Медицина заново стає на ноги через якісне поліпшення обладнання за штучного кадрового голоду на селі. У міських лікарнях учорашні випускники медичних ВНЗ ладні влаштуватися на 0,25 ставки — а в село годі кого відправити. Молоді лікарки рятуються декретними відпустками, молоді лікарі вишукують будь-які способи, аби прилаштуватися хто де, тільки б залишитися в місті. Як розв’язав ці проблеми минулий 2007-й, який було визначено на Буковині, згідно з розпорядженням обласної влади, Роком медицини. Про проблеми буковинської медицини загалом і сільської зокрема розповідає начальник Головного управління охорони здоров’я у Чернівецькій області Ігор ШКРОБАНЕЦЬ.

— Гучно проголошену кампанію особливо відчули мешканці гірських районів Буковини...

— Останніми роками, а саме відтоді, як Чернівецьку область очолив Володимир Куліш, ставлення до медицини помітно змінилося в бік поліпшення. Звичайно, сьогодні ми не можемо сказати, що на цьому напрямі все в порядку, але, приміром, рівень дитячої смертності в області зменшився на дві проміле. Це десятки врятованих дитячих життів. Придбавши сучасне обладнання для дитячої реанімації, ми дещо поліпшили якість надання медичної допомоги новонародженим. Торік створено мобільні, добре оснащені виїзні реанімаційні бригади, що впродовж години можуть дістатися будь-якого населеного пункту області. Надзвичайно важливо вчасно надати невідкладну допомогу дитині й доставити її за потреби до обласної лікарні. Щоб придбати відповідне обладнання і машини для мобільних виїзних бригад, потрібні чималі кошти. Місцева влада, депутати (різних політичних переконань) усвідомлювали життєву необхідність цього, тому одностайно проголосували за виділення потрібної суми з держбюджету. Тільки для сільської мережі отримано комплекти медичного обладнання на 6769,4 тисячі гривень — для 109 ФАПів та 45 сільських лікарських амбулаторій. Згідно з розподілом МОЗ України торік області надали ще 30 комплектів обладнання для ФАПів та 27 — для сільських лікарських амбулаторій на 2870,9 тисячі гривень. Минулого року в селах Красношори, Зруб-Давидівка, Заволока, Стара Жадова збудували сучасні ФАПи (фельдшерсько-акушерські пункти), в Кам’яній реконструювали сільську лікарську амбулаторію. Це стало області у 552 тисячі гривень субвенцій з держбюджету. Медики нічого не зробили б без істотної фінансової допомоги.

— Сімейна медицина має застосування на селі? Де ви готуєте таких фахівців?

— Наші лікарі опановують надсучасну техніку на спеціальних курсах і в Києві, і за кордоном. Я тільки-но повернувся з колегії Міністерства охорони здоров’я, де міністр у своєму виступі зробив акцент саме на поліпшенні медичного обслуговування на селі. Наразі міністерство закуповуватиме автомобілі для сімейних лікарів із сільської місцевості, щоб вони мали змогу бути у хворого якнайшвидше: оглянути, надати потрібну допомогу, прописати лікування і, якщо потрібно, відвезти до районної чи обласної лікарні. Саме у сільській місцевості сімейний лікар найбільш затребуваний.

Від минулого року автопарк поповнився спеціально оснащеними автомобілями, створеними на базі УАЗа. Ці машини можуть їздити будь-якими дорогами, що робить їх незамінними, зокрема для гірських сіл. Тож нині знято істотну проблему. Якщо хворий, скажімо, з Вижницького чи Путильського району, потребує негайної евакуації до районної чи обласної лікарні, позашляховики доставлять швидко та якісно.

Були навіть випадки, коли автомобілем відвозили хворих до київських медичних закладів. Гроші на машини виділили з місцевого бюджету, а 10 автомобілів отримали від нашого міністерства.

— Як ви плануєте мережу сільських медичних фахівців?

