Спільний жереб

Нагадаю, через спротив профспілок і високий інфляційний фон (30,2 відсотка у річному вимірі) НКРЕ вже вдруге відклала реалізацію урядової постанови про підвищення тарифів на газ для населення на 3-5 відсотків щомісяця, починаючи з травня. Але висока інфляція — не єдина причина. Не менш важливі — незадовільний технічний стан розподільчих мереж, борги облгазів, економічно необгрунтовані тарифи на газ для теплокомуненерго. Без розв’язання усіх цих проблем неможливо реформувати систему енергозабезпечення житлово-комунального господарства країни. І відродити фінансову потугу НАК «Нафтогаз України», яка нарешті оприлюднила підсумки аудиту за 2006 рік (тоді поставкою блакитного палива промспоживачам переймалося здебільшого ЗАТ «Укргазенерго»). Коротко кажучи, збитки НАК за цей період сягнули за стандартами міжнародної звітності 2,178 мільярда гривень (на 1,1 млрд. грн. більше від попереднього року). Втрати найбільшого видобувника газу та нафти оберталися мільярдними боргами перед імпортерами, перебоями з теплом і світлом в оселях, дорожнечею бензину на автозаправках. Хоч не хоч, це наш спільний жереб. Його майнова природа очевидна, тому Юлія Тимошенко категорична: або облгази упродовж місяця повертають борги, або їх очікує процедура банкрутства і подальший розпродаж. З огляду на складну систему розрахунків, що зумовлює появу взаємної заборгованості, до того навряд чи дійде. Проте в будь-якому разі це не полегшить долі кінцевого споживача — і ціни на газ для нього переглянуть. Так само логічно, як розстрочили 2,1 мільярда гривень податкових платежів для НАК «Нафтогаз України» або як повернули їй право постачати стратегічний ресурс найбільшим промпідприємствам. Чи, бува, хто забув, що вже з наступного року за імпортний природний газ, який на світових біржах серед тижня різко подорожчав, доведеться платити чи не удвічі більше, ніж зараз?

П’ять днів мене брали сумніви, що мій жереб конституційно захищений і надійний, як печатка Фонду держмайна. То Президент країни Віктор Ющенко цілком слушно запевняв, що приватизувати аміакопровід у складі Одеського припортового заводу (ОПЗ) забороняє чинне законодавство. А хіба, коли Президент вітав приватизацію ОПЗ, було інакше?! То призначений урядом в. о. голови Фонду держмайна Андрій Портнов закликав не вірити Президенту. При цьому ледь не божився, що конкурс з продажу ОПЗ пройде, як намічалося. То керівники регіональних відділень Фонду держмайна проігнорували візит у Київ на запрошення Юлії Тимошенко і того ж таки Андрія Портнова. А на додачу, пішов поголос про те, що невдовзі матимем не тільки двох керманичів головного приватизаційного відомства, а й дві печатки, а відтак — і дві справедливості. Чи не забагато для жалюгідного жеребу громадянина, інтерес якого вже десь посередині? Адже заблокована приватизація не дає змоги внести поправки до Держбюджету, ініціювати ринковий рух офіційного курсу гривні, нормалізувати земельні відносини і багато чого іншого — вкрай важливого і для економіки, і для конкретного українця. Гарантії останнього найбільш очевидні. Навіть якщо їх роздаватимуть у найдемократичніший спосіб — через сліпе жеребкування, від теперішнього підходу до приватизації він одержить рімейк фіналу Кубку України з футболу — з пролобійованими учасниками, червоними картками і порахованими ребрами. Його планиду як частку загальнодержавного жеребу визначать корумповані політики, чиновники і судді. Спільний жереб і права не виключають життєвої доцільності і безправ’я.

Інфляція у квітні сягнула 3,1 відсотка, у річному вимірі — 30,2. На цьому тлі подорожчання дизпального у столиці у середньому до 6,01 гривні за літр виглядає не сенсаційним, а симптоматичним. Не дивно, що ціни на нафту звітного тижня перетнули психологічний бар’єр у 125 доларів США за барель і зберігають тенденцію до підвищення у середньостроковій перспективі. Це означає, що через певний час подорожчають і імпортні нафтопродукти на нашому ринку. Квітнева ж статистика свідчить і без того про підвищення цін на транспорті на 2,5 відсотка, що тільки додало у вартості продовольчої групи товарів. Серед найбільш суттєвих антиінфляційних чинників — профіцитний держбюджет, більш-менш вгамована порівняно з лютим динаміка зростання доходів населення (у березні — зростання на 5,9 відсотка), сезонні очікування. Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, оптимістично коментуючи найближче майбутнє, як на мене, видавала бажане за дійсне. У травні ми ще відчуємо інфляційний тиск, а от уже влітку за сприятливого перебігу подій, цілком імовірно, ціни почнуть задкувати.