Ціни на м’ясо не перестають шокувати покупців. Кілограм свинини за півсотні гривень вже перетворився на недоступну розкіш для багатьох пенсіонерів та малозабезпечених родин. Проте не вщухають чутки, що в інших обласних центрах за цей продукт правлять вже і по вісімдесят гривень. Про перспективи зменшення цін мови поки що ніхто не веде, тож покупець із острахом поглядає в майбутнє.

Знайти логічне, а головне — економічно обґрунтоване пояснення таким ціновим стрибкам не так вже й просто. Та зрозуміло, що ринкова ціна — це, так би мовити, остаточний продукт свинарства. Корені ж доводиться шукати на фермах та у хлівах. І саме там особливо похвалитися немає чим.

У першому кварталі область прозвітувала, що має майже 280 тисяч голів свиней. Навіть порівняно з минулим роком цифра не радує, бо майже на чверть менша. Але є в ній ще одна особливість — оті дві горезвісні складові: сільгоспформування та господарства населення. Саме останнім відводиться левова частка — 212 тисяч голів. Наскільки реальна ця цифра, ніхто сказати не може. Отож і м’ясо від цих свиней швидше віртуальне. Бо скільки насправді вирощується, а тим більше скільки потрапить на продаж — про це статистика мовчить.

Реально можна робити ставки на оті 68 тисяч свиней, котрі тепер вирощують у господарствах. Наситити ними область, а тим паче вести мову про зменшення ціни вкрай проблематично.

В обласному управлінні сільського господарства ми зробили екскурс у двадцятилітнє минуле. З’ясувалось, тоді область годувала майже півмільйона свиней. І це тільки в колективних господарствах. Але ж і домашнє стадо, зважаючи на дешевизну кормів, було в десятки разів більшим. За всієї непорівнянності тодішніх та теперішніх цін очевидно: вартість м’яса перебуває у прямій пропорційній залежності від кількості поголів’я. А банальне «дорожчає все» є лише слабким самозаспокійливим.

Схожий ціновий стрибок «свинячий ринок» уже переживав два роки тому. Саме тоді надзвичайно модною на селі стала саме ця тема. Охочих вирощувати свинину, особливо серед грошовитих людей, з’явилось чимало. Та й бізнес обіцяв бути прибутковим. Не секрет: наростити поголів’я свиней куди простіше, ніж череду корів. Швидке м’ясо могло б давати швидкі прибутки. Але ейфорія скоро минулась, коли за декілька місяців ринок перенаситився м’ясом. Закупівельні ціни швидко впали, а у товаровиробників із зменшенням рентабельності на продукцію згасла і цікавість до неї. Сьогодні знову немає охочих займатись свинарством. Кажуть, закупівельна ціна десь у п’ятнадцять гривень за кілограм живої ваги вже не зацікавлює тваринників. Коли справи підуть так і далі, в області дуже швидко з’являться райони, де не утримуватимуть жодної свині на фермах сільгосппідприємств. Вже тепер у Деражнянському районі залишилось лише чотири господарства, де тримають свиней. Стадом це вже не назвеш. На весь район — 182 тварини. Тож на яку ціну можна сподіватись?

Це вже крайність. Але не далеко від цього району відійшли Славутський, Шепетівський, Новоушицький, де залишилось від 500 до 700 голів. В області вже не набереться і трьох сотень господарств, де утримувались би свині. Та й серед них більшість таких, що мають по кілька десятків тварин. Поголів’ям більш як у дві тисячі можуть похвалитись лише три господарства.

Селяни в один голос твердять: важко вигодувати кабанчика, дорого. Зерно практично щезло із дядьківських городів. Пшеницю, зерновідходи — все треба купити. А там ціна вже дотягує до півтори тисячі за тонну. Щоб вигодувати гарне порося, треба йому харчів не меш як на дві тисячі гривень. Якщо ж купити ще й самих поросят, то за пару ще з півтисячі треба віддати.

