10 років Олег Осадчий (на знімку) — незмінний міський голова. Тричі керченці більшістю голосів підтверджували свій вибір, бо бачать і цінують його щоденну, наполегливу, результативну працю на благо жителів «міста 26 століть».

Людям імпонує в Олегу Володимировичу характер «трудоголіка», котрий виріс в родині шахтаря-гірника і почав свою трудову діяльність токарем, потім працював інженером-механіком, був наймолодшим директором у Павлограді, директором Керченського хлібокомбінату. Керченці відзначають масштабність перетворень за час «десятиріччя Осадчого», позитивні зміни в реконструкції і благоустрої, відродженні культурної спадщини. З 2000 року в Керчі припинено спад виробництва і почато поетапне піднесення економіки. Паралельно завершується реконструкція центру, поетапно впорядковуються міські окраїни, газифікуються житлові масиви, ремонтується водопровідно-каналізаційна система і житловий фонд. Керч, у якої з’явилося дев’ять побратимів, по-новому зазвучала і на міжнародному рівні, збільшила коло ділових партнерів не тільки з близького, а й далекого зарубіжжя. У місто біля двох морів — Азовського і Чорного — дедалі активніше їдуть організовані туристи і відпочивальники. Воно стає важливим промисловим, транзитним центром Криму, домагається статусу міста-курорту. Уважною, небайдужою людиною, цілеспрямованим, працьовитим, твердим у досягненні поставлених цілей, надійним у дружбі, творцем за характером, праця якого не раз відзначалася урядом Криму й України, вимогливим, рішучим — таким знають і приймають Олега Осадчого керченці, визнаючи в ньому безперечного лідера не тільки у масштабах міста, а й Криму.

— Моїй команді за десять років удалося перемогти розруху, економічну депресію, — каже Олег Володимирович. — Ми вирвали місто з глобальної агонії, масового безробіття. І це все на тлі безпрецедентного розгулу бандитизму 90-х років.

Перед масштабною розрухою постперебудовного періоду керченці залишилися один на один зі своїми проблемами. Центральний і кримський уряди конкретних кроків не вживали. Ми самі організувалися і почали відновлення головних вузлів життєзабезпечення. На базі заводів, що опустіли, створювали і піднімали знову створені життєстійкі, конкурентоспроможні підприємства. Зараз успішно працюють суднобудівний завод «Затока», Державне підприємство «Керченська поромна переправа», практично всі порти, судноремонтний завод і «Керченський стрілочний завод» — всі головні бюджеутворюючі підприємства.

Зростання промислового виробництва торік становило 124,7%, за два місяці нинішнього — 18,4%. Сьогодні всі підприємства Керчі вчасно виплачують заробітну плату, немає заборгованості перед бюджетом.

— Чув від людей «особливе спасибі» на вашу адресу за добудований тролейбусний парк, газ і питну воду з нової магістралі «Новомиколаївка—Керч».

— Так, дійсно керченці добре попрацювали на цих об’єктах. Мені вдалося домогтися виділення з державної скарбниці коштів на будівництво низки соціально значущих для міста об’єктів. У підсумку 93% мешканців отримують воду стабільно. Газифікована кожна третя родина і дев’ять котелень, ТЕЦ. Побудовано тролейбусне депо і дві тролейбусні лінії. Незабаром приступимо до третьої черги, хоча «Південмаш» не поспішає видати місту нові тролейбуси, оплачені на 100%.

Відремонтовано два корпуси дитячої лікарні, пологовий будинок, побудовано жіночу консультацію, почато капітальний ремонт реанімаційного відділення ТМВ1, створено єдиний в Україні дитячий будинок тимчасового утримання, у який ми зібрали дітей з вулиці і взяли їх утримання на свій бюджет. За комфортом, харчуванням, вихованням, профорієнтацією він один із кращих дитячих будинків в Україні. У місті відкрилося багато інститутів, профтехучилищ. На жаль, у зв’язку з тим, що в цілому демографічна ситуація погіршується, ми змушені закрити чотири школи, наповнені всього на чверть.

— Не забути і те, що ви першими почали реконструкцію вулиць і будинків, ремонт яких не коштував міському бюджету жодної гривні.

