У далеке минуле, здавалося б, відійшла овіяна пристрастями і легендами епоха флібустьєрів — морських розбійників, які наводили смертельний жах на екіпажі військових і команди торговельних парусників. Тож сьогоднішнє покоління з легкою іронією сприймає моторошні оповіді про колишніх володарів і грозу морів і океанів — Чорного Джека, одноногого Флінта, несамовитого Сільвера, неперевершеного за жорстокістю Дрейка та інших морських
«рицарів» плаща і кинджала. А втім...На початку минулого місяця світ з непідробною тривогою стежив за розвитком подій на французькому паруснику
«Ле Понан», захопленому флібустьєрами ХХІ століття в Індійському океані біля берегів далекого африканського Сомалі. Усі ми до болю тримали кулаки за щасливу долю тридцяти членів екіпажу яхти, які цілий тиждень прожили під дулами автоматів головорізів. Серед заручників виявилася і головний стюард судна 29-річна українка — охтирчанка Ольга Бездрабко......Чорний день для екіпажу яхти
«Ле Понан» настав 4 квітня на траверзі Сомалі, коли судно із Сейшельських островів тримало курс на Олександрію. Розрізаючи носом океанські хвилі, яхта мчала додому на всіх парусах без пасажирів. «Про те, що ми перебуваємо в зоні дії піратів, екіпаж був поінформований завчасно, — розповідає Ольга Бездрабко. — Капітан провів інструктаж з екіпажем, визначив місце кожного з нас на випадок появи непроханих гостей. Однак протистояти серйозному нападу озброєних піратів у нас не було жодних шансів: на яхті був озброєний пістолетом лише капітан «Ле Понана...»Захоплення парусника, який атакували більш як десяток сомалійців на двох швидкісних катерах, як і в голівудських бойовиках, відбулося блискавично.
«Ми, відверто кажучи, й оком не встигли змигнути, як на яхті вже хазяйнували непрохані зайди, — згадує Ольга. — Члени екіпажу боронилися як справжні морські вовки. Та що вони, озброєні лише пожежними шлангами, могли протиставити хрест-навхрест опоясаним зброєю флібустьєрам. Тільки свою моряцьку честь і мужність...» Завершення піратської атаки Ольга вже не бачила: перед самісіньким захопленням судна капітан «Ле Понана», ризикуючи власним життям, сховав шістьох дівчат — членів екіпажу — в одному з трюмів яхти. Там, у суцільному мороці, де, здавалося б, навіть не жеврів вогник надії на порятунок і звідки вони вже не сподівалися вибратися живими, а тим паче цілими і неушкодженими, молода охтирчанка і прокручувала, як їй здавалося, в останній раз, своє недовге життя та незлобиво картала долю, яка утнула з нею такий злий жарт...З батьківської хати — у світ широкий
Поєднати своє життя з морем Ольга задумала чотири роки тому — після закінчення факультету іноземних мов Сумського педагогічного університету за спеціальністю
«англійська і французька мови». З цим «багажем» і подалася з батьківського дому на самісінький край світу — до далекої і загадково-заманливої Ірландії. Перша закордонна робота жодним чином не була пов’язана з мрією, але мрія була у двох кроках від офісу, де працювала. Море, яке було з нею то лагідним, то стривоженим, то грізно-розбурханим, з кожним днем дедалі сильніше вабило її до себе, кликало в незвідану далечінь. Тож за рік, остаточно зрозумівши, що без нього пропаде, Ольга записується на курси стюардів, закінчує їх на відмінно і... повертається до України; в Одесі закінчує ще й вітчизняні курси і відправляється назустріч своїй мрії. «Місце отримала лише після третьої співбесіди — такий жорсткий був відбір претендентів...»Відпрацювавши два роки на різних круїзах, на початку нинішнього просолена морськими штормами Ольга підписує шестимісячний контракт на роботу на
«Ле Понан». «Пропозицію про наймання відшукала в Інтернеті. Умови підходили, в разі затвердження я відчутно зростала по службі — зі стюарда до головного стюарда. Поборотися було за що...» Ольга Бездрабко постаралася і... виграла конкурс.«
Маршрут «Ле Понан» пролягав переважно в широтах спокійних країн. Лише одне Сомалі, де місцеві пірати захоплювали морські судна з метою викупу, підсвідомо викликало тривогу...» Та згодом страх пройшов: за два з невеликим місяці плавання жодної надзвичайної ситуації чи бодай натяку на неї. Багаті західні туристи поводились чемно і ввічливо. За час перебування на яхті Ольга лише одного разу почула рідну українську мову. «На яхті відпочивали емігранти, які переїхали до Сполучених Штатів і там осіли назавжди. Я навіть душею відтанула, адже за багатомісячне плавання ні разу не чула нениної мови...»...
