Арбітраж, саботаж і жаданий міраж

Ставки піднялися

Минулий тиждень розпочався з різкого загострення ситуації на газовому фланзі — «Газпром» звинуватив Україну в несплаті боргів, сформованих за базовим контрактом, перекрив газ, перевівши НАК «Нафтогаз України» на передоплату. Претензії російський монополіст підкріпив позовом на 4,5 мільярда доларів США у Стокгольмський арбітражний суд. Туди ж з позовом на 6 мільярдів доларів США звернулася і НАК «Нафтогаз України», наполягаючи, що від 2010 року компанія зазнавала збитків через несправедливі ціни на газ. Не вдаватимуся у юридичні тонкощі, однак і без того ясно: сторони сперечаються довкола правомірності умов базового контракту від 2009 року. А звідси випливає щонайменше три запитання для правосуддя. Перше: чи можна вважати затримку з розрахунками підставою для підняття ціни на газ в односторонньому порядку? Друге: чи не є ціна у 485 доларів США за тисячу кубометрів газу для України — доказом для антимонопольних органів Євросоюзу, які підозрюють «Газпром» у ціновому диктаті на ринках Центральної та Східної Європи? Третє: обстоюючи чистоту контрактних зобов’язань, чи не порушував їх, власне, сам «Газпром»? Зрозуміло й інше: ця газова війна виявиться значно запеклішою за попередні (2006-го і 2009-го років), оскільки ставки піднялися, на кону — цілісність країни.

Європейські арбітри зовсім не обов’язково ухвалять для неї позитивне рішення. Пам’ятаємо, що Росія поставляє на європейський ринок понад 20 відсотків газу і 30 відсотків нафти. Давні торговельні зв’язки між ЄС і Росією порушила україно-російська газова війна. Поза тим з огляду на репутацію «Газпрому», який сповідує, прямо кажучи, нетерпимість до будь-яких проявів лібералізації та конкуренції на ринках Східної та Центральної Європи, порушує Європейську енергетичну хартію і умови Третього енергетичного пакета, Україна має добрі шанси на виграш. Нехай не за всіма претензіями, лише за окремими, однак на те вказує знаковий хід подій. Тут і готовність ЄС вже цього тижня підписати з нами економічну частину Угоди про асоціацію. І послідовна позиція ЄС щодо несприйняття проекту будівництва «Південного потоку» в обхід України. І потужна інвестиційна підтримка. Нагадаю, серед тижня надійшов перший транш макрофінансової допомоги від ЄС на півмільярда євро зі свого роду «припискою»: можна використати для розрахунків за своїми зобов’язаннями перед «Газпромом». Можна, але ще треба подумати, чи доцільно? Адже погашення боргів, сформованих за невизнаними цінами, опосередковано означатиме визнання базового контракту. Зовсім не випадково прем’єр-міністр РФ Дмитро Медведєв цинічно іронізує: мовляв, він хоче бачити бодай якісь гроші в рахунок українського боргу за газ.

У палкому прагненні будь-що дискредитувати Україну перед Європою «Газпром» навіть не іронізує. Щойно біля Лохвиці, на Полтавщині, стався вибух на ділянці газогону Уренгой—Помари—Ужгород, заступник голови правління компанії Віталій Маркелов доповів росіянам, що таке траплялося й раніше, і надалі траплятиметься, адже труби іржавіють, а за ними треба доглядати...

Що показово, не іржавіють труби лише на російському боці. Вже з’ясувалося, що в Росії навіть картопля краща за українську і європейську. Маячня, звісно, зате як тішить самолюбство російського обивателя. Але пану Маркелову варто нагадати, що на його боці суттєві аварії на кожній тисячі кілометрів трапляються у 7,8 разу частіше, ніж на нашому боці (дані НАК «Нафтогаз України»). І, до слова, ми пропонуємо ЄС спільно модернізувати й експлуатувати ГТС — попри те, що з цим добре справляється й «Укртрансгаз». Адже й словаки, до яких доправляється газ цим напрямом, і «Газпром», який продає його з північних родовищ Західного Сибіру, підтвердили: аварія жодним чином не вплинула на ритмічність транзитного потоку. І ще: прокладаючи українську ГТС, її страхували навіть від ядерного удару — це вам не залізничні колії на перегоні Пантелеймонівка—Шляхопровід, які розбирали на Донеччині. Але замислитися варто. Це ж якої сили має бути бажання зіпсувати нашу репутацію в очах Європи для гіпотетично можливої диверсії? Висновок один: за активної диверсійної діяльності російських спецслужб на українській землі версія про цілеспрямований вибух — це перше, що спадає на думку. Навіть якщо це не так, то поговорити про це варто для того, щоб посіяти недовір’я між Україною і ЄС напередодні підписання ними Угоди про асоціацію.

Війна на близькому сході країни у всіх сенсах витісняє життя з регіонів. Вона не дає можливостей вчасно виконувати державі свої прямі функції — виплачувати заробітні плати і пенсії, задовольняти першочергові потреби мешканців. Вони масово тікатимуть від війни в інші регіони, як це спостерігалося минулого тижня передусім на Луганщині.

Через війну серед тижня три ТЕС на Донеччині були вимушені перейти на резервне водозабезпечення, якого вистачить в кращому разі на 30 днів. Причина банальна: за словами заступника директора департаменту електроенергетики Міненерговугілля Бориса Соркіна, через артилерійський обстріл насосної станції рівень води у водоканалі зменшився до аварійного. Для відновлення стабільної роботи водоканалу треба якихось чотири дні, але за умови безпечного доступу до об’єкта, чого досягти зараз проблематично... Розрядка напруги, як сказав котрийсь з учасників АТО, це поки що жаданий міраж.

А тим часом гіпотетично можлива зупинка ТЕС потягне за собою відсутність тепла, світла і гарячої води.

Власне, війна вже порушила нормальний трудовий ритм на близькому сході країни. Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк мав рацію: бюджет цього місяця не дорахується щонайменше мільярда гривень податкових надходжень. Усі війни безглузді, але ця — найбезглуздіша: бо свої воюють проти своїх. Адже недоїмку погашатимуть за рахунок субвенції, яка місту належить по праву. Поки що негатив поглинає усі позитивні новини, але вони є і не потребують навіть коментарів. Україна суттєво скоротила зовнішній борг у першому кварталі. В Києві презентували два вітчизняні електропоїзди ЕКр1 (на знімку), які переважають південнокорейський HRCS2 за швидкістю і експлуатаційними термінами та не поступаються йому комфортом. Угорщина пообіцяла збільшити реверсні поставки газу в Україну своєю територією. Або ініційовані Президентом країни кадрові зміни, які, на думку загалу, справили позитивне враження і вселяють надію у те, що системні реформи цього разу не заговорять, а міраж таки матеріалізується.