Останній рік справи вітчизняної авіапрому пішли на спад ще помітніше. Так вийшло, що саме цей час авіація існує й намагається вижити без Петра Балабуєва. Генеральний конструктор АНТК імені Антонова, нагадаю, помер 17 травня 2006 року, за тиждень до свого 76-ліття. Напевно, не варто сперечатися, краща чи навпаки гірша була б ситуація в галузі, живи Петро Васильович і далі. Однозначно — перше. Незважаючи на те, що два роки перед смертю генеральний перебував у відставці (у такий спосіб він протестував проти злиття в одну структуру власне АНТК, декількох серійних авіазаводів та ін.).

А поки що згадаємо про цю людину. Про його справи.

Мабуть, основна заслуга (крім, звичайно, створених ним машин) Петра Васильовича в тому що у важкі перебудовні роки він не розгубився, не піддався загальному згубному прихватизаційному імпульсу. Напевно, сталося так тому, що Балабуєв, якому Антонов із цілковитою впевненістю передав справи КБ, був і завжди залишався конструктором-прагматиком. Тим паче в часи незалежності України, коли фонд фінансування дослідно-конструкторських розробок катастрофічно вичерпувався, а потім і зовсім воно припинилося на довгі роки. Та й за вдачею Петро Васильович був розважливим, точним і однозначним. Скажете, а його «Мрія»? Так, дехто за рубежем про таку машину мріяв все життя! А київський генеральний конструктор узяв — і зробив. Відповідаючи на запитання здивованих фахівців у Ле Бурже, навіщо, мовляв, така махина, Петро Васильович відповідав: щоб змінити межі можливого. Але ми ж добре пам’ятаємо, що найбільший у світі літак створювався Балабуєвим з командою для того, щоб транспортувати блоки корабля багаторазового використання «Буран» і стати розгінним носієм для шатла «Меркурій» у проекті повітряно-космічного старту. За своєю практичною готовністю він випереджав усі світові аналоги на десяток років! Ось так романтика перепліталася із практичною необхідністю.

Не можна не згадати про інші унікальні проекти: родоначальника лінійки чудових машин літак короткого злету-посадки Ан-72, палубний літак радіолокаційної розвідки Ан-71, патрульний Ан-74П, легендарний пожежник Ан-32П, універсальний Ан-3, військово-транспортний комплекс нового покоління Ан-70, нові модифікації Ан-124 «Руслан».

Ну а якщо говорити про нові моделі генерального за часів незалежності, то чого вартує одна його ластівка — Ан-148. А те, що не судилося Петрові Васильовичу побачити перспективний літак у серійному виробництві, то це не його провина, а біда стратегів держави. Але про інше хочеться сказати. Доля розпорядилася так, що Балабуєв брав участь у створенні всіх кращих у світі «великоваговиків» — Ан-22 «Антей», Ан-124 «Руслан» і Ан-224 «Мрія». Але все життя він мріяв саме про такий літак, як Ан-148. Легкий, надійний, маневрений, економічний. Цим і пояснюється особливе ставлення генерального авіаконструктора до цієї машини. Він одразу полюбив її, вбачаючи в ній велике майбутнє авіації.

Наступним після Ан-225 літаком Балабуєва, нагадують його сподвижники, був Ан-38. Це подовжена модифікація Ан-28. Але це потребувало інших двигунів. Балабуєв був перший у СНД, хто на вітчизняний літак поставив західні двигуни. Так, цей маленький літак має багато цікавих нюансів. Приміром, те, що його перший зразок збирався на серійному заводі. І ще: його створенням із Києва управляли, щоб виробляти в Новосибірську. Тобто маємо факт широкої й плідної кооперації. Крім того, цей літак перший із СНД одержав міжнародні сертифікати.

Далі його машиною був Ан-140. Це перший оригінальний літак незалежної України. І створювався він для заміни парку застарілих Ан-24. Спочатку заміну хотіли здійснити двома новими «варязькими» розробками — Іл-114 та Л-610. Але... Л-610, як відомо, не вийшов, Іл-114 — під великим питанням. Чим замінити Ан-24? І Петро Васильович ризикнув. Це був наш ринок, наш літак Ан-24. Балабуєв сам узяв на себе ініціативу створити літак-змінник. І організував його випуск. Хоча проблеми є, але й літак теж є. Балабуєв був неперевершений у деяких речах, насамперед в організаційних питаннях. Тож Ан-140 гарний тим, що наш генеральний конструктор перший серед усіх зважився зробити літак без технічного завдання. Але ж добре відомо, що ініціативні машини дуже рідко доходили до серійного виробництва. «Сто сороковий» був створений у нормальній ринковій системі, коли кожна копійка на літак була зароблена самим АНТК.

Можна годинами згадувати сторінки з життя Петра Васильовича. Але хотілося б згадати одну. Те, що саме стараннями Балабуєва авіаційний комплекс отримав можливість заробляти кошти самостійно й у такий спосіб вижити.

Це був яскравий представник свого покоління. Він і не збирався якось мінятися. Він був різкий, часом навіть жорстокий, міг як аргумент вжити міцне слівце, але потім як ні в чому не бувало почати ділову розмову. Усередині він мав стрижень із благородного металу, на якому й трималася його беззавітно віддана авіації душа. Для нього мірилом людини було те, любить вона авіацію чи ні.

Максим КОРОТЕНЯ для «Голосу України».

Фото Олександра КЛИМЕНКА (з архіву «Голосу України»)