Україна завершила всі необхідні процедури для того, щоб у травні стати членом СОТ.

Керівники держави позитивно оцінюють хід підготовки до Євро-2012.

Нацбанк підняв з 10 до 12 відсотків облікову ставку.

Кіт у мішку

Ну просто таки зворушливу одностайність (411 голосів) проявили народні депутати під час ратифікації протоколу про приєднання України до СОТ. Президентське перо привітало відповідний закон одразу, в Женеву відправили нотифікацію — тож 16 травня ми станемо 152-ю країною-членом СОТ. Поза сумнівом, це найбільш ефектна подія, хоч не всі так думають. Чому? Два міністерства упродовж двох місяців тероризували себе перекладом з англійської кількох тисяч сторінок документації, а парламентарії розібралися в усьому за кілька днів. Це дало підстави Володимиру Литвину назвати процедуру ратифікації голосуванням за кота в мішку, а дотепникам — циганочкою з виходом у світ. Квітневі протести галузевих асоціацій (цукроварів, виноробів та ін.) вказали на слушність цих порівнянь. Тверезі голови дійшли трьох висновків: сам факт, що на час ратифікації СОТівського протоколу чимало ввізних ставок українського мита виявилися нижчі за середньоєвропейські, вказує на надзвичайно низьку якість зовнішньоекономічної політики; послуговуючись виручкою від експорту, уряди без винятку всіх скликань фактично усунулися від стимулювання його розвитку; за теперішньої підтримки вітчизняного виробника можна втратити економічну незалежність. Але і влада, і бізнес розуміють: не торгуючи за світовими правилами, позиціонувати себе з європейцями просто смішно. Що від того простим платникам податків та споживачам?

Уряд має підстави розраховувати на певну стабілізацію продовольчих цін за рахунок потужного імпорту вже на початку літа та інвестицій — в середньостроковій перспективі. Середня ставка ввізного мита на продтовари зменшиться з 13,79 відсотка до 9,11. На готові до споживання м’ясо та рибу — з 17,3 до 8,9 відсотка. Можна очікувати на серйозне поповнення пропозиції більш дешевої автомобільної техніки та меблів тощо. Заміна одних ставок (номінованих у інвалюті за одиницю продукції) на інші (у відсотках від вартості продукції) сприятиме примноженню доходів держбюджету, мінімізації його дефіциту, суттєвому примноженню інвестицій. Не слід забувати, однак, що на ринку, як на боксерському рингу, — там і світове подорожчання продовольства, і більш як 20 відсотків імпорту з країн СНД, що надходить здебільшого за нульовими ставками мита, і дуже жорстка конкуренція між суперниками, на котрих свої статки ставить споживач. І якщо про захист від субсидованого імпорту законодавці подбали, то про безпеку продовольчого імпорту не встигли. За мало не 15 років у ролі секундантів вітчизняного виробника побували всі наші уряди, але, судячи з проблем в агросекторі, жоден не досяг бодай помітного результату. Всі, як один, вони захищали внутрішній ринок від недоброякісного імпорту, але з ним і сьогодні споживач лишається сам на сам. Чи не тому, що на кшталт марксистів минулого століття ми за квітневими тезами не встигаємо критично оцінити досягнуте?

Угоди про наміри з ремарками

І Президент країни Віктор Ющенко, й урядові очільники навіяли саме такий висновок невипадково — вже сплив рік, як Україна разом із Польщею удостоїлася честі приймати фінальну частину чемпіонату Європи з футболу. Звідси їхнє прагнення перевірити, як просуваються справи на будмайданчиках і магістралях, на стадіонах і в аеропортах. Зрештою, як на місцях втілюють у життя минулорічні квітневі тези. Нагадаю, намічено залучити близько 25 мільярдів доларів приватних і 20 мільярдів доларів бюджетних інвестицій. Президент країни позитивно оцінив хід підготовки інфраструктури, але, як на мене, приводів до оптимізму небагацько. З проектами побудови і будівництвом нових стадіонів усе зрозуміло тільки на рівні угод про наміри, і тільки в Києві та Донецьку. До багатообіцяльних фундаментів, «незакоркованих» автотрас і люксових готельних номерів ще далеко. Політична нестабільність і невизначеність з обсягами бюджетного фінансування — не єдині перепони на шляху до Євро-2012. Це засвідчив і звітний місяць, упродовж якого центральна влада з муніципальною не могли поділити аеропорти, в Харкові випробовували вогнестійкість барабашовського ринку, а в Охтирці — надійність посадкових місць на стадіоні (з біотуалетами включно). Ці резонансні події внесли в наші квітневі тези серйозні ремарки. Перша: однією з вирішальних причин відмовити Україні в задекларованому праві провести Євро-2012 є нецивілізована поведінка вболівальників на спортивних аренах. Друга: на часі правоохоронні органи не готові до ефективного забезпечення правопорядку на форумах такого масштабу. Третя: попри оптимістичну риторику, центральні та регіональні органи влади не достатньо усвідомлюють, що подібні форуми для країни і економіки мають історичне значення, бо стимулюють бурхливий розвиток.

Яка партитура — такі й децибели

Той факт, що Нацбанк підняв на два процентні пункти облікову ставку з рефінансування, як і власні ставки за активними операціями, мало кого дивує, адже це зумовлено потребою рішучіше протистояти зростанню інфляції. Тим само пояснюється вже озвучена главою Нацбанку Володимиром Стельмахом ненова ідея — розширити курсовий коридор (4,95—5,05 гривні/$). Якщо споживчі ціни зростатимуть так стрімко, як у першому кварталі, то можна очікувати від Нацбанку підняття облікової ставки і в подальшому. Просто кажучи, це втілення цілком зрозумілої політики «дорогих грошей» за умов, коли інфляція вичищає не тільки гаманці громадян, а вже й значну частину приросту валового внутрішнього продукту. Облікова ставка опосередковано вказує на ціну гривневих ресурсів, а відтак можна очікувати і на подальше подорожчання кредитів для бізнесу, які, нагадаю, зберігають тенденцію до зростання останні два місяці. А ще гірше — до скорочення обсягів кредитування, адже економіка й без того нині має гостру потребу в грошах.

Підвищення облікової ставки на тлі обмеженого кредитування в доларах США змушує комерційні банки піднімати процентні ставки за кредитами для населення також. Усе вказує на те, що Нацбанку варто було б наразі передати естафету боротьби з інфляцією уряду, оскільки вже очевидно, що жорсткий монетаризм гальмує темпи економічного розвитку і тільки заохочує комерційні банки до спекулятивних операцій. Звітного місяця глава правління Нацбанку Володимир Стельмах виголосив у парламенті також свого роду квітневі тези. Він кинув камінець у бік уряду, який припускається нестриманості в бюджетних видатках. Ось де, мовляв, корінь інфляційного зла. Поза сумнівом, це найрезонансніша заява місяця, оскільки ламає традиційне уявлення про те, що подразником інфляції завжди є дефіцит, а не профіцит держбюджету. Оскільки виходило, що нестримне прискорення споживчого кредитування і рівня доларизації — нібито другорядні чинники. Не дивно, що згодом Мінекономіки у своїх звітах наголосило, що саме ці чинники і грають на ринку першу скрипку. Але заковика не в скрипках, а в партитурі квітневих тез.