Говорячи про проблеми зернового виробництва, про труднощі буряківників і цукровиків, ми якось забули про культуру, яку в народі часто називають «другим хлібом». А тим часом у картоплярстві нагромадилося безліч невирішених питань.

На папері без проблем...

Волинь посідає друге місце в Україні після Івано-Франківщини за споживанням картоплі на душу населення. Відповідно і садять її тут багато. Офіційно вважається, що минулої осені область накопала бараболі майже мільйон тонн, за середньої врожайності 134 центнери з гектара. Але це цифри для звіту. Реальної ж ситуації ніхто не знає. Адже лише соту частину бульб вирощують в агропідприємствах, решту — на городах. Спитайте дядьків, чи приходив до них хтось із управління статистики? Ніколи. Та й спробуй облікуй, коли вирощують цю технічну культуру 80 відсотків населення області. Усі ці показники про валовий збір, так само як і про врожайність, узято зі стелі. Бо якби Волинь мала стільки картоплі, не коштувала б вона 2,5—3 гривні за кілограм.

За часів Союзу край, за задекларованих сьогодні обсягів валового збору, щорічно реалізовував південним і східним областям сотні тисяч тонн «другого хліба». Переробляли картоплю Ковельський крохмальний і декілька овочесушильних заводів. Нині — лише Заболотівський овочесушильний. Та й той більше простоює, ніж працює: в області майже немає сировини, з якої підприємство могло б виготовляти картоплю фрі для закладів громадського харчування. А хіба можна порівняти колишні обсяги реалізації, коли звідси до інших регіонів ішли завантажені волинською картоплею ешелони, з теперішнім натуральним обміном на кавуни, помідори, борошно, олію... Це як цівка з крана і велика ріка. Тобто якимсь худеньким виходить сьогоднішній мільйон.

Що покладемо в землю, те й візьмемо

Однією з найбільших проблем для картоплярів є дефіцит якісного садивного матеріалу. Такого не спостерігалося в 1980-х роках, коли елітне насіння вирощували декілька десятків господарств, а цілий Рожищенський район вважався «закритим» по насінництву. Зібраного в них врожаю вистачало, щоб забезпечити внутрішні потреби області і щорічно відправляти 40 тисяч тонн насіннєвої картоплі на південь і схід України. Тепер ситуація різко змінилася. Колгоспів, в яких населення брало картоплю на сортозаміну, вже немає. На долю ж насінницьких господарств припадає лише один відсоток виробництва картоплі. Якщо ж урахувати, що частина якісного садивного матеріалу йде за межі області, то приватнику мало що залишається. До того ж кілограм елітного насіння сьогодні коштує 5—6 гривень. Для більшості селян за такої ціни воно недоступне. Тож і висаджують у ґрунт насіння невідомо яких репродукцій. За таких умов важко розраховувати на щедрий врожай і високу якість бульб.

І все-таки область ще має можливості відродити високоефективне картоплярство. Розмноженням, виробництвом та реалізацією вихідного матеріалу насіння картоплі на Волині успішно займається Поліська дослідна станція Національного наукового центру «Інститут ґрунтознавства і агрохімії імені О. Н. Соколовського». Вона працює в тісній співдружності з СВК «Волинь» Старовижівського району, який спеціалізується на вирощуванні елітного посадкового матеріалу. Активно у цьому ж напрямі ведуть роботу також Любешівська сортодослідна станція, Волинський інститут агропромислового виробництва, СВК «Колос» Любешівського району. На думку заступника директора Інституту картоплярства Української академії аграрних наук Олексія Кравченка, саме таким господарствам і потрібно давати державні кошти, щоб була можливість принаймні в декілька разів здешевити насіння картоплі.

Нещодавно до цієї справи стали залучати й одноосібників. На перший погляд, вона видається перспективною. Але за умов, що нею опікуватимуться фахівці. Інакше можна наламати дров. У цьому переконався на засіданні Луцького прес-клубу, на якому обговорювали стан картоплярства на Волині. На нього разом із ученими та агрономами-практиками запросили кількох господарів-одноосібників, які на своїх ділянках вирощують насіннєву картоплю. Але коли в одного з них Олексій Кравченко запитав, скільки разів проводить сортове прополювання, жінка не змогла відповісти, оскільки не знала, що це таке. Та й звідки могла знати, якщо працює у школі вчителем географії й не має агрономічної освіти. Чи можливе таке в Німеччині, Голландії, Франції? Звичайно, ні, бо таку святу справу, як насінництво, там не доручають непрофесіоналам.