— По досвід до нас приїжджали керівники інших міст не тільки Криму, України, а й Краснодарського краю. Дивувалися, вчилися і наслідували нас. Сьогодні в Керчі повністю впорядковані майже всі парки, алеї, площі, сквери — Миру, Шевченка. 10 квітня відкрито сквер Слави. Від нас пішли у Криму і місячники чистоти, щорічне висадження тисячі нових дерев.

У найближчих планах — будівництво шляхопроводу, на роботи якого уряд України виділив сім мільйонів гривень.

У нас єдина неелектрифікована залізниця, і цим питанням я займаюся. Не залишаємо думки про транспортний перехід через Керченську протоку, який має зв’язати Керч, Крим і Україну з Кубанню, де у нас стільки земляків-родичів, ще з часів переселення сюди козаків Запорозької січі. Я звернувся до Президента України допомогти нам у вирішенні цього питання.

За останні роки відремонтовано залізничний вокзал, чекаємо інвестора в аеропорт. Розвиваємо порти, будуємо термінали для перевалки зерна пшениці. Починаємо будівництво термінала з казахами з транспортування газу — за домовленістю президентів Ющенка і Назарбаєва. Дуже багато напрацювань, які потрібно втілити в життя за три роки, що залишилися до нових виборів. Реконструюємо райони, вирішили поетапно цілковито впорядковувати мікрорайони міста. Почали з Нижнього Сонячного. Розв’язуємо проблему розвідних мереж. Організовано справилися і з бідами двох повеней, ураганів, що завдали великих збитків.

— Кажуть, у вас безрозмірний робочий день. Як витримуєте такий ритм життя?

— Для мене і моїх заступників він справді безрозмірний. Але що робити? Головним стимулом у роботі залишаються мешканці міста. Я завжди кажу, що вони — особливий народ, я їх ціную за чесність, працьовитість, особливу народну мудрість. Вони допомагають мені своїми слушними порадами, пропозиціями, вимогливістю, нетерпимістю до безладу. Я часто зустрічаюся з ними на сходках, зустрічах, проводжу радіо- і телеефіри, щорічно звітую перед громадою. Саме перед громадою. Сьогодні, приміром, на попит простих людей у три рази збільшили реалізацію хліба за прийнятними цінами. Назвіть мені місто, де матерям загиблих в Афганістані воїнів щомісяця з міського бюджету доплачується по 500 гривень, а всім інвалідам-«афганцям» по 300. Ми стимулюємо матеріально обдарованих дітей, стипендіатів міського голови, учителів. Цього року виділили 177 тисяч гривень на програму зубопротезування і 156 тисяч на телефонізацію квартир інвалідів війни.

А ось ставлення «верхів» до міського голови Керчі чомусь завжди упереджене. Напевно, тому що Керч йде на крок попереду багатьох міст і навіть уряду Криму.

— Кажуть, що ви дуже жорсткий керівник.

— А яким треба бути, щоб пройти ці десять років і домогтися результату? Так, я тримаю на контролі всі свої доручення, перевіряю, контролюю. Диспетчерська служба виконкому фіксує всі зауваження і сигнали, двічі на день доповідає про ситуації. Усе це допомагає досконально знати стан справ у місті. Навіть у короткій відпустці телефон зв’язку з городянами зі мною. Крім цього, щовечора всі заступники звітують про виконану за день роботу. Місто — це дуже складний живий організм, що вимагає щогодинного догляду, а також контролю. Повинна бути сувора вертикаль підпорядкованості. Безвідповідальність і безкарність призводять до анархії й ентропії.

І ще одна проблема, що хвилює сьогодні багатьох керівників міст. Це проблема кадрів. Ми не бачимо професійних керівників, які б пройшли горнило самоврядування й ефективного адміністрування — цієї складної, тяжкої щоденної і системної праці. Сьогодні повинні бути молоді кадри, але з певним досвідом роботи. Міські голови — це люди, котрі щодня тягнуть, часто надриваючись, державний віз. А держава, схоже, не дуже налаштована їх цінувати і бачить у них більше тільки корупціонерів і розкрадачів держмайна. На собі випробував: за 10 років у місті змінилося 10 начальників міліції, і кожний починав з пошуку компромату на міського голову. Заважає і часта зміна складів уряду.

