тільки вічна, а й, як і раніше, сучасна.

Що більше з’являлося експонатів, що більше співробітників фірми захоплювалися ідеєю збирання, то очевиднішим було, що ці речі мають складати не просто колекцію, яка припадає пилом на полиці й доступна тільки для своїх, а й повинні бути виставлені на загальний огляд.

Музей давно вже став улюбленим дітищем усього колективу компанії. Повернутися з відрядження із новою знахідкою — це вже добра традиція. На момент відкриття музею в ньому налічувалося трохи більше як 800 експонатів. Сьогодні їх уже понад 2000. І хоча невеликому галузевому музею колеги з класичних музеїв по-доброму заздрять: бо їхня колекція постійно поповнюється новими експонатами — багато харків’ян та й жителі інших регіонів намагаються передати сюди якусь рідкісну стародавню домашню реліквію. Але проблеми все ті самі — не вистачає місця, щоб виставити на огляд усі експонати.

На запитання, що найцінніше в музеї, ви неодмінно почуєте — все! Бо справді, хіба можна якось порівнювати невеликі осколки глиняного посуду трипільської культури з цегляними виробами вісімнадцятого століття, де кожна цеглина — що твір мистецтва, зі своїм клеймом, номером. Кожна річ тут по-своєму унікальна, неповторна, кожна є досягненням своєї епохи. Або як можна не дивуватися майстерній глиняній вазі, що нею милувалася якась антична красуня, а так само і зразкам стародавньої плитки для підлоги, яку харківські майстри виготовляли в сиві віки не гірше від сучасних майстрових: плитка буквально просочувалася лицювальним покриттям, що зберегло на століття її первісний вигляд, та й виготовлялися ці вироби у вигляді так званих килимових покрить, що надавало приміщенням неповторності. Та особливою гордістю музею є дбайливо відновлені кахельні керамічні печі, виготовлені в різних містах, у різні епохи.

Сьогодні, звичайно, ці предмети — елемент екзотики, але дедалі більше урбаністів прагнуть тепер поєднати сучасний стиль зі старовинними і, напевно, вічними предметами побуту людини, як от камін, піч або керамічний лицювальний матеріал. Цікавий факт, про який розповіли у музеї: кахельні печі, ці предмети розкоші з погляду сьогодення, біля яких фотографуються мало не всі відвідувачі торговельного салону або музею, були невід’ємною частиною багатьох харківських квартир.

Не менш цікава й експозиція, присвячена недавньому XX століттю. Гадаю, мало хто, наприклад, знає, що при облицюванні знаменитого будинку МДУ застосовувалася фасадно-архітектурно-художня кераміка, яку виготовляли на харківському заводі, а його директору за розроблення і виробництво такого матеріалу було присуджено Сталінську премію. Чи те, що дивовижна ванна кімната з якимись «дивними» водонагрівальними приладами, виставлена в музеї на найвиднішому місці, відображає епоху найбільшого радянського вченого, нобелівського лауреата Л. Ландау, який у тридцяті роки трудився в Харкові. Цю експозицію було виконано на замовлення «Мосфільму», який знімав про нього фільм.

Харків.