Вирішити проблему розмежування земель нескладно

Статтями 207—209 Земельного кодексу України також встановлено порядок відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, завданих внаслідок вилучення (викупу) їх земель для потреб, не пов’язаних з таким виробництвом, а також внаслідок обмеження прав власників та орендарів таких ділянок, погіршенням їх якості або встановленням охоронних, санітарних та інших захисних зон. Втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва компенсуються незалежно від відшкодування завданих власникам та землекористувачам збитків. Порядок та розміри відшкодування втрат встановлені Постановою Кабінету Міністрів України «Про розміри та Порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню» від 17 листопада 1997 року № 1279. Розмір втрат сільгоспвиробництва визначається залежно від затвердженого нормативу втрат по областях, бонітету ділянки1, що вилучається, та коефіцієнта інтенсивності її використання, помножених на площу такої ділянки. Для лісових ділянок втрати визначаються на підставі затвердженого нормативу втрат та коефіцієнта продуктивності лісових угідь, помножених на площу ділянки, що вилучається. Втрати, спричинені обмеженням прав власників землі (орендаторів) або погіршенням якості землі, визначаються на підставі встановленого коефіцієнта зниження продуктивності та середнього розміру втрат, розрахованого за вказаними вище методиками. Відшкодування перелічених втрат здійснюється юридичними і фізичними особами в двомісячний термін після затвердження проекту відведення ділянок.

Згідно зі статтею 209 Земельного кодексу України, кошти, отримані як відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, зараховуються до обласних (25% сум відшкодування), районних (15% сум відшкодування) бюджетів та бюджетів відповідних міст, сіл або селищ (60% сум відшкодування). У випадку міст Києва та Севастополя до складу їх бюджетів зараховуються 100% сум відшкодування.

Частиною другою статті 209 Земельного кодексу України встановлено виключний перелік напрямів використання коштів, отриманих в порядку відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, а саме освоєння земель для сільськогосподарських і лісогосподарських потреб, поліпшення відповідних угідь, охорону земель відповідно до розроблених програм та проектів землеустрою.

Ефективність заходів визначається їх результатами

Проблемність питання відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва полягає в складності своєчасного отримання відповідних коштів. Можливості органів місцевого самоврядування щодо стягнення сум заборгованості вкрай обмежені. Фактично вони зводяться до подання відповідних судових позовів та стягнення грошових коштів через органи державної виконавчої служби. Така процедура досить тривала і не завжди успішна з огляду на те, що формальними власниками ділянок виявляються, наприклад, фізичні особи пенсійного віку або сумнівні ТОВ з мінімальними активами. Зважаючи на терміни розгляду судової справи про стягнення коштів, можливе застосування іншої схеми, коли, скажімо, земельну ділянку буде швидко відчужено, а стосовно юридичної особи, що зобов’язана сплатити відшкодування, буде порушено справу про банкрутство.

У результаті ситуації, що склалася, відповідні органи місцевого самоврядування не отримують значних фінансових ресурсів. Допомогти в розв’язанні цієї проблеми міг би потужний апарат з широкими контролюючими функціями, однак його створення потребує, по-перше, часу, а по-друге, значних витрат бюджетних коштів.

Аналізуючи проблему, народні депутати, члени Української соціал-демократичної партії, зазначили, що такий апарат уже існує й успішно вирішує близькі за змістом проблеми. Йдеться про податкову систему країни, яка має всі можливості для ефективного вирішення цього питання.

Податки на сучасному етапі виконують не тільки фіскальну, регулюючу та розподільчу функції, а й стимулюючу. В більшості промислово розвинених країн світу податки і збори з певним успіхом використовуються в системі заходів з покращення екологічної ситуації та раціоналізації використання природних ресурсів.

Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Згідно зі статтею 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а вже згадувана стаття 23 цього документа встановлює принцип пріоритетності використання сільськогосподарських земель для потреб сільського господарства. Стаття 5 одними з принципів земельного законодавства проголошує принцип забезпечення раціонального використання та охорони земель, а також принцип пріоритету вимог екологічної безпеки.