У чорній пітьмі холодного трюму, боячись поворухнутись, холодні, голодні і спраглі бранки просиділи 28 годин. Про те, що парусник на ходу, здогадувались лише з шуму двигунів. Коли сидіти в невіданні стало несила — вийшли на світ білий. «Наша поява для піратів була як грім серед ясного неба...» Утім, усупереч своєму статусу, флібустьєри поводилися із заручниками максимально коректно. Справно годували, поїли, а на ніч усіх членів екіпажу «Ле Понан» знову заганяли до трюму. З піратами спілкувався лише капітан, який, аби не допустити на борту паніки, намагався підтримати і розрадити своїх підлеглих. «Піратами були темношкірі сомалійці, які ледь розмовляли англійською. На борту їх завжди була однакова кількість — десятеро. Проте різні, певно, коли ми «ночували» в трюмі, вони змінювали «вахту»...»Хепі-енд
«
Ле Понан» звільнили з піратського полону 11 квітня. Пірати відпустили бранців лише після отримання викупу у 2 мільйони американських доларів. «Флібустьєри, які отримали авансом першу половину викупу, дісталися на катері до берега й одразу завіялись у невідомому напрямі на завчасно підготовлених вантажівках. Решту з мільйоном доларів було затримано...» Звільнених заручників доправили на берег, звідки на гелікоптерах — у спокійніше місце. Потім було Джибуті і повітряний рейс до Парижа. Там моряків «Ле Понан» зустрічав особисто президент Французької Республіки Ніколя Саркозі разом із міністром оборони Ерве Мореном та послом України у Франції Костянтином Тимошенком, рідними і близькими членів екіпажу...Серед них, на жаль, Ольга не побачила своєї рідні. Вони не змогли виїхати за кордон через проблеми з візами та відсутність коштів на дорогий для них переліт.
«Захмарною» виявилась сума у кількасот доларів і для рідного МЗС. Чому, зрештою, дивуватись, адже українські дипломати навіть не вважали за потрібне повідомити зчорнілу від горя матір Ольги про щасливе звільнення доньки з полону. «Про перебіг подій моїх рідних інформували з компанії, яка винайняла мене. А про звільнення вони дізнались особисто від мене, — ділиться Ольга. — Тільки-но ми опинилися на березі, я одразу зателефонувала до Охтирки...» Тож у французькому аеропорту Орлі дівчину обнімали близькі її друзів по нещастю. Білет додому і проживання в готелі недавній заручниці оплатила судноплавна компанія, з якою нині в неї контракт.А вже за декілька днів після Парижа Ольга розповідала про подробиці піратського полону своїй охтирській рідні вдома. Для психологічного відновлення від нещодавно пережитого їй потрібен час. Відпочивати збиралася в Карпатах.
Чи відважиться знову пливти назустріч мрії?
— Безперечно. Адже мій контракт із судноплавною компанією ще не закінчився. Зрештою, не лише у цьому справа. Пережиті страшні хвилини назавжди зріднили мене з морем. Воно, мов добрий чарівник, причаровує тих, хто хоч раз відчув його ніжність, міць і силу.
...Нині Ольга Бездрабко знову несе вахту у багатомісячному морському круїзі. Але вже по Середземному морю. На попередній маршрут екіпаж яхти
«Ле Понан» повернеться за умови, коли йому буде гарантована абсолютна безпека. Тож не виключено, що круїзи по Індійському океану багатостраждальний парусник надалі здійснюватиме під охороною військового корвета...Охтирка
Сумської області.
Колаж Олексія КУСТОВСЬКОГО.
P. S. Батьки Ольги Бездрабко — Анатолій Олександрович і Валентина Василівна — разом із полонянкою у шоці від цинізму і брехні деяких ЗМІ, які на власний розсуд чимало фактів з оповіді Ольги поставили з ніг на голову. Вони попросили
«Голос України» повідомити, що готують позови до суду на «фантастів» одного з центральних українських телеканалів, які разом з піратами «розстрілювали» заручників «Ле Понан» на борту яхти», а також до журналістки одного з харківських друкованих видань, яка від «щирого» серця повідомила читачам, що Ольга в «захваті від полону», а «сім’я Бездрабко не тримає зла на розбійників». «Оприлюднені ними «факти» — вершина цинізму, нахабства і блюзнірства», — обурюється Анатолій Бездрабко.