— Скажімо, коли в селі тисяча і більше мешканців, тоді доцільно мати сімейного лікаря при амбулаторії. У селах, хуторах, де кількість мешканців менше тисячі, більш функціональними будуть ФАПи. Тож за завдання на 2007 рік з реорганізації 9 ФАПів в населених пунктах з кількістю мешканців понад 1000 осіб реорганізовано в амбулаторії загальної практики сімейної медицини 16: це в селах Мілієве і Коритне Вижницького, Цурень Герцаївського, Корчівці Глибоцького, Товтри і Василів Заставнівського, Реваківці, Дубівці, Борівці, Брусенки Кіцманського, Ванчиківці, Остриця Новоселицького, Коболчин та Михалкове Сокирянського, Владична, Пашківці Хотинського районів тощо.

— Чи вистачає сьогодні спеціалістів для ФАПів, амбулаторій тощо, як справи із сімейними лікарями?

— Згідно з державним розподілом у 2007 році до медичних закладів сільської мережі отримали призначення понад 30 лікарів. Спеціалісти будуть направлені на роботу 2009 року. Із них: лікарів загальної практики сімейної медицини — 6, терапевтів — 5, педіатрів — 10, акушери-гінекологи. Торік Головне управління охорони здоров’я облдержадміністрації направило на роботу молодих спеціалістів у сільську мережу: лікарів загальної практики сімейної медицини — 23, педіатрів — 2, акушерів-гінекологів — 2, анестезіологів — 2, терапевтів — 1, ревматологів — 1, кардіологів — 1, лікарів з невідкладних станів — 1, ендоскопістів — 1. Вісімдесят дев’ять випускників медичних коледжів області направлено на роботу в сільську мережу лікувально-профілактичних закладів.

— Багато молодих медиків погоджуються працювати на селі? Звісно, що лікар рідко буває заможним — платник скромний, переважно на селі править бал натуральний спосіб розрахунку: сметана, курка, десяток яєць.

— Рекрутувати молодих на село неймовірно важко. Тому я не можу запевнити читачів, що всі сільські амбулаторії мають лікарів. Нещодавно був у Заставнівському районі, там відремонтовано сільську лікарську амбулаторію, а поруч — хороша двокімнатна квартира, як кажуть, під ключ. Здавалося б, приїжджай, молодий лікарю, працюй, живи... Так само в Кельменецькому та інших районах. Упродовж багатьох років сільські медики були, так би мовити, поза увагою влади. Скажіть, кого можуть надихнути старі, збудовані ще за цісаря Франца-Йосипа, відтоді й не ремонтовані, хати, в яких містилися сільські медичні пункти, застаріле медобладнання. Не кращі умови пропонували молодим лікарям для життя. Отож звикли, що в селі ескулапу непереливки. Ми намагаємося змінити стереотипи, заохотити випускників медуніверситету до села. Для цього максимально намагаємося поліпшити умови праці, життя. У перспективі — істотне збільшення заробітної плати (нині це 700 гривень, а має бути, за визначенням міністра, до 4 тисяч гривень), забезпечення автомобілем. Це необхідність, бо лікареві потрібно не лише доїхати до хворого, а й узяти із собою відповідні інструменти, медикаменти та ще й, за необхідності, транспортувати хворого до лікарні. Сьогодні працюємо над програмою створення кущових центрів «Швидкої допомоги». У кожному районі визначаються села, на базі яких створюють пункт «Швидкої допомоги», який обслуговуватиме 7—10 навколишніх сіл. Тобто протягом двадцяти хвилин машина з лікарями прибуватиме за викликом. Таких пунктів плануємо до 70.

— Це старий забутий радянський досвід. У чому різниця в роботі медиків у селі та їхніх колег у місті?