Вилучення чи обмеження цільового використання сільськогосподарських та лісогосподарських угідь вимагає вжиття від держави відповідних кроків для відновлення відповідного балансу земель з метою належного виконання своїх конституційних обов’язків перед громадянами. Призначення платежів, що розглядаються, — покриття видатків держави на здійснення заходів з рекультивації та підвищення продуктивності земель, а також освоєння нових площ на заміну тих, що вибули із сівозміни, чи висадку нових лісових масивів.

За своєю економічною природою та правовою формою вказаний платіж не є податком, але цілком відповідає категорії зборів (обов’язкових платежів) як умовний відплатний (еквівалентний) платіж, що має цільове призначення і частково зараховується до доходів тих органів, які його збирають (в даному разі органів місцевого самоврядування).

Окрім уже вказаного, зауважу, що в Україні надмірно затягується процес розмежування земель державної та комунальної власності. Стаття 6 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» встановлює перелік видів земель, що не можуть передаватися до комунальної власності і можуть бути державними, зокрема, це землі оборони, землі під об’єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об’єктами національного та загальнодержавного значення, ліси за межами населених пунктів, землі під казенними підприємствами та землі, на яких розташовані державні підприємства та підприємства з державною часткою. Згідно зі статтею 7 цього Закону до земель комунальної власності належать усі землі в межах населених пунктів (окрім приватних та державних), землі запасу, які раніше були передані відповідним територіальним громадам, та землі під об’єктами спільної власності територіальної громади та держави. На сьогодні в Україні розмежовано близько трьох відсотків земель державної та комунальної власності, встановлено межі 47 відсотків населених пунктів. До здійснення розмежування всіма землями в населених пунктах, окрім приватних, розпоряджаються органи місцевого самоврядування, які або справді не мають коштів на проведення відповідних робіт з розмежування, або ж свідомо використовують цей привід для затягування процедури з метою якнайдовше користуватися чужими квадратними метрами.

Додатковий ресурс — на вирішення нагальних потреб

З метою покращення чинного законодавства у сфері земельних відносин парламентаріями від БЮТ — членами УСДП розроблено та внесено на розгляд парламенту такі законодавчі пропозиції.

Для вдосконалення механізму сплати відшкодування пропонується прирівняти відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва до податків та зборів (обов’язкових платежів), як це, наприклад, зроблено у випадку рентних платежів за користування корисними копалинами та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Для цього законопроектом № 2405 пропонується внести зміни до Земельного кодексу України та Закону України «Про систему оподаткування». Проектом передбачено, що стягнення сум належного відшкодування здійснюватимуть органи державної податкової служби із застосуванням добре відпрацьованого та налагодженого механізму погашення зобов’язань платників податків перед бюджетом.

Проектом встановлюється чіткий перелік підстав відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва і передбачено, що втрати відшкодовуються особами, в інтересах яких здійснюється зміна цільового призначення або з вини яких унеможливлюється подальше їх використання в сільському господарстві, в двомісячний термін після набуття права власності, фактичного отримання в користування чи погіршення якості ділянки, або встановлення обмеження на використання ділянки.

Для розв’язання проблеми розмежування земель державної та комунальної власності проектом № 2404 пропонується внести зміни до частини другої статті 209 Земельного кодексу України та розширити перелік видатків, на які можуть спрямовуватися кошти, отримані як відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, зокрема встановити, що з цих коштів можна оплачувати роботи з розробки проектів землеустрою щодо розмежування земель державної і комунальної власності та проектів землеустрою із встановлення меж населених пунктів.

Запропоновані законодавчі ініціативи, в разі їх прийняття та введення в дію, дозволять розв’язати деякі нагальні проблеми, що виникли під час проведення земельної реформи в Україні.

Євген КОРНІЙЧУК, народний депутат від БЮТ, голова УСДП.