Модник у старому кожусі

Нині законодавцем мод у картоплярстві стали не потужні сільгосппідприємства, як у попередні роки, а дрібні індивідуальні господарства. Погано це чи добре? Якщо врахувати, що в колгоспах картопля завжди родила краще, ніж на городах тих самих колгоспників, то — погано. Адже, на відміну від великих господарств, агротехніка вирощування бульб в індивідуальних майже первісна. А який врожай може бути, коли картопля висаджується по картоплі протягом багатьох років, якщо десятиріччями не проводиться заміна насіння?! В кращому разі 100 центнерів з гектара. А об’єднана Європа збирає по 500—600.

Візьмемо таке важливе питання, як боротьба з хворобами і шкідниками рослин. Чи може селянин або дачник на своїх маленьких ділянках зробити все на належному рівні? Звичайно, що ні! Уже в середині липня картопля починає вражатися фітофторозом. Через це передчасно припиняється її вегетація. На жаль, у приватних господарствах застосування фунгіцидів ще не стало обов’язковим. Тому саме вони зазнають найбільше втрат від фітофторозу.

Або взяти такого грізного шкідника, як колорадський жук. Тут також немає порядку. Отрутохімікати продаються будь-ким і будь-які. Часто вони неефективні, з давно простроченим терміном придатності, а трапляються просто фальсифіковані. Застосовуються часто також невміло, до того ж не одночасно на всіх ділянках. Звідси й низька ефективність боротьби зі шкідником. Місцеві ж органи влади, які могли б скоординувати цю справу, вважають її не своєю.

Ще один головний біль — органічні добрива. Спробуй сьогодні дачнику дістати той-таки гній. На дачних масивах Луцька за тонну просять сто гривень. А щоб підживити ділянку, його потрібно декілька тонн. Ціни на мінеральні добрива теж зростають мало не щодня. Та й застосовувати їх треба вміючи. Інакше нашкодиш врожаєві.

А проблеми з обробітком ділянки? Тобі, вважай, пощастило, якщо вдалося за десять гривень виорати сотку землі. Скільки сліз проллє бабуся-одиначка, допоки заманить на свій город дядька з конем і плугом, як намучиться вона, дістаючи для нього 40-градусний «стимул». Цього ніхто не знає. А як зібрати врожай? Ефективної і недорогої техніки для невеликих господарств катастрофічно не вистачає.

Пігулки для одноосібника

Та найбільшим головним болем для картоплярів є збут вирощених бульб. За Союзу цією справою опікувалася споживча кооперація. У кожному селі були заготівельники. Зібрану картоплю фасували в сітки і централізовано відправляли в інші регіони. Здавач отримував належні йому 20 копійок за кілограм — еквівалент буханки білого хліба — і залишався задоволений. Тепер селянина залишили наодинці з цією проблемою. Він не знає, скільки картоплі, за якою ціною продасть. Як наслідок, перевиробництво, низька ціна. Закономірно: наступного року площі під картоплею зменшуються, восени ціни зростають. Потім знову перевиробництво. І така циклічність спостерігається вже багато років.

На такій невизначеності виграють всілякого роду перекупники. Якщо минулої осені селяни здавали картоплю приїжджим заготівельникам переважно по 80 копійок за кілограм, то в південних областях вона дорожчала в три—п’ять разів.

Слід не забувати і про промислову переробку картоплі. До речі, на початку минулого століття на території теперішньої Волині діяла 21 ґуральня, де виробляли з бараболі спирт. Кожна з них у середньому за рік переробляла 900—1000 тонн картоплі. Тепер з бульб можна отримувати той самий етанол. Можливо, завдяки йому пальне для сільгосптехніки подешевшає? А крохмаль? Нині його переважно завозимо з Польщі. Не слід забувати і про суху картоплю. Є регіони, де й її купували б... Тобто було б бажання, а споживач знайдеться.

***

— Може картоплю зваримо на вечерю? — запитує дружина.

— Та лише вчора варили.

— Тоді підсмажу.

— Так ранком була.

— Вирішено: їстимемо деруни.

Усі перелічені страви — з нашого, так би мовити, щоденного меню. А ще ж є картопля печена, тушкована, фарширована, є ще пироги, вареники, салати... Жінка навіть коли хліб пече додає в тісто картопляне пюре — чудовий виходить. Що не кажіть, а картопля почувається на нашому столі королевою. А ось для влади вона залишається просто Попелюшкою. Тож чи не настав час запропонувати їй кришталеві черевички?!

Волинська область.

На знімку: село Кантівка Старокостянтинівського району Хмельницької області. Сім’я Ващуків працює на городі.

Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.