А тепер ще один нескладний підрахунок: якщо середню 120-кілограмову свиню віддати заготовачам по середній ціні в 12 гривень за кілограм, то якраз і вийде, що майже рік дядько задурно годував порося у своєму хліві. Хто ж поквапиться заводити у стайню малих поросят? Хіба що для себе та своєї родини, але ніяк не на продаж.

У такій ситуації логічним здається крок підвищення закупівельних цін. Кажуть, 19 гривень за кілограм живої ваги вже могли б влаштувати товаровиробника. Але у що це обійдеться споживачеві? Все у тих же 80 гривень за кілограм, про які поки що пенсіонери розповідають із страхом і тугою. Про перспективну вартість ковбасних та м’ясних виробів навіть згадувати не хочеться.

Найпростіше причиною всіх бід назвати перекупників, котрі й справді правлять бал на наших базарах. Жодні спроби поставити за прилавок товаровиробника, навіть завдяки адміністративним, а подекуди і силовими методами, результатів не дали. Зрештою, не там була свиня підкладена: кожен повинен займатись своїм — хтось вирощувати, хтось заготовляти, хтось торгувати. Дуже швидко стало зрозуміло, що корені проблеми значно глибші. Але докопуватись до них, а тим паче виправляти ситуацію ніхто так і не став.

А тому навіть для потужних товаровиробників тепер свинарство не є надто вигідною справою. В області лише Теофіпольський район намагається втриматись на колишніх позиціях. Невеликий регіон утримує 16 тисяч свиней. До того ж майже половина припадає на господарство, очолюване Героєм України Василем Петринюком. Ще трохи більше трьох тисяч голів вирощує полонське господарство «Маяк». Але ж пригадую минулорічну розмову із його керівником. Повіривши обіцянкам уряду про підтримку галузі, тут справді спробували зробити ставку на свинарство. Поголів’я доходило вже до п’яти тисяч. Але тільки почали отримувати прибутки від своїх старань, як раптово впали закупівельні ціни. Дійшли навіть до п’яти гривень за кілограм. Тоді й почали скорочувати виробництво. Тепер навіть за захмарних м’ясних цін із збільшенням поголів’я не поспішають. Хто знає, які нові гримаси ринок покаже завтра. Навіть державна дотація не спокушає. І хоч підняли її до 1,4 гривні за кілограм живої ваги, і хоч виплачують справно, і хоч пішло на ці цілі в області з початку року вже 2,2 мільйона гривень, ситуацію це не змінило і на виробництво свинини не вплинуло. Звичайно, господарства не відмовляються від такої допомоги. Та й приватнику, якщо вдасться зібрати всі довідки і квитанції, зайва сотня не шкодить. Але це ж лише сотня-півтори на одній свині. В перерахунку на натурпродукт — три-чотири кілограми м’яса. То чи варто це тяжкої праці?

В області поки що знайшлось єдине господарство, котре наважилось займатись свинарством. У Летичівському районі почало працювати нове фермерське господарство, котре вже за новими технологіями годує близько двох тисяч свиней. А планують збільшити ці обсяги в шість разів. Та чи вдасться це зробити? Адже це питання не так часу і власних фінансових можливостей, як загальної ситуації на ринку м’ясопродуктів. А змін на краще поки що ніхто не обіцяє. Зрештою, хто може це зробити, коли думки високих політиків і господарників до «свинячої» справи не опускаються.

А тим часом дедалі очевидніше, що традиційна українська шкварка та шинка стають справжнім делікатесом. Реалізація м’яса в

області протягом першого кварталу зменшилась порівняно із торішніми показниками на одинадцять відсотків. Всього було продано близько 1,3 тисячі тонн свинини. Якщо поділити на все населення краю, то й вийде, що за три місяці на кожного припало близько кілограма. Коли врахувати, що ніхто із сусідніх областей особливо ділитись ні м’ясом, ні салом не те що не хоче, а просто не може, то стає зрозуміло: цінувати шмат сала ми будемо все більше. І в прямому, і в переносному значенні слова.

Хмельницька область.

Фото Анастасії СИРОТКІНОЇ (з архіву «Голосу України»).