Дуже чекаємо давно обіцяної адміністративно-територіальної реформи, якісного закону про місцеве самоврядування. Адже постійно необхідно вирішувати безліч питань, але багато законодавчих актів, які суперечать одне одному. Ось закон про землю: нічого не розписано, відкіля фінансування, як замовляти проекти тощо. Асоціація міст України й аналог її у Криму ще не виявили себе, нічим не допомогли місту. Ми перераховуємо гроші, а користі жодної ні нам, ні в цілому країні.

Бачимо перспективу в більшому самовизначенні і саморозвитку. Контроль і облік — от що найголовніше і найефективніше. А ми на кожну бюджетну копійку створюємо такий штат, який обдирає той само бюджет.

Сьогодні багато чого заважає територіальній громаді працювати і розвиватися. А час не терпить, щодня приносить нові турботи. Але як територіальна громади була безправна, такою й залишається. А міський голова, якому щодня доводиться приймати десятки дуже відповідальних рішень, нічим не захищений. У депутата щадний графік, у голови — щоденна виснажлива праця.

Про те, що бюджет треба формувати тільки знизу, а не навпаки, я стомився повторювати на нарадах і зустрічах різного рівня. Ну, чому я повинен віддавати все зароблене тут у центр і їздити туди з протягнутою рукою, просити-випрошувати віддати хоч часточку створеного людьми нашого регіону?

Моє завдання зробити місто самодостатнім. Адже ми краще знаємо, що необхідно його людям передусім. Ось щойно була делегація з окраїни, з Підмаячного, де дороги по суті немає. Щоб її відремонтувати, потрібно 500 тисяч гривень. Де їх узяти? Київ і Крим не дають, а люди йдуть і вимагають. І вони праві.

— Ви створили чудовий Будинок Дружби народів.

— Керч — одне з небагатьох міст Криму, де немає етнічних чвар узагалі. Ми знаходимо взаєморозуміння з усіма національностями і конфесіями, що діють на території міста. Ще 1998 року я зібрав представників національних громад, а у нас проживають представники 102 національностей, і ми вирішили, що треба створити міський будинок міжнародних зв’язків. Назвали його «Таврика», віддали в безплатне користування колишній дитячий садок. Люди потягнулися сюди. Будинок Дружби працює і розвивається. У кримськотатарському селищі компактного проживання побудували найсучасніший клуб з комп’ютерами, тренажерами. Ми не надаємо пріоритету в рівній повазі жодній нації. Найголовніше, щоб політики не впливали на територіальні громади. І все буде гаразд.

— Олеже Володимировичу, ви зараз домагаєтеся особливого статусу для Керчі.

— Ми заслуговуємо статусу міста-курорту. Сьогодні в нас уже є сучасні бази відпочинку з прекрасними номерами, гарячою водою, чудесними пляжами, всією інфраструктурою, щоб гідно прийняти курортника будь-якого статку, дати можливість людям добре, змістовно відпочити й оздоровитися. Ми хочемо, щоб місто з найбагатшою історією заявило про себе і як улюблений багатьма комфортний, цікавий курорт, який дарує багаті враження. Вже сьогодні сюди потягнулися іноземці з усіх кінців світу на екскурсії. У нас є на що подивитися. Самі тільки археологічні цінності світового значення чого варті.

І ще одна проблема, що я хотів би її порушити. В Україні чотири міста-героїв. І ставлення держави до них має бути відповідне. Повинна, мабуть, бути якась державна програма підтримки міст-героїв, щоб вони могли розвиватися відповідно до свого статусу. Ми підрахували: у консолідований бюджет загальнодержавний і кримський за рік даємо 120 млн. грн. Залишіть нам хоча б половину для розвитку інфраструктури, статусу міста-курорту-героя-трудівника, з величезним історичним, культурним, рекреаційним, транзитним і економічним потенціалом. Від парламенту країни чекаємо уваги до розвитку всіх регіонів. Будуть сильними регіони — сильною буде і держава.

Крим.

Фото автора.