Завтра — 63-тя річниця Великої Перемоги

Це свято беззаперечне — День Перемоги. Воно дісталося гіркою ціною мільйонів жертв, понівечених доль.

Тим більша наша шана переможцям. Їх, на жаль, щороку меншає. Так само не зростає і статок тих, хто колись захищав, визволяв, відбудовував...

Василь Петрович Єрмолинський, який мешкає в селі Калинівка Чорноморського району АР Крим, зустрічає нас при повному параді. І для знайомства пригощає своїм вином. Своїм від самого початку, бо лозу садив і доглядав сам. Партизан, артилерист і агроном добре знається на цьому. І в нього своя життєва арифметика.

Розповідаючи про війну, Василь Петрович точно оперує цифрами, назвами, кількісним складом і напрямками руху всіх частин і фронтів. Для нього війна почалася 27 липня, коли німці прийшли в рідне село Комаровичі, що на Гомельщині. 17-річним хлопець пішов у партизани. «Воював без запрошення, бо ж у партизани ніхто не мобілізовував. Білоруські партизани тримали на собі 30 ворожих дивізій! Якби нас озброїли як слід, то, може, й другий фронт відкривати не треба було...». У партизанах заслужив і медаль «За відвагу» — з мінометних мін робили вибухові пристрої і підривали ворожі ешелони. Поруч із цією нагородою на сірій мало прикметній стрічці медаль «Партизану Великої Вітчизняної війни».

Коли фашисти відступали, спалили Комаровичі: в рідній хаті згоріла мати. Батько і сестри залишилися жити в покинутій німецькій землянці. Василь Петрович вступив до діючої армії. Майор-артилерист визволяв Варшаву й Одер, брав Берлін. Під час наступу в танку згоріли два його брати. «Німці під Москвою положили 50 елітних дивізій — а нашу столицю не взяли. Наших під Берліном положили 360 тисяч. І взяли! Щоб більше війни ніякої не було. З війною треба було кінчати будь-якою ціною. Заради життя!».

Одружився Василь Петрович 1951-го. На запитання, чому так довго чекав, серйозно каже: «Я не бабник! А кращої не було». По закінченні Херсонського сільськогосподарського інституту доля занесла на кримську землю. Прижився, «бо ж працювати все одно де». Так 40 років і відпрацював ученим-агрономом у колгоспі. Лише три роки тому пішов на пенсію. Звісно, з болем пригадує колишній колгоспний статок. Він далі веде свою арифметику: «Нині літр солярки коштує 5 гривень. Гривню — кілограм пшениці. То чи можна виростити за літр солярки п’ять кілограмів пшениці? Раніше було відповідно 4 копійки — солярка і 10 копійок — пшениця. Сьогодні багато говорять про підтримку сільського господарства. Але ж порожня балаканина нічого не виробляє».

У День Перемоги Василь Петрович удома сидіти не буде. Піде в центр, до людей. Бо в Калинівці ветеранів двоє живих лишилося. Ще двоє — в сусідній Оленівці. Звісно, Оленівський сільський голова Юрій Щолок турбується про старих, допомагає вугіллям і грошима. У цей день буде святковий обід. І будуть розповідати і пригадувати. Коли ми прощалися, майор Єрмолинський попросив: «Не пишіть оце все про мене. Напишіть про людей. То вони перемогли. Голі й босі — все винесли». Хотілося сказати йому, що все буде добре і ще щось, що зазвичай кажуть у таких випадках. Проте партизан, майор, агроном всю цю арифметику вже проходив... І ми лише подякували за науку.

Фото Анастасії СИРОТКІНОЇ.