Заборона СБУ на появу лужковської кепки в Україні не надто спантеличила автора скандальних антиукраїнських одкровень. Мер столиці їхньої «родіни» у властивий йому спосіб навіть спробував попіаритися на своєму «нон-гратстві»: «Мене не злякаєш, рота мені затулити не можуть і не змогли». А рішення Служби безпеки лише свідчить, переконує він своїх співвітчизників, що офіційний Київ боїться його появи в Криму і Севастополі, бо «кицька з’їла чуже».

З приводу «чужого», звичайно, можна посперечатися. Опираючись не тільки на історію, а й, до речі, на текст спочилої в Бозі Конституції СРСР, яка начебто й надихнула спритного мера на «юридичне» підґрунтя під його зазіхання на півострів. Очевидно, пан Лужков так само розібрався в її положеннях, зокрема в застосуванні механізму референдуму, як і в історії «приростання» території Російської Федерації Кенігсбергом. Але наводити аргументи — справа марна: звісно, що рота йому ніхто не затулить, то хай і сидить собі з широко розтуленим, навіть кепку може закинути в нього, як гарячий пельмень, — для виразнішої демонстрації зневаги до нашої «лякливої» СБУ.

Дивує не сам Лужков, бо чим ще може здивувати цей чоловік із замашками виконроба-практика, коли «прорабський» досвід домінує над інтелектом. Не викликають подиву і всі солідарні істерики із середовища російських громад Криму та інших тотожних організацій, які «п’ятиколонство» конвертують на оплачувані «трудодні». Не в маргінесі, одне слово, проблема.

Спантеличує позиція представників найбільшої парламентської фракції, які, попри опозиційність до нинішньої влади, не є, за ідеєю, в «контрах» зі своєю країною. Принаймні у своїх заявах гарантують цілісність України з усіма її регіонами. Тоді як, скажіть, зрозуміти слова одного з її депутатів, котрий «особисто знає Юрія Михайловича як людину дуже стриману» і тому списує його територіальні претензії на «публічну емоційність»: «Те, що каже представник іншої держави на суспільному заході, мені коментувати нелогічно, бо я не знаю, що він думав з цього питання» (?. — Авт.).

Очевидно, в «логіці лужковського думання» краще розібралася його колега, але також не бачить в цьому особливої небезпеки, бо «вірить, що з вуст перших політиків Росії — президента й прем’єр-міністра — такі заяви не пролунають...». Дивовижна наївність для парламентарія, котрий ідентифікує себе як патріота за фактом народження: невже не відомо з багаторічної практики, що з язиків говірливих мерів лише скапує те, що в перших кремлівських осіб у голові?

Між іншим, ще одним підтвердженням цього є заява МЗС РФ, у якій стверджується, що Лужков «висловив лише думку, що збігається з позицією більшості росіян». Цікава дипломатія в наших сусідів. А якщо «більшість росіян» захочуть підтримати Жириновського в його мрії помити чоботи в Індійському океані чи оголосити Антарктиду «ізвєчной тєріторієй»? Або комусь видасться, що папуаси за своїми слов’янськими рисами до біса нагадують один відомий народ? А Київ чи Львів — осідки «чеченського тероризму»?..

...За повідомленням інформагентств, депутата від «НУ—НС» Владислава Каськіва не випустили вчора з московського аеропорту. Їхав він, до речі, на зйомки телепрограми на запрошення НТВ, а не з’ясовувати, чи законно приєднували Калінінградську область до російської держави. Що вони там собі думали, не знаю, але чомусь вирішили, що «ефірний» Каськів — загроза для безпеки Росії. А в нас тут вірять, що лише лужкови в них «емоційні»...