Поливаючи квіти в горщиках на підвіконні, почула дзенькіт розбитого скла. За мить зрозуміла, звідки: у подвійному склопакеті зяяла дірка від... кулі. Дільничний міліціонер зі знанням справи пояснив: «Стріляли з дрібнокаліберки. Але не вважаю, що це був замах на ваше життя. Швидше за все, «забавлялися» молодики напідпитку або підлітки...»

Що був не замах, то згодна. Але що стрілянина по вікнах навіть без злого умислу — нормальне явище, зрозуміти не можу. Написала заяву в міліцію, щоб розслідували випадок. За місяць зателефонувала: «Спіймали зловмисника? У відповідь почула: «Як його упіймаєш? Адже свідків інциденту не було. А заяву списали в архів»...

Я таки не знаю, за якими правилами ловлять зловмисників, бо не вчилася на міліціонера. Але вирішила скористатися нагодою, попросивши дільничного втрутитися в іншу ситуацію: під вікнами нашого будинку встановлені лавочки, котрі, наче магнітом, притягують п’яничок і бездомних. А також бездоглядних підлітків, які мало не до ранку «слухають» музику, галасливо з’ясовуючи стосунки. Вранці двірники вимітають з-під лавок бляшанки з-під пива, упаковки від таблеток, використані шприци. На зауваження мешканців «гості» не реагують. Та й це справа не жильців, а міліції. Але, з’ясовується, наш дільничний теж нічого не може вдіяти. Мовляв, проганяє їх, а вони приходять знову...

Таких прикладів у читачів набереться не менш, ніж у мене. І не тільки тих, що мають стосунок до захисту прав і спокою громадян міліцією, а й до інших сфер буденного життя. У нас стало мало не нормою: фахівці низької кваліфікації в галузі охорони здоров’я, гори сміття на вулицях і біля будинків, водії напідпитку за кермом, обважування покупців на базарах і в крамницях, хабарі, які чиновники беруть на всіх щаблях малої і великої влади, — перелік можна продовжувати до безкінечності.

Водночас представники влади, особливо, коли вони не сваряться в парламенті, в уряді чи президентській резиденції, навперебій вихваляються успіхами. Міністр внутрішніх справ днями розпинався в одній з телепрограм: «Показники злочинності знизилися, кількість ДТП зменшилася». Інші урядовці пишаються власними успіхами, переконуючи нас, що життя суспільства значно поліпшилося.

Натомість... Чи варто перелічувати, що натомість? А може, по вікнах наших можновладців не стріляють з дрібнокаліберок, сміття з-під їхніх палаців вивозиться вчасно, продукти харчування вони купують не в наших магазинах і вже напевне — не на базарах і т д. і т. п. А може, вони й живуть в іншій країні, принаймні в іншому, не нашому з вами, світі? Бо, здається, не бачать зв’язку між своїми «розбірками» у вищих ешелонах влади і повним безладом, якщо не сказати — хаосом у повсякденному житті? Невже не помічають, що поки з’ясовують, хто в «хаті» головніший, — «унизу» до плінтуса упав рівень відповідальності практично у всіх сферах життя? Що рано чи пізно це обернеться новими, не менш страшними чорнобилями? Зрештою, що мені до начебто високих показників головного міліціонера, коли дільничний вважає стрілянину по вікнах лише забавкою якихось дебілів?

Щодо мого приватного випадку, то, на щастя, цього разу чиясь «розвага» коштувала мені лише витрат на один склопакет...