— У роботі сільського фахівця є певна специфіка. Якщо лікар у місті відпрацював робочий день від 9.00 до 17.00 і пішов додому, то робота сільського медпрацівника — вдень, вночі, у вихідні, свята, за будь-якої пори року, погоди... І від того, наскільки швидкою і кваліфікованою буде його праця, напряму залежить життя людини. Сільський лікар не належить собі — лише роботі. І за це, безумовно, держава має гідно платити. У райцентрі Кельменці не було хірурга, їздили вахтовим методом лікарі з лікарні «Швидкої медичної допомоги». Наразі, слава Богові, туди поїхав спеціаліст. Для мене кожен раз, коли закриваємо вакансії, — наче особисте свято.

— Який бачите вихід?

— Життя є життя. Молоді люди створюють сім’ї й нерідко, відпрацювавши диплом, залишають сіру нецікаву роботу в сільській амбулаторії, невлаштований побут... Та найгірше те, що їм нема чим заперечити. Треба створити такі умови, щоб студенти хотіли жити і працювати в селі. Адже, якщо розібратися, там чисте повітря, свіжа, навіть не з базару їжа, вповільнений порівняно з містом ритм життя... Так, село має чимало переваг. Окрім усього, сільський лікар — завжди шанована й авторитетна у громаді людина. І якщо райдержадміністрації і надалі виконуватимуть програму — квартира лікареві, яку започаткували торік, а міністерство надаватиме автомобілі, гадаю, проблему сільських лікарів розв’яжемо. До слова, в масштабах України у нас ще далеко не найгірша ситуація щодо кадрового забезпечення. Відповідно до кількості сільських лікарів на одиницю мешканців. І за це маємо дякувати нашій аlma mater — Чернівецькому медичному університетові.

— А як за такого стану речей ви локалізуєте епідемію туберкульозу, в тому числі на селі?

— На жаль, це горе сумноактуальне і для сільських мешканців. Протягом останніх двох років зростання захворюваності на туберкульоз вдалося більш-менш приборкати, і наші показники по Україні відносно непогані. Якщо, скажімо, є області, де 80 хворих на 10 тисяч населення, то на Буковині маємо 50 хворих на тих-таки 10 тисяч. За смертністю від цієї недуги ми на п’ятій позиції. Найбільше помирають у Полтавській області. Хоча тішитися, як самі розумієте, нема з чого. Щодо хворих на СНІД, то маємо одні з найменших показників у країні. Певно, дякуючи Богові й культурі наших людей. Проте, на жаль, проблема поширюється. Впродовж року кількість хворих збільшилася майже вдвічі. Наразі ми створюємо доступні кабінети довіри у всіх райцентрах області. В них люди можуть пройти анонімне обстеження, отримати потрібну консультацію, психологічну допомогу.

— Скажіть, а проблема наркоманії зачепила сільську молодь?

— Звісно, алкоголізм, СНІД, наркоманія, венеричні захворювання. Колись за часів Радянського Союзу побутував вислів про стирання межі між містом і селом. Сьогодні він дістав досить сумне тлумачення, себто всі вади міських жителів вповні стосуються мешканців сіл. У 2007-му ми вивчали цю проблему на досвіді наших колег у Німеччині. Там не вважають діагноз СНІД рівнозначним смертельному вирокові. Є ліки, що допомагають ВІЛ-інфікованим не захворіти, а вже хворим продовжити життя. Нинішнього року плануємо створити в Чернівцях сучасний центр СНІДу. За попередніми домовленостями з німецькими медиками, вони привезуть обладнання, яке визначає стан імунної системи, і відповідно до цього призначатимуть лікування.

— І все-таки, який ваш прогноз: відбудеться сільська медицина?

— Не сумніваюся. Ми мали досить затяжний період безвладдя, зневіри у завтрашньому дні. Нині, здається, в Україну, в тому числі у сільську, повертаються заможне життя і перспектива розвитку. У селах, де молоді люди створюють сім’ї, зводять будинки і вчаться заробляти гроші, згодом і посада лікаря, фельдшера-акушера стане престижною. Окрім того, якіснішою в сенсі освіченості та моральності стає студентська молодь. Це обнадіює. Ну і, звичайно, влада має врешті-решт повернутися до села обличчям.

Фото автора.